Солдат і поет Ілля Чернілевський не повернувся

«І БАЧИМО МИ, ЯК ЖИТТЯ НАШІ БОГ

В ЦЮ МИТЬ ПІДГАНЯЄ ПІД РОЗМІР ОКОПУ»

ІЛЛЯ ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ. НА СМЕРТЬ ПОЕТА.

Газета «Слово Просвіти» (2022, №34) видрукувала, у форматі «Книжка в газеті» (три газетні шпальти), вірші поета, барда  Іллі ЧЕРНІЛЕВСЬКОГО. Публікацію підготувала його мати – Ольга Чернілевська.

31-річний Ілля, в якому текла і кров українська, і кров польська, загинув на війні, у Донецькому степу. Особливий і ще страшніший біль для батька й матері: там бої тривають дотепер, тіло не поховано. Душа Іллі літає над степом, з криком пташиним, а радше янгольським. Озиваючись Словом – до нас.

У публікації «Слова Просвіти» вірші останніх п’яти років життя поета. Ті, що написані до 24 лютого 2022-го, і ті, що після, уже в окопах. Драматичні перипетії любовних травм. Тих, які у поета живлять душу і слово. Бо, у підсумку:

           Виростив нове серце, промінням

                                                      вишите

          Самому собі маяк крізь осінню мряку

          Але чи нитки не ті були, чи гірше – ті.

          Чи може узор проміння підібраний

                                                  був невдало

          Та з болю любові мої всі вишиті

          Із присмаку в роті зламаного металу.

         Зі стогону, сліз і ніякої тут буденності

         Що не стосунки – то драма,

                                              Як у Ремарка…

Ремаркові, у якомусь сенсі, драми – і у віршах,  писаних  в останні місяці,  уже в окопах. Образність, метафорика тих  поезій  просякнута реаліями війни. Вісім рядків, написаних Іллею  у передостанній день свого життя, адресовані коханій жінці, а з тим разом усім нам:

      Щоб були ми живі, здорові.

      Перемога була і мир

     Я дивлюся на плями крові

     Я  роздумую, хто є ми

     в параної. У перегоні.

     В лапах схованок і тривог…

     Поправляю похмуро бронік.

     Хай тебе береже твій бог  (6 травня 2022)

Іллю ніхто і ніщо не вберегло – ні молитви, ні слово чаклунське.  А що він сам програмував, на полі бою, пишучи про те, чим жив щодня? Маємо для читання своєрідний  щоденник поета, щоденник, зітканий з деталей, зі штрихів фронтового побуту. Деталей суто прозаїчних, які, одначе, набувають, у транскрипції Чернілевського, поетичних вимірів.

Тут дрібні деталі і детальки вставляються у раму космічну, раму, у якій є непроявлений на тому полотні Бог. Бог, який коректує вогневі траси і навіть розміри окопу: щоби помічним був, окреслював і підкреслював межі прихистку, тілесного і душевного.

А ще прихистком є тримання моральної планки, отого дива внутрішньої гармонії, з якою конкуренцію може виграти тільки зоряне небо (коли пригадати знамениту формулу Канта). І все то те, вся країна, постає в ореолі сонця вранішнього, яке промовляє до всіх і до кожного: «час набуття, воскресінь» попереду. Як і перемога у війні, де на кону сама Україна і українство…

             Ілля Чернілевський

              Танцює в повітрі, свистить  біля ніг

              Осколків і куль нелюдська завірюха

              І мій кулеметник говорить мені

              «Пішли повоюємо трохи, Ілюха».

             І бачимо ми, як життя наші Бог

             В цю мить підганяє під розмір окопу

             А я заряджаюсь і думаю «ох»

            Як хочеться снікерса і кока-колу

            Як хочеться тиші, без мін, без арти

            Як хочеться просто її обійняти

            Та мирні думки відсуваються в тил

            І пальці засмоктує холод гранати

           Ми з Юрою вчора курили на двох

           І Юра ділився секретами браги

           А зранку навідався сепарський ВОГ

           І Юру невдовзі двохсотим забрали

           Війна не прощає двозначність, брехню

           Війна – це отруйний укус саламандри

           І серце своє я ховаю в броню

           Яку не зірвати. Мене – не зламати.

           І сонце встає

           І говорить усім

           Квітневу, палку і тремтливу промову

           Що скоро часи набуття, воскресінь

           Що вірити маємо ми в перемогу

          І палець правиці кільце обійма

          Так міцно, неначе дитину матуся

          І чуючи залпи  свинячих гармат

          Кажу собі впевнено:

          Я повернуся

          30.04.2022

Не повернувся, на жаль. Зате в українській поезії Ілля Чернілевський лишиться назавжди.

Сергій ТРИМБАЧ, письменник, член Ради Незалежного Медіа Форуму

Світлина: Ілля Чернілевський