Гроза Чорного моря. Феномен козацької чайки

У Поліссі ще досі можна почути слово «чайка», але вживається воно для позначення звичайних човників, котрі часто-густо стоять у заплавах річок. Місцеві й не підозрюють, що зазвичай під цією назвою розуміють козацьке бойове судно, набагато масивніше та маневровніше за їхні «кораблики». Поки що лінгвістична цікавинка знаходиться поза увагою науковців, хоча може відкрити ще один морський подвиг українського війська.

Чайка – це безпалубний веслово-вітрильний човен, який використовувався запорізькими козаками в XVI-XVII століттях. Довжина становила 15-22 метри, ширина – до 4, осадка – 1,5. В основу лягала довбанка (приблизно 15 метрів), створена із суцільного стовбура липи, осики, верби, дубу. По боках прикріплювали декілька рядів дошок, які єднались внапуск. Корпус конопатився конопляним або лляним клоччям і смолився. Зовні човна прив'язувались оберемки очерету, що покращувало загальну плавучість та, можливо, амортизувало удари при зіткненні.

Чайки приводились у рух за допомогою 10-15 пар весел. Іноді судна мали щоглу з прямим прямокутним вітрилом, яке полегшувало пересування при наявності попутного вітру. Не було кормового стерна, керування відбувалось бічними кермовими веслами. Екіпаж чайки становив 40-50 осіб, із поміж яких, окрім веслярів, – 20-30 додатково озброєних козаків.

Насправді судно для свого часу вважалось архаїчною конструкцією. Проте для безпосередніх завдань – рейдів уздовж узбережжя Чорного моря – човен підходив майже ідеально, адже малі розміри робили його малопомітним, маневровим і досить швидким, а низька осадка й пласке днище дозволяли втікати чи ховатись на мілині.

Османські та європейські джерела часто згадують ефективні морські набіги козаків наприкінці XVI – у першій половині XVII століть. Пік активності рейдів припадає на перші десятиліття XVII століття – 1600-1640 роки. Туркам вдалось обмежити українське військо, розмістивши укріплені залоги в гирлі Дніпра, але дрібні загони вони не зупиняли. Одним з останніх випадків використання козацьких чайок вважається епізод, коли останній кошовий отаман Задунайської Січі Йосип Гладкий добровільно здав флот росіянам під час російсько-турецької війни (1828-1829).

У ХХ-ХХІ століттях українські археологи віднайшли залишки декількох чайок. Частину з них відновлено.

Андрій Бережина