Перший тиждень бойових дій між Ізраїлем та Іраном зірвав завісу невизначеності

Перший тиждень бойових дій між Ізраїлем та Іраном зірвав завісу невизначеності, продемонструвавши зразок військової кампанії нового покоління. Операція «Ам ке Лаві» («Народ як лев») стала не просто актом відплати, а холоднокровним і методичним демонтажем військової машини, яку режим аятоли вибудовував десятиліттями. Це був не хаотичний обмін ударами, а багаторівнева, ретельно спланована кампанія, анатомія якої розкриває фундаментальні принципи сучасної війни.

Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) завдала серії нищівних ударів по ключових елементах іранської військової та ядерної інфраструктури. За офіційними даними, було серйозно пошкоджено об'єкти зі збагачення урану в Натанзі та Ісфахані, ліквідовано провідних вчених-ядерників і знищено значну частину командного складу Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), за три дні ліквідовано двох начальників Генштабу – подібних прецедентів в історії війн не було. Ізраїльським силам вдалося встановити панування в повітрі над західною частиною Ірану, включаючи столицю, всього за кілька днів. Це дало можливість перейти від використання дорогих дальніх ракет до «каруселі» прямих авіаційних бомбардувань.

Спробуємо детальніше розглянути ключові компоненти ізраїльсько-іранського протистояння.

ДРОНИ ТА АВІАЦІЯ: СИМБІОЗ ПРАЩІ ТА МЕЧА

Досвід російсько-української війни переконав світ у тому, що безпілотники забезпечили справжню революцію на полі бою. Для України вони стали тією самою пращею Давида, що дозволяє завдавати болючих ударів Голіафу. Проте ізраїльська операція продемонструвала, що для досягнення стратегічного, а не лише тактичного успіху, праща має діяти в тандемі з високотехнологічним мечем – сучасною бойовою авіацією.

Воєнний оглядач Сергій Ауслендер описує масштаби руйнувань, які свідчать про системний підхід: «Можна сказати, що Ізраїль провів операцію, яка системно знищила ключову військову інфраструктуру Ірану: понад половину пускових установок, систему ППО, військову авіацію, топофіцерів, а також – керівників ядерної програми». За його даними, було ліквідовано 15 провідних вчених-ядерників, що є не просто фізичною, а інтелектуальною втратою, яка потенційно відкине ядерну програму Ірану на роки назад.

Механізм цього успіху, як пояснює Ауслендер, полягав у перетворенні ізраїльських ВПС на єдиний розвідувально-ударний комплекс. «У повітрі Ізраїль домінує абсолютно. F-35, оснащені сучасними оптико-електронними системами, відстежують пуски ракет на відстані сотень кілометрів і миттєво реагують. Іранська ППО фактично знищена, радари не активуються – будь-яке випромінювання одразу знищується протирадіолокаційними ракетами». Це дозволило не просто завдавати ударів, а повністю контролювати повітряний простір, що, в свою чергу, призвело до різкого зниження інтенсивності іранських обстрілів.

«Іранські пуски дедалі більше мають хаотичний характер – видно, що вони запускаються в тих випадках, коли «є нагода». Практично половина пускових установок уже знищена», – додав експерт.

Водночас військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко застерігає від надмірного захоплення виключно авіаційною складовою. Він наголошує, що успіх визначається не наявністю сучасних літаків як таких, а комплексним підходом. «Операція проти Ірану була блискавичною і багатовимірною: вона включала використання дронів, агентурних мереж, прихованих пускових установок з ПТРК, а також залучення суміжної території – зокрема Іраку. Це масштабна операція, в якій акцент зроблено не лише на завданні ударів, а насамперед – на знищення потенціалу іранської ешелонованої ППО». Саме ця попередня «зачистка» простору, проведена силами розвідки та спецпризначенців, і стала запорукою подальшої свободи дій авіації.

«Це ключовий момент: якби Ізраїль не «відкрив» для себе повітряний простір Ірану, він не зміг би досягти такого ефекту. Успішна нейтралізація ППО була умовою для результативного удару – і вони це реалізували на високому технологічному рівні», – підкреслив оглядач.

КРИХКІСТЬ ОБОРОНИ ТА ІЛЮЗІЯ 100% ЗАХИСТУ

Події тижня розвінчали ще один популярний міф – міф про можливість створення абсолютно непробивної протиповітряної оборони. Ізраїльська система ППО, що складається з кількох ешелонів («Залізний купол», «Праща Давида», «Хец»), є однією з найкращих, якщо не найкращою у світі. Вона продемонструвала феноменальну ефективність, перехопивши переважну більшість іранських ракет. Проте навіть вона не змогла забезпечити стовідсотковий захист. Десятки влучань, руйнування та, найтрагічніше, людські жертви, серед яких і п'ятеро громадян України, стали жорстоким нагадуванням, що будь-який щит має свої межі можливостей.

Олександр Коваленко пояснює це фундаментальним законом військової справи – «вічною технологічною гонитвою» між засобами нападу та засобами захисту. «Якою би сучасною не була ППО – сьогодні чи в майбутньому – засоби ураження постійно розвиваються, саме з метою подолання протиповітряної оборони». Він також звертає увагу на унікальність ізраїльських умов, які не можна механічно переносити на Україну. По-перше, це географія. «Територія країни – трохи більше 20 тисяч квадратних кілометрів, це приблизно як тимчасово окупований Крим. Таку площу значно простіше закрити ешелонованою системою ППО всіх рівнів». По-друге, це безпрецедентна допомога союзників, чия авіація активно долучалася до знищення іранських дронів ще на підльоті. «Відносини між США, Британією, Йорданією та Ізраїлем формувалися десятиліттями, вони мають історичний, політичний і навіть ідеологічний фундамент. Наші партнери теж підтримують нас, але рівень відносин і глибина зобов'язань – інші. Порівнювати нинішню підтримку України з ізраїльською моделлю некоректно. Ми рухаємось своїм шляхом, і цей шлях потребує стратегічної витримки, а не поверхневих порівнянь», – підсумовує експерт.

КРИХКІСТЬ «ВІСІ ЗЛА»

Роками «вісь зла» в особі Ірану, Росії та КНДР за де-факто підтримки Китаю здавалася монолітною та недоторканною. Ізраїльська операція завдала потужного удару по цьому іміджу, продемонструвавши, що за рішучих та грамотних дій опір авторитарних режимів може бути зламаний. Як зазначає Коваленко, «режими, які здаються монолітними, часто виявляються картковими будинками – достатньо лише вибору правильної точки впливу».

«Так звана «вісь зла» не є непереможною. Приклад Ірану демонструє, що за правильного підходу навіть такий закритий, агресивний і мілітаризований режим може зазнати стратегічної поразки. Ізраїль провів комплексну операцію, яка фактично вивела супротивника з елементарного оборонного балансу. Найпоказовіший результат – нуль втрат у повітрі з боку ЦАХАЛу. Це не просто символічно – це технологічно і стратегічно важливо. Іран довгий час сприймали як непохитного гравця: здавалося, що його неможливо зламати чи навіть серйозно вразити, що режим аятоли стабільний, а ППО у нього – надпотужна. Але Ізраїль показав: навіть така система може «посипатися», якщо діяти рішуче, точно та з відповідним інструментарієм», – наголошує оглядач групи «Інформаційний спротив».

За його словами, останніми роками авторитарні режими відчували все більшу безкарність. Частково це стало можливим через слабкість зовнішньої політики США.

«Нерішучість, відмова від лідерства та зміщення акцентів із тиску на агресорів до тиску на постраждалі сторони, як-от Україна, – усе це лише посилювало самовпевненість диктатур. І саме тому приклад Ізраїлю важливий: він став поворотним моментом, коли невелика, але рішуча й добре озброєна країна, підтримана партнерами, зламала стереотип про «непереможність» тоталітарних режимів. Це демонстрація того, що в геополітиці все може змінитися раптово – якщо є воля, стратегія і правильні союзники», – зазначив Олександр Коваленко.

Однак військовий експерт Павло Лакійчук пропонує більш стриману оцінку, застерігаючи від передчасних висновків про стратегічну перемогу. Він вважає, що наразі ми спостерігаємо класичний обмін масованими ракетно-авіаційними ударами (МРАУ), де кожна сторона використовує свої сильні сторони, і кінцева мета цього обміну не до кінця зрозуміла. «Майже тиждень бойових дій поки що стратегічно нічого не продемонстрував. Погляньмо, обидві сторони, і Ізраїль і Іран, проводять МРАУ... Кожен б’є тим, що має – ізраїльтяни використовують авіацію, яка і кількісно, і якісно переважає іранську. Перси – балістичні ракети, зброю, яку вони накопичували, усвідомлюючи своє технологічне відставання... І тут виникає питання, яка мета ракетно-авіаційних ударів? Щоб що?». На думку Лакійчука, за відсутності планів на наземну операцію, ця «повітряна війна» набуває ознак психологічного терору, де мета – змусити противника першим відмовитись від своїх намірів. «Тут вони не оригінальні. Держава-агресор Росія, користуючись своєю... перевагою в засобах повітряного нападу вже четвертий рік намагається примусити до капітуляції український народ. Але замість того кожен удар робить нас усе злішими, гартує нашу незламність, формує націю…» Цей погляд є важливим нагадуванням, що повітряна битва, навіть найуспішніша, – це ще не вся війна.

На цьому тлі особливо показовою є реакція Вашингтона. Коли Ізраїль вже виконав найскладнішу частину роботи, з'являється президент Трамп з ультиматумами та натяками на можливе пряме втручання. Експерти вбачають у цьому прагнення долучитися до чужого тріумфу. «Ізраїль зробив чорну роботу, а перемогу, здобуту чужими руками, запише собі Трамп», – констатує військовий аналітик Денис Попович. Цю думку розвиває блогер, політолог, військовослужбовець 41 ОМБр ЗСУ Кирило Сазонов, проводячи гірку паралель для України: «Мені здається, коли нарешті буде зруйнована російська ППО, розбита російська армія, а ЗСУ будуть стояти під Москвою – з’явиться дуже багато союзників та помічників... А не як зараз…» Ця ситуація є гірким нагадуванням, що у геополітиці часто найгучніше про перемогу кричить той, хто прийшов на поле бою останнім.

ПРОЕКЦІЯ НА УКРАЇНУ: ВАЖЛИВІ УРОКИ ДЛЯ ВІЙНИ ПРОТИ РОСІЇ

Найголовніший урок – фундаментальна важливість завоювання переваги в повітрі через систематичне знищення ворожої ППО. Журналіст The Wall Street Journal Ярослав Трофімов влучно зауважує, що Ізраїль досяг за 48 годин того, чого Росія не змогла досягти в Україні за 3,5 року. Ця невдача, як пише видання, і є причиною перетворення війни в Україні на виснажливу битву. Відставний британський маршал авіації Едвард Стінгер пояснює успіх Ізраїлю комплексною підготовкою та інтеграцією авіації з розвідкою і кіберможливостями, на відміну від російського підходу, де пілоти – це просто оператори «літаючої артилерії». Для України це означає, що майбутні наступальні операції неможливі без попереднього «відкриття» неба.

Другий урок – необхідність спеціалізованої авіації для прориву ешелонованої оборони. Олександр Коваленко роками наголошував на важливості для України важких винищувачів, таких як F-15, які створювалися саме для таких завдань. «Ще до 2022 року я підкреслював: якщо ми серйозно говоримо про деокупацію Донеччини і Луганщини, де діє потужна російська ППО, то без важкої авіації – зокрема, F-15 – ми просто не зможемо забезпечити ефективну підтримку наших наземних військ. F-16 – це не той клас літака, який заточений під прорив такої оборони». Ізраїльський досвід з використанням сучасних платформ – F-35, модернізованих F-15 – підтверджує цю тезу: правильний інструмент для конкретного завдання є запорукою успіху.

Третій урок – поєднання технологічної переваги з елементом несподіванки та глибокою розвідкою. Як зазначає WSJ, на відміну від України, яка завдяки розвідці встигла розосередити свою авіацію і ППО перед вторгненням РФ, Іран був захоплений зненацька. Ізраїльські спецпризначенці, діючи на іранській території, знищили ключові об'єкти ППО ще до початку масованих авіаударів.

ФІЛОСОФІЯ ПЕРЕМОГИ: ЯК АСИМЕТРІЯ ТА РОЗВІДКА ДОЛАЮТЬ КІЛЬКІСНУ ПЕРЕВАГУ

У військових підходах Ізраїлю та України, попри всю різницю в умовах, простежується спільна філософія перемоги над потужнішим ворогом.

Ця схожість проявляється насамперед у ставці на асиметричні технології та глибоку агентурну роботу. Як повідомляє Денис Попович, «Ізраїль створив базу безпілотників на території Ірану» для ударів по ракетних позиціях. Олександр Коваленко підтверджує, що цей підхід є ключовим елементом, який об'єднує тактики обох країн. «Це включає створення мереж для запуску FPV-дронів безпосередньо з території супротивника, операції із залученням місцевих агентів, використання схованок, координацію наземних дій з ударами з повітря». Він упевнений, що подібний потенціал для підривної діяльності в Сил оборони України є і в Росії, і його використання може дати синергетичний ефект. Павло Лакійчук також вважає, що для України «особливо корисним буде аналіз блискучих військово-агентурних операцій Моссаду, якщо їх творчо осмислити і поєднати з тим чималим досвідом, який отримали наші спецслужби».

Друга спільна риса – це стратегія глибоких ударів по центрах ваги противника. Україна вже активно реалізує цей підхід, атакуючи російські НПЗ, військові заводи та аеродроми. Ізраїль діє аналогічно, цілеспрямовано знищуючи не лише пускові установки, а й виробничі потужності та науковий потенціал Ірану. Мета тут не просто завдати шкоди, а підірвати саму здатність ворога вести тривалу війну.

Нарешті, обидві країни продемонстрували здатність використовувати внутрішню слабкість та непопулярність ворожих режимів. Як зазначив аналітик Майкл Горовіц, в Ірані «не складно знайти людей, які погодяться співпрацювати з Ізраїлем». Це фундаментальна вразливість будь-якої диктатури, яку Україна також може і повинна використовувати у війні проти Росії. Успішна розвідувально-диверсійна діяльність на території ворога – це не лише військова тактика, а й потужний інструмент деморалізації та дестабілізації режиму зсередини. «Упевнений, подібні ресурси є і всередині Росії – як мінімум серед тих, хто не сприймає путінський режим і не погоджується з курсом війни. Розумне залучення таких людей до підривної діяльності, з певними гарантіями та координацією, може дати ефект синергії. І в майбутньому, без сумніву, цей потенціал буде використано», – резюмував Олександр Коваленко.

Мирослав Ліскович, Київ