Кримська ганьба Америки

                                  1.

Пропозиція президента Трампа, висунута на догоду Путіну, – юридично  визнати російський статус українського півострова Крим, окупованого і анексованого російськими військами 2014 року в ході неспровокованої агресії – є безпрецедентним порушенням міжнародного права, злочинним актом, що відкриває скриньку Пандори й заохочує потенційних агресорів до захоплення чужих територій під прикриттям фальшивих історичних аргументів.

При підході, що його демонструє Трамп, знищується саме поняття суверенітету держав, їхньої територіальної інтегральності.

Неважко уявити собі майбутні загарбання Росією Аляски, Мексикою – Каліфорнії та  Техасу, Німеччиною – польських земель колишньої Східної Прусії, Францією – Алжиру, Австрією – Угорщини, Угорщиною – Словаччини, не кажучи вже про окупацію Китаєм острова Тайвань та російського Владивостока.

І так далі. За законами доміно.

Тому надзвичайно важливою сьогодні є мобілізація світової думки навколо цього питання з метою засудження планів  президента Трампа та його команди й змушення його відмовитися від кроку, що руйнує основи світопорядку й приносить Сполученим Штатам (а не лише особисто Дональду Трампу) ганьбу, занурення у глобальний хаос та ризики втрати власних територій.

                                            2.

5 лютого 1954 року Рада Міністрів Російської совєтської Федеративної Республіки прийняла рішення передати Крим Україні з дотриманням усіх діючих на той час юридичних норм. Відповідальні історики і дослідники, які всебічно вивчали це  питання, стверджують абсолютну законність цього акту, який  упродовж 37 років – аж до розпаду Радянського Союзу – не викликав  жодних сумнівів  в своїй легітимності.

Офіційно передача обґрунтовувалася «спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв'язками між Кримською областю та Українською РСР». За цією імлистою формулою крилася сувора правда: жахливий економічний стан Криму, спричинений в тому числі й депортацією кримсько-татарського народу в 1944 році.

Збереглися сотні листів кримчан до комуністичної влади з проханнями й вимогами приєднати півострів до України з її врожаїстими землями. У 1955 році ми з моїм старшим  братом Миколою, щойно звільненим з таборів ГУЛАГу, мандрували горами Криму (Микола збирав колекцію ящірок та змій для зоологічного музею в Києві) й побачили спустошені татарські селища, занедбані виноградники, пустку та руїни.

Україна вклала величезні кошти у розвиток Криму, побудувала Південнокримський канал, який забезпечував півострів життєдайною дніпровською водою. Київ погодився з автономним статусом Криму й базуванням у Севастополі Чорноморського флоту РФ, що врешті-решт призвело до розбійницького нападу російських військ і анексії півострова.

                                     3.

Загарбання Криму і його анексія Росією в 2014 році стали болісною геополітичною поразкою України і значним посиленням стратегічних позицій Росії в чорноморсько-середземноморському регіоні. Ця подія – особистий тріумф Путіна, найвища точка його розбійницької кар’єри, предмет поклоніння і гордості натовпів російського  «глибинного» народу. Відносна легкість гібридного загарбання, велика провина за що лягає на українське політичне і військове керівництво, та млява реакція Заходу запаморочили путінську голову, переконала його у власній непереможності й можливості швидкого розгрому України.

Колись видатний український геополітик Юрій Липа у своїй «Всеукраїнській трилогії» (1938-1941) наполягав на тому, що «не Схід і не Захід є джерелом України». «Тільки вісь південь-північ є віссю українських земель. Це – заповіт Святослава Завойовника».

Підложжям її (України. – Автор) раси, підложжям її культури й світогляду від самого початку і до останніх часів був південь. Звідти прийшло оформлення християнства, тільки туди була єдина спроба перенесення столиці з Києва. Південь, Дунай і Закавказзя, – це напрямні головної експансії київських князів, – писав Юрій Липа. Його заповіт –вірність ідеї українського Криму – не був почутий київськими очільниками України, які не читали українських книжок і зневажали все українське. Навіть у годину національної ганьби – втрати Криму – вони не згадали про попередження Юрія Липи.

З цим твердженням повністю погоджується американський генерал Бен Ходжес (Радіо Свобода, 09.05.2024): Півострів має стратегічне значення. Україна не матиме можливості розвиватися, якщо Росія збереже контроль над Кримом і становитиме загрозу для мореплавства і торгівлі у Азовському і Чорному морях.

Набагато раніше (1997) й розгорнутіше висловив свою думку про значення півострова український військовий аналітик Григорій Перепелиця. Він вважав, що територія України дуже вразлива з морського напрямку (Чорного моря), оскільки рівнина (крім вузької смуги Кримських гір) дає можливість уражати великі промислові регіони півдня і сходу України. На думку Г.Перепелиці, збереження військової присутності Росії в Криму дає можливість контролювати Керченську протоку – основну транспортну артерію вугледобувних і металургійних центрів України.

Дослідник вважав, що Крим розглядається Росією як важливий плацдарм для контролю над транспортними коридорами Поті – Одеса, Самсун – Одеса та морськими шляхами, що зв’язують країни чорноморського басейну. В радіусі дії російських бойових літаків Су-27, розташованих в Криму, опиняться основні політичні та військово-промислові центри таких країн, як Грузія, Азербайджан, Вірменія, Сирія, Ліван, Туреччина, Греція, Болгарія, Румунія, Албанія, Сербія, Боснія, Македонія, Словенія, Словаччина, Угорщина, Чехія, Австрія, Польща, Білорусь, Україна.

Автор дійшов висновку, що Росія ніколи не відмовиться від намагань володіти Кримом за допомогою сил Чорноморського флоту та кримських сепаратистів (Військо України, 1997, №3-4). І це попередження не було почуте київською владою.

                                        4.

Крим – це древня, божественна за своєю красою і кліматом  земля Таврії, це давня історія Греції, Риму, Візантії. Це один з найдавніших осередків християнства.

Із Криму апостол Андрій, рідний брат апостола Петра і сподвижник Христа, дістався гір, на яких виріс Київ, і сказав: «Бачите гори сії? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог».

Великий хреститель України князь Володимир Святославич був хрещений у Криму.

Це – колиска кримсько-татарського народу. Немає в нього іншої землі. Це яскрава  історія Кримського Ханату та Оттоманської імперії. Видатний українсько-американський історик з Гарварду Омелян Пріцак (1919-2006) детально вивчав внутрішню і зовнішню політику Ханства й зазначав, що з мільйонного населення Криму понад 800 тисяч були підвладні українці, які займалися сільським господарством і були переважно невільниками.

Давній Крим – це фортеці й порти, з яких пливло українське збіжжя в країни Середземномор’я. Це ворота до Кавказу, до золотого руна.

Це місце кривавої російської експансії, метою якої було знищення Кримського ханства і завоювання Дарданелл та Константинополя.

Крим сучасний (Qirim кримськотатарською мовою) – це 27 тисяч квадратних кілометрів території України зі степовою, гірською (20% ландшафту) частинами та південним – курортним – берегом. Це 2,5 мільйона жителів (з них біля 300 тисяч кримських татар), розвинене сільське господарство (виноградарство) і промисловість (довоєнні данні).

Вже напередодні повномасштабної війни Росія почала перетворювати Крим на супермілітаризований плацдарм для розміщення Чорноморського флоту, військових аеродромів, численних місць запуску дронів і ракет, радіолокаційних станцій і засобів РЕБ. Так, бойовий склад надводних кораблів і підводних човнів Чорноморського флоту було збільшено на 45%, кількість російських бойових літаків зросла в 3,5 рази, вертольотів у 9 разів, число військовослужбовців збільшено до 40 тисяч осіб – у три рази (Лівий берег, 16.02.2021).

Після початку війни окупанти атакували з Криму дронами і ракетами територію континентальної України, перекрили рух кораблів з українським зерном Чорним морем й сподівалися на тотальне військове домінування в чорноморському регіоні – так, як передбачав це у 1997 році Григорій Перепелиця. Однак внаслідок прийнятого командуванням Збройним сил України стратегічного, найдалекогляднішого рішення сили оборони України зосередили свої удари саме на російських військових об’єктах Кримського півострова.

Як заявив в інтерв’ю агентству Reuters командувач Військово-морських сил України віце-адмірал Олексій Неїжпапа, удари українських ракет і морських безпілотників завдали серйозної шкоди базі в Севастополі, яка є логістичним центром для ремонту, технічного обслуговування, навчання та зберігання боєприпасів, а також виконує інші важливі функції для Росії.  Чорноморський флот Росії був змушений перебазувати «майже всі» боєздатні кораблі з окупованого Криму до інших місць.

Командувач Військово-морських сил України підкреслив, що «майже всі основні боєздатні кораблі виведені противником з головної бази Чорноморського флоту до Новоросійська, частина з них – в Азовському морі». Він повідомив, що Україна знищила або пошкодила 27 військових кораблів Росії. З урахуванням українських атак та ударів морських безпілотників російські військові кораблі не заходять у північно-західну частину Чорного моря на площу майже 25 тисяч квадратних кілометрів.

Неїжпапа заявив, що майбутня поява в складі Збройних сил України винищувачів F-16 кине виклик російському пануванню в небі над Чорним морем. Коридор для цивільних судів у північно-західній частині Чорного моря буде майже на 100% безпечним (Укрінформ, 09.07.2024).

Також, за повідомленням британської розвідки, серія скоординованих українських ударів по цілях у Криму призвела до знищення критичних елементів російських зенітно-ракетних комплексів С-300 і С-400. Повідомляється про успішні українські атаки на 15 кримських військових аеродромів, зокрема у Джанкої, Бельбеку, Саках, Качі, Донузлаві та інших. Збройні сили України перетворили Крим на театр бойових дій, відлякавши російських туристів від пляжів Севастополя, Ялти та Євпаторії. Колишній фальшивий вогонь гордості за захоплення чужої землі перетворюється на попіл страху і розчарування.

На думку багатьох військових аналітиків, битва за Крим, зокрема знищення Керченського мосту і переривання сухопутних логістичних маршрутів вирішить долю війни.

Наступить час, коли ідеї Юрія Липи восторжествують.

                                         5.

Україна одержала в басейні Чорного моря вагому перемогу над Росією, застосовуючи асиметричні засоби ураження – морські дрони.

Битва за Крим триває й зарано Дональд Трамп почав віддавати півострів російським агресорам. Україна заявила, що не може бути й мови про відмову від Криму, який згідно з Конституцією держави є невід'ємною частиною  її території. Питання не підлягає обговоренню.

Переважна більшість держав, включно з Туреччиною та Китаєм, вважають Крим суверенною українською територією. Про це ж свідчить резолюція Конгресу США, прийнята за часів першої каденції Трампа. Тому згода нинішнього президента Сполучених Штатів на російську приналежність півострова стане геополітичною катастрофою світового  масштабу.

Меджліс кримсько-татарського народу, його голова Рефат Чубаров  категорично відкинули «будь які пропозиції або дії, спрямовані на визнання російськими тимчасово окуповані території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які є невід'ємною складовою частиною України в її міжнародно визнаних кордонах» (Лівий берег, 24.04.2025).

      На мій погляд, Україна не повинна обмежитись дипломатичними протестами, а має прийняти конкретні рішення щодо майбутнього кримсько-татарської автономії Криму і створити кримський уряд в екзилі, домагаючись його міжнародного визнання. Важливою тут є підтримка президента Туреччини Ердогана.

    Битва за український статус Криму є однією з найважливіших у війні з путінсько-російською агресією і не повинна бути програна.

     Крим належить вічності та Україні, а не Дональду Трампу. Нехай віддасть своєму другу Путіну Флориду.

Юрій  Щербак,

письменник і дипломат,

Голова Ради Незалежного Медіа Форуму

Карикатура: Олексій КУСТОВСЬКИЙ