Українська Швейцарія та Відень. Історія Буковини

Буковина – край зі складною історією та унікальною культурою. Попри українськість населення, земля майже 6 століть перебувала під володінням чужих держав – окремо від решти етнічних територій. І тільки в 1947 році остаточно примкнула до єдиного національного утворення в рамках мирних договорів.

До приходу сюди Русі-України на землях нинішньої Буковини проживали слов'янські племена тиверців та білих хорват. Продовжуючи політику Олега, князь Ігор долучив земні перших між Дністром і Дунаєм до київської держави. Згодом вони розвивались у межах Галицького князівства. Його правитель – Ярослав Осмомисл – остаточно закріпив тутешні території між Дністром, Карпатами та пониззям Дунаю. Зокрема, тоді на лівому березі Пруту повстало місто Черн, яке після знищення монголами відновилось на протилежному боці річки як новий Черн – Чернівці.

У подальший період роздробленості Буковина належала Галицько-Волинській державі. Водночас формувалась адміністративна одиниця – Шипинська земля, що охоплювала північні території регіону, зокрема Бессарабії. На півдні ж утворилась Берландська земля. У середині XIV століття ці землі відійшли до Угорського королівства, проте пробуло там недовго: унаслідок повстання проти угорців території Буковини потрапили під владу нового Молдовського королівства. Шипинська земля отримала й майже століття зберігала статус автономії.

Упродовж цього часу території почали фігурувати під назвою "Буковина", витісняючи решту. Водночас регіон перетворився на об'єкт суперечок між Польщею та Молдовою. Місцеве населення, сповідаючи православ'я, схилялися в бік Молдови й підтримували її в боротьбі з католицькою державою. Лише Стефану Великому  вдалось остаточно перемогти поляків у війні (1457-1504) і закріпити за князівством Буковину. Опісля автономний статус краю ліквідували.

У XV столітті Молдовське князівство вело боротьбу проти турецької агресії. Після поразки й смерті Стефана Великого в 1514 році потрапило під васальну залежність до Османської імперії та зобов'язувалось платити щорічну данину султанові. Наприкінці XVI століття князівство перетворили на звичайну провінцію. Відтоді розпочалось оволощення Буковини.

Упродовж XVI-XVII століть козаки регулярно вели воєнні дії на території Молдавського князівства проти турецько-татарських загарбників, зокрема, розглядаючи Буковину як об'єкт прагнень для створення власної держави. Тож упродовж цього й наступного століття регіон зберігав та розвивав культурні зв'язки з рештою українських земель. Відбувався обмін цінностями, наприклад друкованими книгами, а тутешні жителі навчались у Києві, Львові й інших національних містах.

Під час російсько-турецької війни (1768-1774) Буковина потрапила під владу петербургу. Після закінчення військових дій Австрія висунула претензії на регіон, аргументуючи Першим поділом Речі Посполитої, за яким володіла Галичиною та начебто мала права на всі історичні землі колишнього Галицького князівства. 1774 року росія задовольнила її потребу, а 1777 року Буковина присягла на вірність Габсбурзькій монархії.

Спершу – після ліквідації Військової Адміністрації – Буковина входила від 1786 року як округ Королівства Галичини та Володимирії. У 1849 році отримала статус коронного краю Герцогство Буковина з власним крайовим сеймом. Зокрема, за сприяння імператора 1875 року було створено Чернівецький університет із німецькою мовою викладання.

Опісля "Весни народів" на території Буковині розгорнувся український національний рух. У Чернівцях розпочали діяльність товариства "Руська Бесіда" (1869) та "Руська Рада" (1870). У 1884 році відкрили тут же Український Народний Дім.  Водночас випускали українські часописи "Буковина" (1885) та "Руська Рада" (1898).

Унаслідок Сен-Жерменського мирного договору 1919 року Буковина відійшла до Румунії. Остання зобов'язувалась зберегти цілісність краю з автономним статусом, проте відразу ж після угоди скасувала місцеві самоврядування та взяла курс на ліквідацію "австрійської спадщини". На територіях  єдиною мовою впроваджувалась румунська. Чимало місцевих вчителів і священників вивозили вглиб Румунії. Закривали українські школи, прізвища та назви населених пунктів змінювали на румунські. Зокрема, Конституція 1923 року забороняла українську мову навіть на рівні спілкування в крамницях та на вулиці. Ситуація стала гірша 1937 року – після зламу політики в бік фашистських і шовіністичних тенденцій.

1940 року СРСР висунула ультиматум Румунії щодо Буковини. Після походу румунські війська в паніці покинули Північну Буковину, яку 28 червня того ж року приєднали до УРСР. Із розгортанням Другої світової війни Румунія знову окупувала край і створила губернаторство, де провадила жорстокішу румунізацію.

У березні-квітні 1944 року внаслідок Проскурівсько-Чернівецької операції радянські війська зайняли більшість Чернівецької області та знову включили до УРСР. Остаточно кордон між СРСР і Румунією закріпив мирний договір у 1947 році.

Влад ДЯДИН