Свідомість українського суспільства досі не мобілізована. Яка ціна поразки /перемоги?..

Свідомість українського суспільства досі не мобілізована. Яка ціна поразки /перемоги?..

3 липня 1941 року голова Державного Комітету Оборони, Верховний Головнокомандувач Збройними силами СССР та народний комісар оборони СССР Йосип Сталін вперше з початку війни 22 червня звернувся по радіо до совєтського народу зі словами: «Товариші! Громадяни! Брати та сестри! Бійці нашої армії та флоту! До вас звертаюся я, друзі мої!». Майбутній генералісімус розповів про важке становище на фронті, про зайняті ворогом області, бомбардування міст. Відтак констатував: «Над нашою Батьківщиною нависла серйозна небезпека».

Під час цього виступу Йосиф Сталін звернувся до громадян Совєтського Союзу з патріотичним закликом: «Все для фронту! Все для перемоги!». Кількома днями раніше ця думка була закладена в директиву Ради народних комісарів СССР.

Стилістика відеозвернення Президента України Володимира Зеленського до українців вранці 24 лютого 2022 року інакша: «Шановні громадяни України. Сьогодні вранці президент Путін оголосив проведення спеціальної військової операції на Донбасі. Росія здійснила удари по нашій військовій інфраструктурі та по нашим прикордонникам, прикордонним загонам. В багатьох містах України було чутно вибухи. Ми вводимо воєнний стан на всій території нашої держави. ….Сьогодні від вас, від кожного з вас потрібно спокій, по можливості залишайтесь, будь ласка, вдома. Ми працюємо, армія працює, працює весь сектор безпеки та оборони України».

Ба більше, з українського сегменту інтернету можна було довідатись, що в березні 2022 року громадяни України офіційно відпочиватимуть 9 днів. Один вихідний доведеться відпрацювати у суботу…

Значну частину своєї промови Володимир Зеленський чомусь присвятив громадянам Росії: «…Вам кажуть, що Україна може загрожувати Росії. Цього не було в минулому, немає зараз і не буде у майбутньому. Ви потребуєте гарантій безпеки від НАТО. І ми вимагаємо гарантій нашої безпеки – від вас, від Росії та інших гарантів Будапештського меморандуму. …Правда в тому, що треба зупинитися. Доки не пізно. І якщо керівництво РФ не хоче заради миру сідати за стіл із нами, можливо, воно сяде за стіл із вами? Чи хочуть росіяни війни? Я дуже хотів би відповісти на це запитання. Але відповідь залежить лише від вас, громадяни Російської Федерації».

На відміну од Сталіна, Володимир Зеленський о тій порі, на жаль, не усвідомив уповні небезпеку, яка нависла над країною. 1941 року тодішній совєтський уряд у стислі терміни  розробив програму перетворення країни в єдиний бойовий табір, підпорядкований єдиній меті – перемозі над нацистами. Чіткий і зрозумілий заклик большевицького вождя підтримали всі верстви населення СССР.

Про смертельну небезпеку, яка нависла над Совєтським Союзом, його громадянам нагадували численні пропагандистські гасла: «У праці – як у бою!», «Фронту треба – зробимо!», «Нещадно розгромимо і знищимо ворога!», «Будь пильний!» тощо. Комуністичні функціонери дуже добре розумілися на важливості та ефективності візуалізації пропагандистського механізму як ідеологічного чинника. По всій країні бовваніли плакати з різноманітними патріотичними сюжетами і гаслами.

Мільйонні наклади різноманітних агітаційних матеріалів, створених талановитими художниками-плакатистами, справно виконували свою мобілізуючу функцію. Професійно створені узагальнені образи героїв-захисників і підступних ворогів у максимально дохідливій формі пояснювали, підтримували і мотивували народ у боротьбі з брунатною навалою.

Натомість діючий український уряд чомусь не скористався досвідом не лише совєтського, але й американського чи англійського агітпропу часів Другої світової війни…

Акурат через рік, 24 лютого 2023-го, тональність думок Володимира Зеленського в офіційному зверненні «Лютий. Рік незламності» дещо змінилась: «Великий народе великої України! Рік тому в цей день із цього ж місця близько сьомої ранку я звернувся до вас із короткою заявою, тривалістю всього 67 секунд. У ній пролунали дві найголовніші й тоді, і зараз речі. Те, що Росія почала проти нас повномасштабну війну. І те, що ми сильні. Ми готові до всього. Ми всіх переможемо. Бо ми – це Україна! …Це був рік стійкості. Рік небайдужості. Рік мужності. Рік болю. Рік надії. Рік витримки. Рік єдності. Рік незламності. Лютий рік незламності. Його головний підсумок – ми вистояли. Ми не зазнали поразки. І зробимо все, щоб цього року здобути перемогу!».

Ключове: «зробимо все, щоб цього року (2023-го! – О.Р.) здобути перемогу».

На жаль, здобути перемогу в 2023 році не вдалося. Не сталося і не склалося з багатьох причин. Об’єктивних і суб’єктивних.

Визнаймо: свідомість українського суспільства досі не мобілізована. Саме тому дедалі частіше можна почути: «скільки це ще триватиме», «ми так багато втратили», «коли це все нарешті закінчиться»… Пояснити, що всі ми втомлені і вже дорого заплатили можна. Але не можна зрозуміти, чому українці ігнорують реальну небезпеку втрати держави, загрозу втрати власної ідентичності. Теза про мир за будь-яку ціну, яка почала мусуватись, не просто сумнівна, але й вкрай шкідлива.

Пасивність, інфантилізм, зневіра можуть призвести до програшу країни у війні. А далі…

26 грудня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у інтерв'ю в програмі «60 мінут» заявив, що РФ «не відчуває жодних ілюзій» щодо перспектив перемир'я у 2025 році

На думку провідних американських експертів, якщо війна в Україні триватиме в тому ж дусі, що й зараз, то у 2025 році Київ зазнає поразки. В глобальному інформаційному просторі навіть прихильники України вже почали розмірковувати над темою можливої поразки України у війні. «Перемога Москви стане для неї Пірровою перемогою», – вважає Карл Більдт, співголова Європейської ради з міжнародних відносин й колишній прем’єр-міністр і міністр закордонних справ Швеції. Як ставитися до такого «заспокійливого» прогнозу?

Як сприймати думку західного політолога, що перемога Росії стала б для України катастрофою, а для Європи й решти світу стала б фактором небезпеки та дестабілізації?

З лексикону наших європейських партнерів зникла тема перемоги України. В офіційному документі Європейської ради від 19 грудня 2024 року зафіксовано, що «Росія не повинна перемогти». Чому не «Україна має перемогти»? Так отож.

Віктор Каспрук, політичний аналітик, журналіст-міжнародник висловлюється відверто: «Війна в Україні – це вхід у пекло для всього людства. Якщо світ дозволить знищити Україну, планета повільно горітиме в пеклі воєн, свавілля та несправедливості».

Версії ймовірної поразки України у війні з Росією почали обмірковувати й українські аналітики. Визнаючи, що поразка – це набагато більша плата, ніж замороження гарячої фази війни, вони не пропонують реалістичних рецептів /засобів /методів для уникнення поразки.

Програш України у війні з Росією допускає навіть командир секретного підрозділу ГУР Black Winter Group «Лютий»: «Якщо ж Україна не виграє в цій війні, світ може пізнати горе та страх, який несе Росія».

Можна зрозуміти обурення полковника запасу, колишнього командувача Аеромобільних військ ЗСУ, військового експерта Івана Якубця, який вщент розносить Генштаб за провали на фронті, за «безпорадність Генштабу та Головкома ЗСУ Сирського» – «МИ ТАК НЕ ПРОТЯГНЕМО».

Цій драстичній темі присвячено чимало аргументованих публікацій в інтернеті, на YouTube. Досить згадати «Міністерство хаосу Умєрова», «Міністерство саботажу» Умєрова»…

Wall Street Journal пише, що ЗСУ ґвалтовно потребують свіжих сил для поповнення своїх лав аби стримувати масовані російські наступ – Росія щомісяця здатна поповнювати свої сили на 30 000 військових. А в нас мобілізація провалена…

Упродовж 2022 року українці продемонстрували історичну тяглість до самоорганізовування в критичній ситуації. Без Міністерства єдності, не відаючи про теорію синергетики та її творця Людвіга фон Берталанфі. «Самоорганізовування ніколи не буває спонтанне. Воно потребує зусиль, творчої напруги. Цим принципово відрізняється від дезорганізації, яка має спонтанний характер і в замкненій системі розвивається сама собою, прямуючи до максимуму. Добро є самоорганізовування, а Зло – дезорганізація, за синергетичною концепцією. Розуміння того, що Зло є ніщо, з цього погляду, стає цілком наочним, так само як і відсутність, непотрібність джерела дезорганізації – диявола. Добро і Зло – несиметричні, бо Добро твориться напруженістю духу, а Зло породжується само собою» (Анатолій Свідзинський, доктор фізико-математичних наук, культуролог).

Завдання президента – ухвалювати непопулярні рішення під час війни, чітко усвідомлюючи, що Добро є самоорганізовування, а Зло – дезорганізація.

А в реальності?

Реальність дещо інша. В ній надто багато замовчувань, декларацій та гасел. Замість того, щоб привселюдно визнавати помилки і уникати їх, торяться нові, які перетворюються на злочини.

З якогось добра-дива кимось тишком-нишком запалений бікфордів шнур виборів – у поштових скриньках українських громадян почали з’являтися числа партійної газети «Слуга народу» з оптимістично озаглавленими матеріалами. Так, на першій сторінці цьогорічного листопадового числа «Слуги народу» вміщене новітнє партійне гасло: «Перемога кожної громади». Під ним світлина Володимира Зеленського – президент стоїть за мовницею і декларує: «Важливо залучити громади України до виконання плану перемоги». На другій сторінці видання в око впадає заголовок прописними літерами над фотографією Андрія Єрмака: «Перемога кожної громади». Трохи нижче одкровення від Михайла Ананченка: «Реалізація плану перемоги потребує єдності».

Хай там як, але закономірне питання таки постає: влада готується до перемоги над кровожерливим ворогом чи до виборів?

Рік тому політсили в Україні домовилися, що вибори під час війни – чи то президентські, чи то парламентські – неможливі. Але. Economist уже натякає, що Володимир Зеленський начебто розглядає можливість проведення президентських виборів 2025 року.

Під час війни?

Знаменитий китайський стратег Сунь-цзи наголошував, що план війни «зважують сімома розрахунками» – попереднім врахуванням обстановки, співвідношення сил і бойової підготовки. Інакше кажучи, відбувається «зважування» всіх обставин. Про план перемоги Сунь-цзи не згадував.

У Плані перемоги України у війні проти Росії, який Володимир Зеленський презентував у Верховній Раді 16 жовтня, не йдеться про мобілізацію, про будівництво фортифікаційних споруд, модернізацію українського ВПК, створення мережі учбових центрів для підготовки особового складу ЗСУ, про боротьбу з корупцією.

Зрозумівши, що План перемоги аргументовано розкритиковано, Володимир Зеленський запропонував внутрішній План стійкості. З якою метою? Помовчимо.

Гетьман Іван Мазепа розумів, як слід чинити.

Озмітеся всі за руки,

Не допустіть горкой муки

Матці своїй больш терпіти!

Нуте врагов, нуте бити!

Не послухали Гетьмана. Чи відлунить його заклик у 2025 році в черговій промові Зеленського? Чи наважиться він звернутися до українців з проникливими словами «Дорогі браття й сестри!» й закличе об’єднатися та відстояти державу?..

Скоріш за все буде не на часі. Американців корупційні скандали «слуг» таки «дістали». У січні 2025 року Сенат США і Білий Дім чекатимуть на звіт України щодо американської допомоги. І як знати, можливо за підписання Україною договору про припинення вогню на прийнятних для Заходу умовах українському президентові, ймовірно, буде запропоновано змінити місце дислокації. З усіма обумовленими гарантіями.

Алгоритм поведінки українця в критичній ситуації у далекому минулому був дуже простий – помститися панові і втекти на Січ. У наш час здійснити це неможливо. Як і наївно сподіватися на своєрідне українське «чудо на Віслі».

Основні причини виснаження найважливіших джерел утвердження Української держави влучно окреслив один із читачів у своєму відгуку на мою статтю, вміщену в інтернеті:

«Стан українського суспільства можна визначити як ірраціональний. Тобто, використання чинників, які унеможливлюють досягнення бажаного результату. Наприклад, хочеться добробуту, але не хочеться працювати. Хочеться прав і свобод, але терпимо тирана при владі. Хочеться європейських стандартів життя, але визнаємо російські моральниі цінності. Те ж саме стосується і керівників держави. Їхня поведінка настільки ірраціональна, що результат може набути будь-якого значення. Незаперечним фактом є те, що стабільність в ірраціональному суспільстві при ірраціональних лідерах неможлива».

Погодьмося: читач мав /має рацію.

Мав рацію і Володимир Сосюра:

I гнiв, i муку неозору
Спiваю я в цi днi журби,
Коли лакеї йдуть угору
Й мовчать раби...

Не досягли ми тих висот,
Що сяють iншим в морi слави...
Бо помиляється й народ,
Коли немає ще держави…

Українцям давно слід зняти рожеві окуляри.

Олег К. РОМАНЧУК