Ексклюзивні свідчення лікарів «Азовсталі» після полону

Ексклюзивні свідчення лікарів «Азовсталі», які повернулися із російського полону

Зустрічаючись із ними у повсякденному житті, важко було б зрозуміти, що саме ці двоє людей врятували сотні українських воїнів у надзвичайно важких, навіть нелюдських умовах.

Йдеться про військових медиків – Євгена Герасименку та Олександра Демченка. Вони обоє супроводжували українських військових, які захищали металургійний комбінат «Азовсталь» у Маріуполі, а потім разом із захисниками цього знищеного росіянами міста на сході України пройшли через сумнозвісний російський фільтраційний табір в Оленівці.

Євген Герасименко , полковник медичної служби, заслужений лікар України, маючи за плечима досвід п'яти воєн (починаючи з Афганістану), не вагаючись, добровольцем полетів на «Азовсталі», де в «бункері Железяка» провів близько 300 хірургічних операцій.

31 березня 2022 року його в якості старшого групового хірургічного підсилення, яке складалося з полковника Герасименка, хірурга, двох лікарів-анестезіологів, нейрохірурга та медичної сестри гвинтокрилом доставили на вугільний склад Азовсталі. Далі, у повній темряві, вже морем, на катері, завантаженим боєкомплектом, військові медики прибули на місце. Саме в цей час почалася авіаційна атака території заводу, тому близько двох-трьох годин довелося чекати на транспорт доставки до «бункера Железяка», де розміщався госпіталь.

«Працювали в надскладних умовах, так би мовити у “долістерівську епоху". Таке поняття, як асептика, було повністю відсутнє. Освітлення відбувалося з допомогою генератора, який навіть при невеликому перевантаженні глух. Іноді оперували, підсвічуючи себе за допомогою налобного ліхтарика», – розповідає чоловік.

У бункері, де знаходилось понад триста поранених, не було вентиляції, стояв неймовірний сморід. Лікарські засоби були привезені з арсеналу 555-го військового госпіталю в обмеженій кількості. При цьому були відсутні такі препарати поповнення крові, як кровозамінювачі. Анестезіологи здійснювали супровід операцій на межі своїх можливостей. 

«З водою та їжею також були великі проблеми. Вперше відчував, що окрім питної і технічної води, існує ще і промислова. При тому що потребували відповідного харчування і поранені, і весь медичний персонал, який безперервно працював. Лікарі схудли на 20-30 кг. При розривах важких снарядів неподалік бункера, його ще деякий час помітно трясло», – згадує ті дні в бункері Євген.

А потім були вихід з «Азовсталі» за наказом Верховного Головнокомандувача ЗСУ, Президента України Володимира Зеленського та кілька місяців перебування в горезвісній колонії «Оленівка».

«Там я виконував обов'язки старшого медика бараку, відповідав за епідемнагляд усіх колоній. Вів прийом хворих та їхнє лікування (в останні дні було багато хворих на ГРЗ, у результаті чого сам захворів на Ковід, який діагностували в ГВКГ), перев'язував поранених, проводив санітарно-просвітницьку роботу, вживав санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи у розположенні бараку і колонії, сприяв усій морально-психологічній підтримці осіб, які цього потребували. При пересування по території колонії заносив у барак нашим полоненим теплі речі, порожні 5-літрові баклажки із-під води, які використовувалися для купання, цигарки», – розповідає Євген.

20 вересня 2022 медик побачив, що готується черговий великий етап обміну полоненими. За його словами, несподіваним для нього було побачити в списках своє ім'я.

«Перше відчуття – внутрішня тривога. Мені не хотілося кудись переїхати, тут залишилися колеги, друзі, побратими. Я вже, як це не дивно звучить, якось призвичаївся до місцевих умов, і поготів, що налаштовував себе на досить тривалий термін перебування в Оленівці», – каже полковник медичної служби.

Капітану медичної служби Олександру Демченку, який добровільно визвався полетіти в уже заблокований Маріуполь, також довелося пройти і блокаду, і полон. На «Азовсталі» медик до останнього дня проводив операції, рятуючи українських захисників.

«Оленівка є колонією, яка була законсервована, і, як я розумію, там давно нікого не утримували. Тож можна тільки уявити, в якім стані там все. Постійний психологічний тиск. Вода в бочках з річки і та що, в деяких місцях централізовано тече, – дуже сумнівної якості. З того і варять. На такий же воді! Хліб, як правило, глевкий. Прийом їжі по обмеженому часу. Як наслідок – постійні розлади шлунково-кишкового тракту, діарея», – розповідає про умови утримання в рашистському полоні Олександр.

 «Стан військовополонених різний, у силу того, що кожен організм є індивідуальний, різного віку, стану здоров’я, наявності супутньої патології чи поранення», – каже лікар.

«Але я справився з цим. Став чесним із самим собою. Я зрозумів наскільки прекрасне життя, але й воно і дуже швидкоплинне! Що є самопожертва заради побратимів. Ми стояли там до кінця. Наші військові героїчно бились до останнього подиху. В операційній же лікарі були богами, аналізуючи свій стан і стан на «Азовсталі», розумію наскільки значний, сильний і постійний рівень стресу мав мій організм організму», – зізнається капітан Демченко.

«Пам'ятаю свій вихід із Азовсталі. Йшов дощ, було прохолодно, я йшов і радів, що живий, що я маю можливість бачити небо, дихати свіжим повітрям, бачити зелену травичку. Бо майже два місяці не виходив із бункера. Я сам собі тоді сказав, що треба рухатися далі, що я справлюсь», – поділитися гірким досвідом військовий медик.

У неволі він провів надзвичайно довгі 127 днів. І це залишиться в його пам'яті на все життя…

Володимир Буга | Niezalezna.PL

На світлині операція в бункері на "Азовсталі", 2022