Історія звільненого очільника Мінкульту Олександра Ткаченка – яскравий приклад того, що...

Історія звільненого очільника Мінкульту Олександра Ткаченка – яскравий приклад того, що...
190566 ПЕРЕГЛЯДІВ

«Якби ви всі пішли в колгосп, то не прийшлося б вас голодом морити!»

«Дорога скорботи», авторка Ніна Марченко. (З приватної колекції Моргана Вільямса)

 

Історія звільненого очільника Мінкульту Олександра Ткаченка – яскравий приклад того, що може статися, якщо довірити одне з найважливіших державних відомств українофобу.

 

“Міністр-малорос”

 

27 липня Верховна Рада відправила у відставку міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка. Його звільнення було довгоочікуваним для українського суспільства. Невдоволення посадовцем з боку громадськості в останні місяці дійшло до точки кипіння: люди підтримували петиції з вимогою звільнити Ткаченка, а під час публічних заходів за участі міністра його незмінно зустрічали пікетами та плакатами з вимогою піти у відставку. Претензій за роки «правління» міністра накопичилося багато, у тому числі щодо його антиукраїнської політики, яку він проводив у культурній та інформаційній сферах. Чому так, адже публічно Ткаченко здебільшого казав правильні речі про Україну, патріотизм, російсько-українську війну? Крім цього, після початку повномасштабного вторгнення рф саме він, до прикладу, став публічним обличчям кампанії проти так званої “Української православної церкви московського патріархату».

 

Насправді відносини з патріотичною частиною суспільства у Ткаченка не склалися ще задовго до його призначення міністром. Серйозні питання були до його діяльності на посаді генерального директора “1+1 Media”: просування російськомовного продукту, включно із серіалами на кшталт “Сватів”, що принижувало українців, намагання прищеплювали суспільству почуття меншовартості. Пізніше, вже будучи головою Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики, Ткаченко сам проявляв себе як людина без національної гідності, закликаючи до дискусії з метою переписування мовного закону. На догоду тим самим серіалам, які, боронь Боже, ніяк не можна було продублювати українською. Ткаченко також підтримував відтермінування штрафів за неповагу до державної мови і на посаді міністра. Лише зараз, після його відставки, ми можемо оцінити глибину ігнорування ним потреб розвитку української мови. Так, з інтерв’ю нинішнього виконувача обов’язків міністра культури Ростислава Карандєєва “Суспільному” стало відомо, що Експертна група з питань мовної політики у складі МКІП наразі не має у своєму складі жодного працівника. Цей орган, за Законом, має моніторити мовно-культурну ситуацію в державі та пропонувати розв’язання проблемних питань.

 

На тлі зневаги до державної мови, під час повномасштабної війни з росією, міністр також виступав проти “тотальної” заборони російської культури, захищав музей Булгакова в Києві, обґрунтовував потребу показувати “хороших росіян” в ефірах українських телеканалів. Так до колишнього очільника Мінкульту міцно приклеїлося прізвисько “міністр-малорос”.

 

Війна проти історичної пам’яті

 

Проте не це стало фатальним для міністерської кар’єри Ткаченка, а скандал із виділенням 33-х мільйонів державних гривень на зйомки чергового серіалу та майже 500 млн на  добудову Національного музею Голодомору-геноциду під час російсько-української війни, коли українські воїни потребують озброєння, техніку, амуніцію та ін. Лише після відеозвернення Президента України Ткаченко змушений був покласти заяву про своє звільнення.

 

У тому, що саме питання Музею Голодомору “погубило” міністра Ткаченка, – існує певна іронія долі. Адже на тлі численних скандалів урядовця залишилося майже непоміченим для широкої громадськості його переслідування науковців та дослідників Голодомору- геноциду українців. Про це неодноразово писали українські та закордонні ЗМІ. Численні звернення з цього питання були направлені до української влади.

Мова йде про незаконне звільнення головою Мінкульту  генеральної директорки Музею Голодомору Олесі Стасюк, відомої вченої, завдяки якій проведені численні міжнародні конференції та озвучені новітні дослідження наслідків злочинів, вчинених комуністичним режимом у 1932-1933 роках. У квітні-червні цього року українські суди визнали наказ Ткаченка протиправним, скасували його та поновили О. Стасюк на посаді. 27 червня 2023 міністр Ткаченко змушений був  виконати рішення суду, тобто видав наказ про поновлення директорки музею на посаді  та цинічно в цей же день, повторно звільнив її заднім числом, з  5 вересня 2022 року.

 

О. Стасюк знову звернулася до суду.

 

Цей вчинок колишнього міністра – концентрований вияв його неповаги до українських судочинства, права, науки та історичної пам’яті. Але це – лише вершина айсберга, адже фактично впродовж майже двох років Ткаченко вів війну проти провідних українських науковців, які досліджують злочин Голодомору-геноциду 1932 – 1933 рр. Війну невидиму для більшості українців, адже, впливаючи на медіа, урядовець майстерно відводив увагу як від справжнього змісту подій, так і від своєї до них причетності.

 

Точкою відліку «війни», яку розпочав  міністр проти дослідників, вчених, української громади, стало 7 вересня 2021 р. Тоді у Києві відбувся Міжнародний форум “Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо”. Саме на цьому Форумі були озвучені наслідки жахливих злочинів проти української нації, вчинених комуністичним тоталітарним режимом у ХХ ст. На заході, у якому взяли участь науковці, представники влади та духовенства, були оприлюднені новітні дослідження.

 

За  результатами комплексних судових експертиз, проведених Службою безпеки України, встановлено виконавців злочину Голодомору-геноциду та чисельність жертв масового штучного голоду 1921 – 1923 рр. – 3,5 млн українців; масового штучного голоду 1946 – 1947 рр. – 1,5 млн українців та  Голодомору-геноциду 1932 – 1933 рр., під час якого винищено 10,5 млн українців, з них 4 млн дітей. Жертвами трьох  голодоморів стали 15,5 млн українців.

 

Озвучені цифри самі по собі не були одкровенням, проте шокували «кремлівську колону» в Україні, адже на 30 році незалежності  нарешті доведено чисельність жертв геноциду українців! 

 

 До цього часу, незважаючи на війну та заяви путіна про «денацифікацію» та знищення Української держави, «п’ята колона» приховує злочини комуністів, про що зазначено в резолюціях Європарламенту та ПАРЄ, в яких йде мова про розкриття злочинів тоталітаризму та надання нової історичної та правової  оцінки.

 

Іноземні дипломати, ще в 30-х роках ХХ ст.  що перебували у той час в Україні, повідомляли  у своїх секретних звітах про  знищених від 8 до 16 млн українців. Натомість, кремль приховуючи свої злочини, здійснюючи ідеологічну та історичну диверсію проти України заявляє про «всесоюзный голод» та «3,5 млн умерших от голода» українців, які не пішли в колгоспи.

 

Проведена в 2009 році науково-демографічна експертиза Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи, під час розслідування СБУ кримінальної справи № 475, зафіксувала російську цифру  «3,5 млн померлих» внаслідок «надсмертності». Однак, вказана експертиза не надала відповіді на головне питання, скільки ж було знищено українців в УСРР та за її межами під час геноциду, про що неодноразово заявляли слідчі, суддя апеляційного суду та науковці.

 

Нове розслідування було ініційоване лише в жовтні 2019 року директоркою Музею Голодомору Олесею Стасюк. Цього разу слідчі у справі призначили низку експертиз, до проведення яких були долучені більше 30 фахівців та експертів з  різних державних установ. Саме вони і дійшли висновку, що у 1932 – 1933 роках було вбито 10,5 млн українців.

 

Російська пропаганда в суді та боротьба з білбордами

 

Важко збагнути з якої причини, але озвучена цифра довела до сказу окремих українських високопосадовців, які почали цькувати вчених, причетних до дослідження. Раптом з’ясувалося, що 3,9 млн жертв Голодомору – це єдина «дозволена правда”, а будь-які інші оцінки масштабів злочину – це нібито “фальсифікація”. 24 травня цього року брюссельське видання EU Today опублікувало статтю “Війна з пам’яттю: хто і навіщо в Україні переслідує дослідників Голодомору-геноциду?”, у якій детально розповіли про намагання низки чиновників «перекрити кисень» науковцям.

 

З-поміж інших, у статті згадують голову Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича, який став “фронтменом” кампанії з переслідування дослідників Голодомору. Проте нерозкритою залишилась роль людини, без якої нічого подібного не могло б відбутися. Це колишній міністр О.Ткаченко.

 

Олеся Стасюк в інтерв’ю “Україні молодій” розповіла, що через кілька днів після Міжнародного форуму у вересні 2021 року їй зателефонував Дробович та нервово дорікав за участь у проведенні судових експертиз, якими встановлено чисельність жертв  Голодомору. “Я ж просив цими дослідженнями не займатися”, – цитує науковиця слова голови УІНП. На початку листопада 2021 р. голова Українського інституту національної пам’яті запросив тодішню директорку Музею Голодомору на зустріч до кабінету міністра культури.

 

В інтерв’ю О. Стасюк зазначала, що Ткаченко та Дробович тиснули на неї, вимагаючи не оприлюднювати нові дані та не доносити свою позицію через ЗМІ. У якийсь момент голова УІНП не стримався і видав таку тираду: “Якби ви всі пішли в колгосп, то не прийшлося б вас голодом морити. 50% селян пішли в колгосп, то  вони і не померли, а 50% відмовилися, тому й померли”.  Виникає питання: з ким асоціює себе голова УІНП, якщо до українців звертається в другій особі? Та чи захищає він інтереси Українського народу?

 

Слід зауважити, що ані Ткаченко, ані Дробович не є фаховими істориками. Наукові публікації очільника УІНП стосувалися філософії та культурології. Не варто забувати також, що відомство, яке він очолює, – це не науково-дослідна установа, а орган виконавчої влади, який має займатися насамперед збереженням національної пам’яті та популяризацією історії. Діяльність УІНП координує Міністерство культури та інформаційної політики.

 

«Координація» між відомствами проявилась у тому, що Ткаченко та Дробович по черзі вимагали від директорки Музею Голодомору написати заяву про звільнення. При цьому радили “подумати про сім’ю” та переконували «врятувати себе» оголосивши “фальсифікаторами” провідних дослідників геноциду. Очільник УІНП, за словами О. Стасюк, у телефонних розмовах наголошував, що його шеф Ткаченко тримає “всі ЗМІ під контролем”, тож їй не вдасться відстояти свою позицію.

 

Справді, 17 грудня 2021 року А. Дробович дав інтерв’ю “Суспільному”, в якому пригрозив “не залишити каменя на камені” від репутації вчених, які встановлювали чисельність жертв Голодомору. Перед цим у низці українських ЗМІ з’явилися публікації, у яких поширювалася дезінформація, що дані судових експертиз могли бути сфальшовані. Журналісти цитували представників Інституту демографії, Інституту історії України, згаданого Дробовича, які висловлювали такі тези. До цифри 10,5 млн медіа у своїх текстах почали приклеювати епітети “скандальні”, “суперечливі”, “суттєво перебільшені”. Таке однобоке висвітлення підтверджує використання «темників».

 

Повномасштабне російське вторгнення в Україну, що розпочалося 24 лютого, не зупинило  спроби чиновників затулити рота вченим. Здавалося, що трагічні картини новітнього геноциду, який коять російські окупанти проти українців, мали б переконати: встановлення правди про Голодомор – це умова виживання нації.

 

Натомість, 24 червня 2022 року міністр Ткаченко видав протиправний наказ про звільнення Олесі Стасюк, яка на той час перебувала у декретній відпустці з догляду за дитиною. Як вказано в документах, причиною  стало озвучення директоркою музею чисельності жертв геноциду. Під час розгляду справи у суді представники міністерства прямо заявляли, що директорка Музею дратувала їхнього шефа тим, що “назвала понад 10 млн жертв” Голодомору-геноциду.  Призначена Ткаченком виконувачка обов’язків директора Л. Гасиджак як доказ проти О. Стасюк подала до суду роздруковані тексти російських пропагандистських ЗМІ, які заперечують новітні дослідження, та завірила печаткою Національного музею Голодомору, – про це йшлося у статті EU Today.

 

Вже у листопаді 2022 року, під час вшанування 90-х роковин геноциду українців, колишній міністр хизувався у фейсбуці  знищенням білбордів з вимогою провести трибунал над комуністичним режимом, які встановили громадські організації. Ненависна цифра у 10,5 млн муляла міністру-малоросу очі значно більше, ніж пам’ятники тоталітаризму.  Саме тому так мляво працювала Експертна рада з питань подолання наслідків русифікації при Мінкульті.

 

“Правда ї не цікавить”

 

25 листопада українські вчені, дисиденти, правозахисники та представники діаспори оприлюднили відкрите звернення до президента Володимира Зеленського з вимогою звільнити О. Ткаченка за політичні переслідування та підтримку російських наративів. Це звернення також підписав  політв’язень, президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман, який у своїй статті розповів про зустріч з Ткаченком та Дробовичем, яка відбулася в кабінеті міністра, проте  основним спікером був  Дробович, який намагався знайти можливість спростувати судові експертизи.

 

Виникає питання до Дробовича, він хто? Суддя, слідчий, криміналіст, судовий експерт?  Він мабуть не знає, що розкриття злочинів та встановлення їх наслідків це компетенція слідчих, криміналістів, судових експертів, а не філософів, істориків чи демографів. 

 

Геноцид українців, вчинений рашистськими окупаційними військами 2022 – 2023 рр., документують та  розкривають правоохоронні та спеціальні органи. Це повинно знати українське суспільство та не піддаватися на провокації ткаченків та дробовичів.

 

З 1 січня 2023 року Ткаченко та Гасиджак  ліквідували Інститут дослідження Голодомору – філіал Національного музею Голодомору-генониду, який пропрацював всього 4 роки. За короткий термін Інститут, під керівництвом д.і.н. Світлани Маркової зробив більше з досліджень геноциду українців  ніж Український інститут національної пам’яті за увесь час свого існування. 

 

Як бачимо, відверта антиукраїнська діяльність може бути замаскована під начебто патріотичними заявами, сказаними українською мовою в українській сорочці. Проте справжній патріотизм проявляється, з-поміж іншого, у ставленні до минулого своєї країни, нації і у повазі до своїх предків. Ткаченко, натомість, демонстрував зневагу до історичної пам’яті українців, зокрема – до пам’яті про Голодомор, що є святою для мільйонів українських родин. Як не дивно, схожу зневагу демонструє і людина, яка за своїми посадовими обов’язками мала б робити протилежне – зберігати історичну пам’ять, – йдеться про Дробовича.

 

Даний матеріал є ілюстрацією наслідків призначення на важливі державні посади неприхованих українофобів. Неспроможність суспільства до боротьби за національні цінності  надає можливість  «кремлю» знищувати нас, що показує історичний досвід останніх 100 років. Майбутнє України залежить як від  перемоги на фронті так і від перемоги в гуманітарній сфері та збереженні української ідентичності.

 

Олена МИХАЙЛІВСЬКА, Україна молода

Теги: Українофобія,Україна молода,Олена МИХАЙЛІВСЬКА,міністр культури Олександр Ткаченко, Культура, Незалежний Медіа Форум, www.mediaforum.news, IMF, Independent Media Forum
Автор: uacenter.media

Незалежний Медіа Форум
www.uacenter.media
www.mediaforum.news
E-mail: [email protected]
Kyiv - Київ:  +38 067 461 6900
Варшава - Warszawa: +48 609 00 6656

Редакція Незалежного Медіа Форуму не завжди поділяє точку зору автора

© ICF "INDEPENDENT UKRAINIAN MEDIA CENTER IN EUROPE", 2022-2024
© POLSKO-UKRAIŃSKA FUNDACJA POKOJU CONCORDIA 818, 2023-2024

Мої відео