Він прибув зі Швеції у 2022 році і вже три роки бореться за свободу України

Військовослужбовець 1-го Інтернаціонального легіону оборони України з позивним «Вікінг» є фахівцем з використання безпілотників FPV. Він прибув зі Швеції у 2022 році і вже три роки бореться за свободу України, відбиваючи масштабне вторгнення Росії. «Вікінг» досконало володіє багатьма видами зброї та опанував низку складних бойових спеціальностей. Має важкі контактні бої, поранення та контузії, знищив багатьох окупантів. Легіонер стриманий у словах, оскільки його дії на полі бою говорять багато про що. Він має намір боротися до перемоги або «поки він живий», тому що у нього є на це вагомі причини.

До масштабного вторгнення Росії наш співрозмовник не мав військового досвіду. Працював касиром, охоронцем у магазині, мав досвід роботи в інших мирних професіях. Він жив у Швеції, яка вже багато років посідає перші місця у світових рейтингах якості життя, охорони здоров’я, освіти, захисту громадянських і політичних прав. Здавалося б, що може змусити людину пожертвувати особистим комфортом і безпекою, помінявши спокійне, розмірене, безпечне життя в одній з найкращих країн світу на екстремальний стрес і щоденний смертельний ризик? Проте для вікінга його життєвий вибір був не лише логічним, а й цілком закономірним, адже воїн добре знає й шанує історію свого роду, від якого успадкував незламний характер і справжній лицарський дух:

– Для мене це було природно, тому що дві гілки моєї родини однаково ненавидять росіян через війну в Іспанії часів Франко і через війну у Фінляндії. Для мене це було природним рішенням, тому що через власну родину я розумів дії росіян в Україні», – каже легіонер.

Рішення волонтера поїхати в Україну батьки сприйняли з належною повагою, як рішення дорослої людини, воїна:

– Вони сказали: «Тобі треба йти», – згадує Вікінг.

Військову кар’єру розпочав кулеметником Інтернаціонального легіону. Відзначившись у боях. Також він воював у найгарячіших точках Харківської та Луганської областей, під Куп’янськом, Кліщіївкою, Петропавлівкою, зустрічався з представниками різних підрозділів противника – від Вагнера до спецоперацій. Сьогодні головна мета легіонера – допомогти Україні виграти війну. Члени Інтернаціонального легіону – брати по зброї з усього світу.

Звичайно, бойові дії – це надзвичайний стрес і неймовірно важка робота. Кожен, хто в них брав участь, може пригадати багато хорошого, а також моменти, коли можна було вчинити інакше. Вікінг не говорить про погане, адже Легіон і Збройні сили України тепер його родина. У своїх коментарях воїн стриманий і врівноважений:

– Легіон дав мені дуже багато. Як і ЗСУ загалом», – каже військовий.
Серед багатьох бойових дій він згадує, зокрема, завдання, під час якого був поранений:

– «Нашим завданням було прибрати складну посадку. Піхотинцям це не вдалося. Нас активно атакували безпілотники, ворог вів інтенсивний вогонь. З трьома чоловіками ми розчистили цей десант і рушили до ворожої траншеї, яку мали штурмувати. До цілі ми були метрів 50-100. У цей момент була танкова атака, мене поранило в ліву руку. Моєю першою реакцією було знайти притулок. Мені це вдалося, звісно, ​​за допомогою друзів», – згадує легіонер.

Вікінг досить стриманий у своїй характеристиці ворога:

– «Російські військові – це не обов’язково погані, ненавчені солдати. У них різні агрегати, як хороші, так і не дуже. Ми стикалися з абсолютно різними: від Вагнера до десантників і сил спецоперацій. Десантно-штурмові дії на Луганщині були досить важким досвідом. Ми взяли в полон багато вагнерівців, але це було важко, тому що ворог використовував комбіновану оборону, вогонь вів піхота, артилерія, танки. Відповідно, це посилювало штурмові дії. Але я хочу сказати, що ми перемогли. Ми взяли під контроль пагорб, знищили танки і зайняли їхні позиції», – розповідає легіонер.

Під час інтерв’ю Вікінг також подякував волонтерській спільноті:

– «Я дуже хочу подякувати всім волонтерам, зокрема з Фінляндії, зі Швеції, а також усім неурядовим організаціям, які весь цей час підтримували нас у нашій боротьбі. Дякую всім! 
На запитання, у чому секрет його стійкості й рішучості, воїн відповідає по-своєму, чітко, коротко й категорично:

– Росія все ще тут. І поки воно ще тут, поки ми не виграємо війну або я не помру, я буду тут, щоб воювати!

Володимир Патола
Фото автора