Годинник Судного дня зупиняє Україна

Годинник Судного дня зупиняє Україна

Годинник Судного дня (Doomsday Clock – поки що символічний) вперше з 1947 року – після закінчення Другої світової війни переведений за 90 секунд (1,5 хвилини) до умовної «опівночі» (глобальної рукотворної катастрофи). 23 січня 2024 року група міжнародно визнаних експертів, в числі яких 18 лауреатів Нобелівської премії, встановила стрілки годинника на 23:58:30 – через війну Росії проти України, ядерні погрози росіян, військовий конфлікт на Близькому Сході, кліматичні загрози, технологічний розвиток і біологічні небезпеки (глобальні пандемії).

Упродовж 2024 року до великомасштабних загроз існуванню людства стрімко долучилося застосування штучного інтелекту у військових агресіях, де ШІ може вийти з-під контролю.

Наразі історія майбутнього Європи і Світу вирішується в Україні, яка знаходиться в епіцентрі глобальної цивілізаційної битви.

Яким буде майбутнє цивілізації, як зупинити «кінець історії»?

Тривожною осінню 2024-го – через десять років після виходу у світ відомої трилогії-пророцтва («Час смертохристів : Міражі 2077 року» (2011 р.), «Час великої гри : Фантоми 2079 року» (2012 р.), «Час тирана : Прозріння 2084 року» (2013-2014 рр.)[1] її автор Юрій Щербак – член Всесвітньої академії мистецтв і науки (World Academy of Art and Science – WAAS), письменник, доктор медицини, надзвичайний і повноважний посол України, член Ініціативної групи «Першого грудня»  – схвильовано сказав мені: «Я боюся своїх пророцтв».

Ближні від «Часу смертохристів» пророцтва Юрія Щербака уже збуваються («війна Росії проти України»; «television debilities virus»; «нові світові демони»; існування «елементарної частки часу – ТАЙМОН», коли всупереч «стріли часу» історія різних народів і суспільств не веде їх до світлого майбутнього, а нерідко навпаки – до здичавіння, деградації, агонії, загибелі»); наступні («застосувати ядерну зброю») звучать у погрозах; за ними, поки що в «фантомах» – темна й холодна зима після ядерної війни; далі – відродження і нові спроби «скинути Бога з небесного престолу…».

Через десять років після трилогії-пророцтва Юрія Щербака вийшла книга «Російська війна проти України», яка підтвердила тривожні міражі передбачень. Автори книги – державний діяч, академік НАН України, член Ініціативної групи «Першого грудня» Володимир Горбулін і військовий експерт Валентин Бадрак розкривають відкриті й приховані аспекти російської війни: від оцінок суто воєнних дій до осмислення анти-цивілізаційних причин «цього парадоксального для XXI століття явища». «Явища» настільки глобального, що автори стривожено пишуть посвяту на окремому чистому аркуші: «Присвячуємо цю книжку людству й людяності, плідному життю нашої чудової й надзвичайно вразливої планети, її імунітету до глобального зла».

У передмові до книги Валерій Залужний написав:

«Без сумніву, сьогодні історія в черговий раз волелюбному українському народу дає шанс. Шанс не просто й далі обстоювати свою волю, а шанс перемогти. І він дорого нам коштував – нація заплатила безцінними життями своїх синів і дочок».

Автори підмічають роздвоєність взаємовиключних векторів розвитку цивілізації – назад у пітьму воєн чи вперед до світла ноосфери:

«Світ переживає першу грандіозну війну в режимі реального часу (але саме українці її пропускають крізь себе й несуть надзвичайно кривавий тягар «на гору круту, крем’яную»)… І «поклоніння життю» Швейцера[2] набуло неабиякої гостроти, але не працює в умовах, коли демони звільнені й отримали можливість діяти на свій розсуд. Було б добре більше згадувати ідеї нашого видатного співвітчизника Володимира Вернадського щодо побудови «ноосфери», шукати новий сенс у тому, що людство вже подолало, але ні, з новою масштабною війною воно відступило років на 100 назад, у минуле».

Вчення про ноосферу зародилося 100 років тому.

Ноосфера – надзвичайно важливе поняття, уява про яке до останнього часу залишається серед багатьох вчених неузгодженою. В концепції ноосфери переплелися і матеріалістичні, і релігійно-філософські, і ідеалістичні погляди на роль і значення людини, людського інтелекту, людської технологічної могутності в  житті біосфери і планети в цілому[3].

Слово «ноосфера» (від грец. noos – розум) вперше у  1927 р. запропонував французький  філософ і математик Едуар Леруа, який разом зі своїм колегою – геологом, палеонтологом  і  теологом П‘єром Тейяром-де-Шарденом дуже схвально і гаряче сприйняли й підтримали ноосферні ідеї Вернадського, а саме:

·                     людство – це велика геологічна сила;

·                     ця сила є розум  і воля людини як істоти соціально організованої;

·                     рівень антропогенних змін довкілля на планеті став настільки потужним, що почав впливати на біогеохімічний метаболізм;

·                     людство могутнішає і все більше відділяється від інших компонентів біосфери, намагаючись ними керувати.

В.І. Вернадський  термін  «ноосфера» сприйняв, підтримав і надалі широко використовував у своїх працях. Найбільш глибоке обґрунтування ідеї ноосфери Вернадський дав у фундаментальній праці «Наукова думка як планетарне явище».  Ноосфера визначається як «царство розуму» – не тільки наукова думка, але й … всі духовні прояви особистості людини, у тому числі – у релігійній, художній, філософській областях…, у музиці і архітектурі…».

Далі пояснюється, що ноосфера складається не тільки з ідеальної, духовно-художньої, але й з матеріальної частини – перетвореної людиною  біосфери, у якій під впливом культурної біогеохімічної діяльності глибоко трансформовані природні режими енерго- і масообміну. Вернадський стверджував: «Ноосфера є новим геологічним явищем на нашій планеті. У ньому вперше людина стає крупною геологічною силою. Вона може і повинна перебудовувати своєю працею і думкою область свого життя, перебудовувати корінним чином порівняно з тим, що було раніше».

Згідно тлумачень В.І. Вернадського, ноосфера є вищим етапом розвитку земної природи, результатом спільної, скерованої людиною еволюції природи і суспільства. Біосфера, завдяки розумній діяльності і технічній могутності людини повинна придбати нову функцію – функцію гармонійної стабілізації умов життя на планеті. В.І. Вернадський припускав, що у майбутньому людство стане автотрофним, тобто незалежним від органічних ресурсів, які зможе штучно продукувати у потрібних кількостях. Але періоду панування на планеті ноосфери має передувати глибока соціально-економічна реорганізація суспільства, конверсія його свідомості, ціннісної орієнтації.

В основі ідеї ноосфери В.І. Вернадського лежить його соціальний оптимізм і впевненість у величезній силі науки, якій, як він вважав, вдасться зробити те, що не вдалося філософії, релігії, політиці, а саме – об’єднати  людство.

Однак, незважаючи на сучасну технологічну могутність, ми ще не в змозі вирішувати гострі соціальні проблеми, попереджувати і нейтралізовувати політичні чи соціально-економічні кризові ситуації та конфлікти. Ми сьогодні ще далекі від тих загальних умов, які, за визначенням В.І. Вернадського, необхідні для побудови ноосфери:

·                     людство повинно стати єдиним у економічному та інформаційному відношенні;

·                     людство повинно прийти до повної рівності рас і народів;

·                     ноосфера не може бути створена, поки йдуть війни на планеті».

Вищенаведені загальні умови, які необхідні для побудови ноосфери, віддаляють її горизонти, перетворюючи солодку надію на міраж.

Ноосфера неможлива, поки йдуть війни на планеті.

Володимир Горбулін і Валентин Бадрак ставлять питання і дають відповідь: «Скільки триває наша війна? З 1169 року, розорення Києва середньовічним нападником Андрієм Боголюбським, який захопив і пограбував місто вже як іноземець? Чи з московських війн проти Козацької держави? Здається, ці війни були завжди, хоча справжнім дивом є той беззаперечний факт, що люди ніяк не змінилися з XII до XXI століття. Та що там з XII – від часів появи людини як найстрашнішого звіра й до сьогодні нічого в психіці не змінилося… Платон якось примітив: «Держави процвітали б, якби філософи були володарями або якби володарі були філософами».

На жаль, так буває не завжди і не скрізь. Причини криються десь глибше – в суті нинішньої цивілізації, в системі життєвих орієнтирів людського суспільства – від глобального до національного рівнів.

У 2024 році лауреатами Нобелівської премії в галузі економіки стали американські професори Саймон Джонсон, Дарон Аджемоглу і Джеймс А. Робінсон. У своїх наукових працях лауреати в результаті аналізу п’ятисотрічних метаданих стосовно країн на різних континентах світу довели причинно-наслідковий зв'язок: чому країни без верховенства права та з формами правління, що експлуатують населення, не можуть домогтися економічного розвитку і змін на краще.

Згідно їх дослідженнями «технічні інновації, що поширювалися по всьому світу, могли закріпитися лише в тих країнах, де були створені інституції, які приносили користь широким верствам населення».

Виявилось, що у тих країнах Азії, Африки і Латинської Америки, де було більше європейських поселенців – там більшою була ймовірність створення соціально-економічних систем, які сприяли довгостроковому економічному зростанню і змінам.

Отже, Європейський вектор розвитку, закріплений у Конституції України, базується на фундаменті 500-річної історії успіху.

Модель лауреатів Нобелівської премії – 2024 для з’ясування обставин, за яких формуються та змінюються політичні інститути, складається з трьох компонентів.

Перший – конфлікт щодо того, як розподіляються ресурси та хто має владу ухвалювати рішення в суспільстві (еліта чи маси).

Другий – маси іноді мають можливість здійснювати владу, мобілізуючись та погрожуючи правлячій еліті.

Третій – проблема зобов’язань, яка означає, що єдиною альтернативою для еліти є передавання влади для ухвалення рішень населенню».

Висновки і рекомендації Нобелівських лауреатів – 2024 багато в чому начебто формувалися і писалися спеціально для нинішньої України.

Більше того, вони суголосні посланню щодо життєвих орієнтирів для нашого суспільства, викладених членами «Ініціативної групи «Першого грудня» в «Українській хартії вільної людини».

«Ініціативна група «Першого грудня» – об'єднання сивих мудреців, яке створене у 20-ту річницю всеукраїнського референдуму 1991 року за відновлення державної незалежності України відомими інтелектуалами й громадськими діячами, багато з яких за свої погляди провели десятки років у радянських концтаборах і не скорилися, а боролися ціною власної свободи за Волю – нашу одвічну національну ідею.

Однією з проблем національного державотворення є нехтування інституційною пам’яттю. Кожній наступній генерації поколінь (і влади, і суспільства) слід пам’ятати наше історичне коріння – Київську Русь, велику європейську державу з тисячолітньою історією – і від нього ростити дерево життя Українського народу.

Спираючись на міцну історичну платформу, наведемо основні дороговкази з послання «Українська хартія вільної людини»:

«Ми, учасники Ініціативної групи «Першого грудня», укладаємо цю Хартію, щоб висловити те, як бачимо життєві орієнтири для нашого суспільства, і водночас дати поштовх до об’єднання всіх людей, які хочуть доброго і гідного життя в Україні і навколо неї.

Наріжними каменями нашої Хартії є три прості думки.

Перше. Відповідальність за своє життя, а отже, його успіх, добробут і щастя нікому не може бути переданою. Ми самі несемо відповідальність за себе.

Друге. Мораль і духовні цінності не можуть бути відкладеними на завтра. Вони завжди потрібні сьогодні.

Третє. Ми будуємо те, що уявляємо, а отже, від глибини, масштабу і творчого хисту нашої уяви залежить наше майбутнє.

Людина прагне бути вільною, бо саме свобода надає смислу, гідності і цінності людському життю. Це і є дорога до щастя, до якого ми, віруючі і невіруючі, але всі у широкому філософському сенсі Божі діти, покликані.

1. Бути вільною людиною

Усі люди створені вільними. Саме це найвагоміше право людини, отримане кожним/кожною від народження, визначає суть нашої цивілізації…

2. Бути українцем

Сучасне поняття «бути українцем» передбачає кілька рівнозначних напрямів праці над собою.

Перше і найважливіше: потрібно плекати національну гідність.

Будьмо сильним народом і пам’ятаймо як про переможні, так і про трагічні сторінки.

Не треба ані вивищувати, ані принижувати себе перед іншими культурами.

Водночас сучасне поняття української нації виходить за етнічні межі і є явищем політичним, яке стосується й охоплює кожного українського громадянина.

Бути українцем означає усвідомлювати свою причетність до України і розвивати інтелектуальну, духовну та політичну україноцентричність: внутрішню – ту, яка постає з особистого зусилля кожного з нас, – єдність нашого народу, його земель, культури, історії і майбутнього.

Бути українцем означає не допускати національного подріблення.

Існує єдиний український народ на всьому просторі своєї території.

Світове українство є ще одним виміром нашого буття…

3. Бути активним громадянином

Щоб бути активним громадянином, слід насамперед усвідомити, що державність і демократія – це не лише політичні, але й духовні цінності.

Бути активним громадянином означає усвідомлювати життєву необхідність демократичного розвитку держави. Демократія, як і будь-який політично-суспільний витвір людини, існує лише там, де є переважна більшість людей, здатних її захищати і водночас їй підпорядковуватися.

Бути активним громадянином означає не усуватися від політичного життя, а робити політичний вибір, навіть обираючи між недосконалими політичними силами, втім діючи по совісті і дбаючи про зміни в житті країни…

4. Любити

Нам потрібна докорінна зміна ставлення один до одного.

Любити означає бажати ближньому добра.

У понятті «любов» ми виокремлюємо національний, соціальний і культурний смисл.

Наша любов означає спільне національне утвердження української мови, яка й визначає обличчя України та нашого народу у світі.

Вона передбачає безумовну повагу до прав російськомовного українства і суворе додержання прав усіх національних громад нашої держави.

Любити означає не допускати будь-яких виявів ксенофобії, расизму, шовінізму, нацизму і сталінізму як найбрутальніших форм людської, національної, політичної, культурної і соціальної нетерпимості.

Любити означає відновлювати зв’язок поколінь в Україні, коли старші, навіть не поділяючи форм життєвого чи творчого пошуку молодших, підтримують їхній рух на нових шляхах.

Любити означає й те, що кожне наступне покоління з мудрістю ставиться до реалій своїх попередників і не прагне звести порахунки, але продовжити те, що є спільним надбанням і добром…

5. Мислити

Одне з найважливіших завдань вільної людини – самостійно мислити.

Саме в цій площині нам потрібна найважливіша революція…

6. Бути господарем

Наше головне суспільне завдання – відновити в українців почуття господаря, чиїми фундаментальними рисами є відповідальність за себе, своїх близьких і простір свого життя.

За своєю метою і масштабом ця справа є життєво необхідною, безальтернативною і співмірною з відновленням самої державності…

7. Бути лідером

Ми маємо бути налаштовані на особистий і колективний успіх.

Успіх повинен бути заслуженою винагородою за працю, і цей принцип мусить увійти в наше життя як норма здорового і справедливого суспільства.

Поняття «лідера» стосується не влади, а знання.

Бути лідером означає прокладати шлях для інших.

Як велика європейська держава, Україна повинна стати регіональним політичним, економічним і культурним лідером…

8. Бути відкритим суспільством

Бути відкритим суспільством означає бути спільнотою, переконаною у великій цінності людського життя і демократичного устрою.

Це має стати нашою колективною свідомістю…

9. Бути успішною державою

Успіх нашої держави має насамперед полягати у подоланні соціальної відчуженості між людьми.

На роки вперед ми, українські громадяни, повинні забезпечувати регулярну зміну влади, щоб прищепити їй чітке розуміння про її підпорядкованість людям.

Це можливо лише за умови свободи слова і демократичних прав, які треба захищати постійно.

В Україні має бути реалізований базовий принцип: держава не заважає своїм громадянам, створює вільні умови для тих, хто працює, та захищає найбідніших.

Успіх нашої держави залежить від «реформ справедливості» – зміни судової гілки влади і правоохоронних органів. Люди повинні нарешті встановити справедливість у державі.

Успіх нашої держави залежить від «реформ життя» – зміни системи освіти і системи охорони здоров’я.

Нам потрібен свій цілісний і захищений гуманітарний простір…

10. Бути учасником демократичної спільноти народів

Природнім і безальтернативним шляхом для України є об’єднання з простором європейських народів.

Європейська інтеграція означає для нас не зовнішній, а внутрішній політичний курс…».

Заключні слова «Української хартії вільної людини» звучать так, ніби вони були написані не 1 грудня 2012 року, а буквально сьогодні, тобто – витримані часом (безпристрасним суддею) і екзистенційною війною:

«Сьогодні Україна стоїть супроти авторитаризму, корупції, бідності людей, гнітючої соціальної нерівності і внутрішньої роз’єднаності.

Нам потрібні зміни.

Ми здатні перемогти нинішні загрози і небезпеки.

Найважливіший і ще не використаний стратегічний ресурс України – це внутрішня консолідація нашого народу, яку розуміємо як єдність людей навколо цінностей незалежності та демократії, проголошених 24 серпня і 1 грудня 1991 року, і водночас як єдність політичних рішень та дій, котрі б гарантували європейський і демократичний розвиток України на десятиліття вперед.

Ми закликаємо кожного з вас, дорогі співвітчизники, до найскладнішої у нашому житті роботи: не чекати «золотого віку», не падати духом під тягарем неправди, не ховатися від світу і свого життя, а постійно робити особисті зусилля, які, віримо, принесуть добро Україні і утвердять нашу Державу як вільну країну вільних людей.

Наша Хартія – це вибір «бути». Особистий і колективний.

Бути вільними людьми.

Бути успішним народом і державою.

Бути вільними серед вільних».

Що тут додати?! Хіба що настанову одного з моральних авторитетів українців, релігійного і громадського діяча, патріарха-предстоятеля Української греко-католицької церкви, кардинала Любомира Гузара[4] – душі й магніта Ініціативної групи «Першого грудня», яку Блаженніший дав українському народу на Майдані Незалежності: «Молімося так, наче усе залежить од Нього. Працюймо так, наче усе залежить од нас».

Демократична спільнота, яка працює за ідеями ноосфери і сталого розвитку, має бути об’єднаною і сильною – заради порятунку планети і людської цивілізації. Україна у важких боях зупиняє Годинник Судного дня, вдячна за допомогу всім країнам світу і, у свою чергу, прийде їм на допомогу, якщо/коли до них підступатиме «час смертохристів».

Але вірніше за все – зупинити ракетний Армагеддон ще задовго до Судного дня. Не махи балістичних ракет мають бути виміром глобалізації, а ноосфера, бо тільки Розум і Природа є основою життя на Землі.     

Василь ШЕВЧУК, професор, доктор економічних наук