ХХІІІ-й Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика

Володимир ЗАГОРІЙ: «Навіть в умовах війни конкурсу з української мови потрібна державна підтримка»

Розмова з президентом Ліги українських меценатів Володимиром Антоновичем Загорієм

          В умовах війни завершив свою роботу ХХІІІ-й  Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, організаторами якого є Міжнародний благодійний фонд «Ліга українських меценатів» і Міністерство освіти і науки України. Про особливості цьогорічного конкурсу -  у розмові з президентом Ліги українських меценатів Володимиром Загорієм.

КОР. Мені пощастило бути біля витоків конкурсу, про кожен з них писала у ЗМІ, їздила з виконавчим директором Ліги Михайлом Слабошпицьким по всіх областях, де відбувалися відкриття конкурсу. Пам’ятаю неймовірні багатолюдні Свята української мови. Зокрема,  у знаменитій, європейського рівня, українській школі № 33 міста Сімферополя у Криму, вона свого часу дала чимало переможців нашого конкурсу. Пам’ятаю, як відбувалися відкриття конкурсу в Миколаєві, Вінниці, Ужгороді, Львові, інших містах…Знаю, що чимало з тих, хто брав участь у перших конкурсах Яцика, мають своїх дітей, які змагаються в конкурсі вже  сьогодні. Така наступність поколінь багато про що свідчить.  А чимало наших колишніх конкурсантів нині відстоюють Україну в боях із московським агресором.  

Володимир ЗАГОРІЙ. Так, конкурс зразка 2023-го року дуже відрізняється від усіх попередніх. Війна внесла в наше життя свої страшні корективи. Зруйновані міста і села. Обстріли ракетами. Переселенці. Вимушений виїзд тисяч і тисяч школярів за кордон. Реалії сучасної України. Але традиційно 9 листопада, у День української писемності і мови, ХХІІІ-й Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика стартував і нині успішно завершився. Усвідомлюю, яка велика організаційна робота лягла на плечі працівників Інституту модернізації змісту освіти Міністерства освіти України і принагідно висловлюю їм подяку. Нагадаю, що конкурс відбувався дистанційно, а самі конкурсанти були як в Україні, так і за багато кілометрів від неї. Треба було зорганізувати всіх, аби одночасно були написані роботи, а потім так само одночасно були відправлені до журі. Так само дистанційно журі й перевіряло роботи. Нині дистанційно передаємо переможцям електронні версії дипломів і фінансову частину премії на банківські картки, а подарунки надсилаємо Новою поштою.

Миті минулих конкурсів. На сцені театру ім.І.Франка. Володимир Загорій і Михайло Слабошпицький з переможцями конкурсу і вчителями.

КОР. Давайте згадаємо, яким був  ХХІІІ-й конкурс…  

Володимир Загорій. Якщо попередній конкурс розпочався в умовах карантину і фінішував в умовах війни, то цей, ХХІІІ-й, вже цілковито проходив в умовах війни. Зайве говорити, яким непростим був цей рік. Але, починаючи конкурс традиційно, 9 листопада 2022-го, у День української писемності і мови, ми не сумнівалися, що робимо правильно. І не було жодних вагань: проводити чи не проводити мовний марафон. У цьому ми були солідарні з нашими колегами і співорганізаторами з міністерства освіти.

  Нагадаю, наш конкурс вперше відбувся далекого 2000 року і його ініціатором став тоді ще не дуже відомий в Україні Петро Яцик, але добре знаний в Канаді бізнесмен і меценат, «українець, який відмовився бути бідним», як назвав його в своїй книзі Михайло Слабошпицький. Петро Яцик прожив довге життя, був в УПА, після Другої світової війни емігрував до Канади, став успішною і заможною людиною. І хоч жив на чужині, але завжди думав про Україну. Після здобуття Україною Незалежності він не раз приїздив до Києва, багато спілкувався з людьми і аналізував те, що в Україні ще багато хто до кінця не розумів і чому не надавав значення. А Петрові Яцику насамперед не давала спокою чута ним повсюдно на українських вулицях чужинська мова. Як мудра людина, як людина, яка все аналізувала і багато що могла передбачити на кілька кроків уперед, він розумів, що рано чи пізно питання мови, питання української ідентичності «вистрілить», постане гостро і нагально. Не знаю, чи передбачав він російсько-українську війну того далекого 2000-го, але одне, що він знав точно, то це те, що росія так просто Україну «не відпустить». Саме з цих тривожних Яцикових роздумів і передбачень і народилася 23 роки тому ідея конкурсу з української мови. І ми її підтримали на одному з наших зібрань у Лізі українських меценатів. А далі розпочався перший конкурс і він був успішний! Пам’ятаю, як тішився з цього успіху Петро Яцик. Він назвав конкурс своїм найуспішнішим меценатським проектом, відчуваючи всю його важливість для України. На жаль, після першого конкурсу Яцика не стало, але ми, усвідомлюючи всю важливість конкурсу, «підхопили» його, і він продовжив жити! Але не лише Яцик розумів важливість нашого конкурсу для майбутнього України. Це тоді добре розуміли й різні табачнікі, які, відчувши небезпеку для «русского міра», намагалися «закрити» конкурс, згорнути його масштаби, але ми вистояли. Нас тоді підтримала  патріотична громадськість, преса. Зрештою, молодь прагнула і прагне  брати участь у нашому мовному турнірі. Сьогодні з відстані у майже у чверть століття ми вже можемо підбивати певні підсумки. Цей конкурс був одним  з найуспішніших українських проектів часів Незалежності України, який не став мильною  булькою, який не «видохся» через рік-два, як це часто буває; який не був позначений жодними корупційними схемами і який ми впевнено вели через усі рифи і підводні течії.  Сьогодні наш мовний турнір популярний і престижний у молоді, його знають не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу, де живуть українці. І головне, він виконував і виконує свою найголовнішу функцію – вчить любові до рідної мови, піднімає престиж української мови, виховує в молоді відчуття українства, патріотизму. І час показав, що наша праця була не марною. Вода камінь точить. За 23 роки через конкурс пройшли мільйони школярів і студентів, тисячі й тисячі з них ставали переможцями на різних етапах конкурсу. І понад два десятиліття без зайвого галасу конкурс виконував свою націєтворчу роботу. Продовжуємо ми цю роботу й сьогодні. І я не втомлююся повторювати: націю визначає мова. Є мова, є нація. Нема мови, нема нації.

КОР. Особлива сторінка в конкурсі – військові. Точніше, ліцеїсти й студенти вищих навчальних військових закладів.

Дипломи для військових

Володимир ЗАГОРІЙ. Свого часу це було дуже правильне рішення запросити як співорганізаторів конкурсу Міністерство оборони України, і з того часу тисячі військових змагалися щороку в конкурсі за звання найкращого знавця державної мови. Мабуть, це дуже символічно і не треба повторювати тезу про те, що Українська армія повинна говорити українською.

Впродовж багатьох років на заключних Святах рідної мови з нагоди завершення кожного чергового конкурсу імені Петра Яцика глядачі дійства в столичному драматичному театрі імені Івана Франка могли бачити і в залі, і на театральній сцені ліцеїстів київського військового ліцею імені Івана Богуна, а також студентів престижних вищих військових навчальних закладів України. До речі, ХХІ-й конкурс, який проходив у складних «ковідних» умовах, ми розпочинали саме в ліцеї імені І.Богуна і не дистанційно! Нас приймав начальник ліцею, Герой України, генерал-майор Ігор Гордійчук, який тоді повернувся важко поранений з АТО.

Як і в минулі роки, серед військових маємо чимало переможців. Перші, другі і треті місця у ХХІІІ-му конкурсі здобули дев’ятеро. Переможцями стали троє ліцеїстів, а серед них – Анастасія Білецька, яка виборола перше місце і отримуватиме Президентську стипендію. Президентську стипендію також отримуватиме Оксана Шворак, курсантка Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. До речі, найкращими серед вищих навчальних військових закладів стали представники Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут та Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”. Хочу наголосити, що військові змагалися не дистанційно, а традиційно, в аудиторіях.

КОР. Президентську стипендію отримуватимуть і школярі в номінації з 3-го по 11-й класи, які вибороли перше місце... До речі, хочу нагадати, що цього року вперше - відповідно до Положення про Конкурс - в кожній категорії на загальнонацональному етапі журі визначило одного переможця, який посів перше місце, двох переможців, які посіли друге місце, і трьох переможців, які посіли третє місце, в кожній номінації згідно з рейтингом результатів.  Таким чином розширюється почесне коло переможців конкурсу.  А вибирали найкращих із найкращих за роботами 806 переможців третього, обласного, етапу…

Володимир ЗАГОРІЙ. Те, що переможці отримуватимуть Президентську стипендію, - це вагома державна підтримка української молоді, яка хоче знати мову. А отже, наголошую, це й підтримка самої державної мови! До речі, тих школярів, які вибороли перше місце і закінчують 9 і 11 класи закладів загальної середньої, професійної (професійно-технічної) освіти та планують вступати до закладів фахової передвищої та вищої освіти, також треба підтримати, створивши їм преферентні умови при вступі. Тут я хочу підтримати Павла Гриценка, директора Інституту української мови НАНУ і голову журі конкурсу, який говорив про це на засіданні журі конкурсу. На мою думку, варто було б також державі відзначити вчителів української мови, які підготували переможців Конкурсу. Не буду розшифровувати – відзнаки можуть бути різні. Для держави це невеликі витрати, а для громадської  думки і піднесення престижу вчителів української мови та відзначення їхньої вагомої суспільно-корисної роботи це надзвичайно важливо.

КОР. Щороку в кожному конкурсі наші переможці отримували в подарунок – окрім премій – ще й бібліотечки важливих патріотичних книжок. Не був винятком і цей конкурс. Сьогодні, коли вся Україна донатить на підтримку нашої армії, на нашу перемогу, ми дякуємо нашим меценатам, які в таких складних умовах знаходять можливість підтримати не лише наших захисників, а й такий важливий національний проект як конкурс з української мови. Цього року переможці обласного і загальнонаціонального етапів мовного турніру також отримали сотні книжок. 

Володимир ЗАГОРІЙ. Кожен меценат, який нині надає допомогу конкурсу з української мови, працює насамперед на майбутнє України. Хтось, можливо, скаже: є ж набагато важливіші потреби під час війни, на які меценати могли б давати кошти. Все це так, і ми також даємо кошти на нашу армію, але разом з тим ми добре усвідомлюємо, що мова – це також наша зброя у війні з московським агресором. Напевне, росія завжди буде нашим вічним північним сусідом, якщо, звісно, не розпадеться на багато суверенних і незалежних країн, а отже, ризик агресії з її боку буде постійним. Аргументи у неї давні і добре знайомі нам: мовляв, «ми захищаємо російськомовне населення в Україні» і «росія там, де російська мова». Тому маємо вагому причину всіляко підтримувати українську мову навіть тоді, коли здається, що нині це не першочергово.

          Говорячи сьогодні про найщедріших меценатів нашого конкурсу, хочу насамперед згадати громадську організацію «Союз Українок Австралії», яка чи не з найперших років конкурсу підтримувала його. Маємо список тих осередків СУА, які дали свої пожертви на ХХІІІ-й конкурс: Союз Українок – Новий Південний Велс, Союз Українок Вікторії, Союз Українок Південної Австралії,  Крайова Управа Союзу Українок Австралії, Українська Громада – Кабраматта-Ферфільд. Цього року до СУА приєдналася Фундація Українознавчих Студій в Австралії, яка також стала щедрим меценатом нашого мовного турніру. Наша особлива вдячність двом українкам - пані Любі Квасниці-Кей, голові Крайової Управи СУА, та  Валентині Домазар, її культ-освітньому референту, які, усвідомлюючи важливість нашого патріотичного проекту, всіляко його підтримують. До речі, хочу знову повторити слова подяки цій українській громаді з Австралії - минулого року Союз Українок Австралії передав на потреби Збройних Сил України 200 000 гривень.       

КОР. Традиційне запитання: яким бачите майбутнє нашого конкурсу? Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь якось сказав, що «українська мова є і залишається маркером не тільки нашої свободи та ідентичності, а й сили...»  

Володимир ЗАГОРІЙ. Дуже правильні слова! До речі, Тарас Кремінь – один із тих, хто всіляко підтримує наш конкурс як унікальний і важливий державницький проект і добре знає йому ціну. Але для того, щоб українська мова справді стала відчутною й потужною силою в Україні, звісно, що одних меценатських зусиль мало. Потрібна реальна державна підтримка мови на всіх рівнях. Якби вона справді була, то й Крим був би україномовним, і Херсон, і Миколаїв, і Одеса… І «русскій мір» би, може, не наважився прийти до нас з війною.

          А щодо конкурсу можу сказати одне: він є і вже залишиться в історії України, бо ж він і сам уже частина цієї історії, як і люди, які стояли біля його витоків. А щодо майбутнього цього проекту, після Перемоги, то вірю, що ми ще матимемо не одне чудове Свято рідної мови на честь завершення кожного конкурсу в найпрестижніших столичних залах. А переможців конкурсу вітатимуть перші особи держави й імена цих переможців знатиме вся Україна, а саме дійство транслюватиметься всіма державними каналами. Принаймні так має бути…

Розмову записала Світлана Короненко

                                                                             Тарас Кремінь,

Уповноважений із захисту державної мови

ЦЕЙ КОНКУРС МАЄ ОБ’ЄДНАТИ МІЛЬЙОНИ МОЛОДИХ УКРАЇНЦІВ

За 23 роки успішного проведення на всіх континентах Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика його організатори виконують безцінну державницьку місію. Підготувавши армію знавців державної мови, ми маємо кілька поколінь сміливих, гідних та відважних громадян, якими захоплюється світ, і це - не межа. В умовах війни мова стала зброєю проти окупанта, тому саме вона на вустах нації освічених та нескорених наближає нашу Перемогу.

Саме тому сьогодні як ніколи, важливо, аби до цього важливого націєтворчого проєкту приєднувалася все більша кількість учасників. Цей конкурс має об’єднати довкола себе мільйони молодих українців, які знають, що вони громадяни цієї країни, яка сьогодні виборює своє віковічне право бути незалежною.

Звертаю увагу МОНУ на ініціативу «батьків» конкурсу – Петра Яцика і Михайла Слабошпицького, які, започатковуючи 23 роки тому конкурс, бачили його не мовним змаганням кількох сотень чи навіть тисяч учасників, не ще однією олімпіадою на звання найкращого знавця рідної мови в Україні, а масовим посполитим рухом молоді в оволодінні українською мовою. За їхнім задумом, у першому етапі конкурсу мали брати участь усі школярі всіх шкіл держави, а це, повторюю:  мільйони й мільйони юних українців. Додам: сьогодні це мають бути й студенти вищих навчальних закладів різного підпорядкування, починаючи від міністерства оборони України…

Традиційно конкурс стартує кожного року 9 листопада, у день української писемності та мови. І знаково було б, аби цього дня Радіодиктант національної єдності писали усі школярі й студенти України. Звісно, для найменших мають бути спеціально підготовлені тексти. Але це вже деталі. В такий спосіб це, по-перше, могло би бути зараховано, як проведення 1 етапу конкурсу, а, по-друге, стало б потужним масовим актом підтримки державної мови.

 На фото: Союз Українок Австралії - Стейтова Управа НПВ. Анна Біланенко, Наталка Ткаль, Одарка Брецко(Голова), Люба Квасниця-Кай, Валя Домазар, Марійка Гаврилів-Михно, Тетяна Зінєвич, Софія Дубик-Абботт, Тамара Базалицька

                                                  В І Т А Є МО! 

         ОРГАНІЗАТОРІВ І УЧАСНИКІВ ХХІІI КОНКУРСУ ІМ. ПЕТРА ЯЦИКА!

Дирекцію Ліги українських меценатів

Президента в/ш. п. Володимира Загорія

Голову журі конкурсу в/ш. п. Павла Гриценка

Виконавчого директора в/ш-ну п-і Світлану Короненко-Слабошпицьку

Міністерство освіти і науки України

Вельмишановнi організатори, учасники і переможці XХІІI Міжнародного конкурсу  з української мови ім. Петра Яцика, учителі, викладачі і батьки!

 ХХІІІ Міжнародний конкур з української мови ім. Петра Яцика завершився!  Це велика радість і досягнення. Від імені Союзу Українок Австралії, ми вітаємо Вас і дякуємо Вам за Вашу посвяту, мужність і витривалість!!! Незважаючи на страшні нелюдяні наслідки  путінської жахливої війни проти України і українського народу, що далі безупинно продовжується, Ви спромоглися довести ХХІІІ конкурс з української мови до його успішного завершення, щоб гідно підтримати українську молодь та вручити нагороди переможцям цього важливого мовного змагання.  Честь і Хвала Вам!!!  

Відважно і героічно бореться Україна за  незалежність і  цілість своєї держави.

Ми віримо в Україну і український народ, у наші Збройні Сили України,  і всіх тих, що відважно боряться захищаючи свій рідний край. Ми віримо, що Україна сильна і незламна, Вона вистоє проти ворога і Переможе!  Настане мир і спокій  на нашій рідній українській землі, де буде гучно і вільно лунати українська мова!

                    Слава Україні і українському народові!!!    Героям Слава!!!

Дорогі переможці ХХІІІ конкурсу ім. П. Яцика! Сьогодні велике і радісне свято,  незважаючи на тяжкі і складні умови війни в Україні, Ви взяли участь у цьому мовному змаганні, отримали признання і нагороди за Ваше знання і любов до рідної мови і рідного слова. Це чудово і прекрасно! Ми вітаємо Вас!!!  Наша українська мова це невід’ємна частина української культури, вона прийшла  до нас з прадавніх часів наших славних предків, мова, це основа нації, душа і скарб народу — любіть її, і пишайтесь нею, гордо і відважно несіть її і передавайте майбутнім поколінням України! Бажаємо Вам великих успіхів і досягнень, творчого натхнення  і Божого благословення. 

Хай здійсняться мрії, збудуться надії!                                 

    Союз Українок Австралії

   Любомира Квасниця-Кей                                              Валентина Домазар

   голова                                                                            культурно-освітній референт