Понтійські греки. Діти колишніх колоній та їхнє життя в Україні
Грецька культура зробила величезний вклад у розвиток української. Це стосується як хрещення та передачі перших церковних традицій, так і впливу античної міфології на формування нової вітчизняної літератури. Проте взаємозв'язок двох народів навіть ближчий і глибший, ніж ми вважаємо. Хоч еллінські колонії в Північному Причорномор'ї відійшли в далеке минуле, їхні нащадки досі проживають на півдні України...
Зі шкільної історії ми знаємо, що з VIII століття до нашої ери стародавні греки розпочали колонізацію берегів Чорного мора (Понта Евксінського). Проте вже до V століття до нашої ери вони занепали. Причиною вчені називають навали полудських племен.
Наступне масове переселення греків у Причорномор'я відбулось після XV століття – після падіння Константинополя: у недавно створеній Османській імперії спостерігалась дискримінація за конфесійною та національною ознакою, натомість "єдиновірні" московські царі оголосили себе візантійськими спадкоємцями, тобто натякали на культурну й релігійну спорідненість. До того ж росіяни сприяли міграції еллінів – останні отримували землі, пільги тощо. Так наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття існували великі грецькі осередки в Одесі, Балаклаві та багатьох інших місцях.
У СРСР проживало приблизно 360 тисяч еллінопонтійців. У 1942, 1944, 1949 роках відбулась їхня депортація з Чорноморського узбережжя до Сибіру й Казахстану. Греків везли в товарних вагонах, а їхнє майно віддали місцевому населенню.
До розпаду СРСР у Грузії проживало понад 100 тисяч понтійців, стільки ж – в Україні, на Північному Кавказі – понад 80 тисяч, у Казахстані – приблизно 30 тисяч.
Греки Причорномор'я підтримують тісні контакти з етнічною батьківщиною. Головним посередником при цьому виступає Рада греків зарубіжжя, а саме – так звана "сьома периферія", до складу якої входять країни колишнього СРСР.
Влад ДЯДИН