Володимир ЛІПКАН: Питання віковічне маєм розв’язати, як правильно Державу нашу називати

 Володимир Ліпкан | 08.12.2024

Питання віковічне маєм розв’язати:

Як правильно Державу нашу називати?

Успадкувавши малоросійські уподобання,

Киваючи на історичні аналогії незазіхання,

Чи то республіка, чи просто: Україна,

Відлуння недоладності, незграбність форм правління.

І досвід Скоропадського, Бандери і Стецька,

Невже в сучасників так думка занизька?

Чи може думку маємо свою творити,

Бо НАМ в Державі Українській жити!

Коли ж держава Україною була?

Вона свого ніяк не здобула:

Діоптрії тяжіють лиш до території:

У Націодержави інші простори та акваторії.

Держава величних проєктів, пафосних заяв,

Козацько-волелюбних звичаїв, канонів,

І президенти: мову серед них ніхто не знав,

Ані історії, ані традицій, органонів..

Держава пошуку, ілюзій і наївних помилок,

Ми маєм винести нарешті свій урок:

Ми маємо Державу перезаснувати

І з-поміж іншого: інакше називати!

Ми маємо творити УКРАЇНСЬКУЮ ДЕРЖАВУ!

Ми, стратіархи, маєм гідність, розум й славу,

На наше покоління випало важке випробування,

Але і це розв’яжемо ми надскладне завдання!

Державність — це не просто результат,

Це — споконвічний прагненню свободи супостат.

Однак Державу нам інакше слід сприймати,

Вона — наш простір розвитку, де можем розквітати.

Державна мова — обрій спілкування,

То мова справочинства, правовладдя і бажання,

Державна мова — доконечна є потреба,

Якщо нема її — державності не треба.

Як мову ми державну називаємо,

Таку ж і назву ми Держави маємо!

Якщо державна мова — українська,

То відповідна й назва має мати місце!

Ми маєм назву: УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА

В ній дух непереможний,

Шлях державності і віковічна слава,

В ній вкарбувалось прагнення минулих поколінь,

Здійснимо власну волю, прадідів, батьків хотінь!

Державна мова — дух святий для поколінь,

Вона не є заручником од чвар, волінь,

Вона як промінь шлях нам прокладає,

В Державній Мові і НаціоДержава розквітає.

Держава має незалежність,

Ця категорія не апріорна протилежність:

Буттю в союзах, блоках і договорáх —

Вона підкреслює лиш самостійність волі, бо інакше — крах.

Держава має суверенітет,

То правовладдя інтегральний показник,

З народовладдям має бути паритет,

Щоб дух Держави в лібертаріанства гомоні не зник.

Держава має цілісну і власну територію

І недоторканність її не лиш суха теорія,

Тому Державі силу треба власну мати,

Щоби безпеку території і нації гарантувати.

Ментальний простір, історичний,

Кібернетичний і космічний,

Повітря, суша море й океани —

Усі ландшафти не омани,

Вони є складниками простору Держави,

Така інтерпретація є осучасненням цікавим.

Карпатська, Кримська, Запорізька, Україна Сумська,

Чернігівська, Одеська, Рівненська і Луцька,

То назви територій, там де українці проживають,

Я нагадаю: бездержавні нації не мають!

Держава має владу власну,

Завдання: мати стратегічну не лиш сьогочасну,

Геостратегію в віках плекати і творити,

Тоді в  Державі Українській самостійно й вільно зможем жити!

Держава має власні інституції,

Баланс інституційний — то феномен у науці,

Його дієвість й ефективність чинять вплив.

В Державі Українській буде ще прорив.

Держава націю завжди плекає,

Цінує автохтонність, на чуже не зазіхає.

Права меншин, традиції, культура,

Є інтегральним спадком, волі сигнатура.

В одному прагненні в віках переплелись,

Державу утворили: мрії вже збулись.

Ознаки маємо докупи врешті об’єднати,

Бажання й волю в дію мусимо інтегрувати.

Державотворення — тривалий і складний процес,

Його ми мусимо стратегувати.

Щоб наново не стався той Антидержавницький ексцес,

Державу маємо інакше ми назвати!

У назві мусимо державність відтворити,

Бо у Державі споконвіку ми воліли жити.

Яка ж держава має бути? Звісно ж: Українська!

А звідси й назва суто Ісполінська!

ТАКА ГЛИБИННА, ІСТОРИЧНА, НАПРОЧУД ПРОСТА

НЕХАЙ ЛУНАЄ У ВІКА

ТОЖ НАЗВА МАЄ БУТИ:

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА

В НІЙ ЗМІСТ ДЕРЖАВНОСТІ, ТРАДИЦІЇ І ВІКОВІЧНА СЛАВА!