Пам'яті Дмитра ПАВЛИЧКА

Помер Дмитро ПАВЛИЧКО.

Великий поет, великий державний діяч, великий українець, який стояв біля витоків Української Незалежності.

Помер будівничий Української Цивілізації, пристрасний і відданий син України, доля якого невіддільна від долі народу, що спізнав страждання окупацій – німецької та російської – пережив злети визвольної боротьби, заборони і приниження, гіркі моральні компроміси й сподівання шістдесятників – і дочекався вибуху свободи: 24 серпня 1991 року – зоряний час Павличка та його однодумців, час відродження Української Держави.

Дмитро Васильович Павличко – невтомний трудівник, енциклопедист, справжня Академія української літератури в одній особі. Бо літературу нашу неможливо уявити сьогодні без його поезій, блискучих перекладів світової класики, літературознавчих студій та спогадів, в яких увічнена ціла епоха, її нещастя й радощі.

Звістка про смерть Дмитра Павличка, з яким дружили шістдесят років, принесла невимовний біль: так іде під воду Атлантида, так минає ціла епоха. Лише пам’ять і віра здатні подолати темряву цього часу смертей – старих людей в тилу і молодих – на передовій.

Ніколи не забуду наші спільні з Дмитром Васильовичем поїздки по Україні, в Польщі у часи "Солідарності". Пам’ятатиму як співали разом його безсмертну пісню «Два кольори», як сперечалися , як створювали суспільний рух «Україна в НАТО», як брали участь у круглому столі із політичним трупом Януковичем, як вірили в перемогу над віковічним ворогом України – росією. 

Дмитро Павличко помер посеред битви, не дочекавшись нашої невблаганної Перемоги, але віддавши їй всю силу свого таланту. 

Слава Дмитру Павличку – Герою України!

Царство йому Небесне, встелене українськими зорями.

Юрій ЩЕРБАК