PL
UA
EN
«The Guardian»: Перемир'я чи кривавий глухий кут?
«The Guardian»: Перемир'я чи кривавий глухий кут?
Усе залежить від весняного наступу України
Хоч як би добре діяли українські війська на полі бою, Володимир Зеленський може бути змушений піти на неприємний компроміс.
Ось як може закінчитися війна: довгоочікуваний весняний контрнаступ України увінчався успіхом і дозволив відвоювати частину або навіть більшу частину окупованої території. Але чисельніші російські війська, окопавшись за мінними полями, танковими пастками й "зубами дракона", продовжують контролювати частину Донбасу і Крим. З початком осені все стає ясно. “Чистої” зачистки не буде.
На тлі величезних руйнувань, великих російських втрат, критичної нестачі української живої сили, зброї та техніки, а також зменшення апетиту до нескінченної війни на виснаження, західні прихильники Києва починають наполягати на припиненні вогню шляхом переговорів або "тривалому перемир'ї" в очікуванні більш довгострокового врегулювання. Китай також долучається до цього процесу.
Зберігаючи свої претензії на чотири регіони, незаконно анексовані минулого року, Росія врешті-решт погоджується на умовне припинення вогню. Володимир Путін вітає "стратегічну нейтралізацію" України. Президент Володимир Зеленський змушений тимчасово відкласти своє прагнення відновити кордони своєї країни, які існували до 2014 року.
В обмін на це Україна позбавлена подальших неприйнятних людських, економічних та інфраструктурних втрат, зберігши при цьому близько 85% своєї території. "Демілітаризована зона" корейського зразка під міжнародним моніторингом заморожує лінію фронту на місці. Ракети перестають прилітати. Починається відбудова. Біженці повертаються додому.
США та їхні західноєвропейські союзники по НАТО заявляють, що суверенна незалежність демократичної України та світовий порядок, заснований на правилах, врятовані. Польща та інші східноєвропейські держави менш упевнені в цьому. Вступ України до ЄС знову опинився в підвішеному стані. Членство в НАТО буде ще складнішим, як показала сварка між Берліном і Брюсселем минулого тижня. Остаточне врегулювання "мирного процесу" може зайняти роки. Постійним страхом буде відновлення конфлікту.
Якщо цей сценарій або щось схоже на нього реалізується упродовж наступного року, багато українців неминуче відчують себе зрадженими. Обіцянка президента США Джо Байдена "зробити все можливе", щоб дати відсіч Росії, залишиться невиконаною. Путін залишиться при владі, незважаючи на численні жорстокі злочини.
Проте подобається нам це чи ні, однак такий результат дедалі частіше видається найвірогідншим. Привабливість тривалого перемир'я очевидна. Воно зупинило б бійню, відвернуло б ескалацію ядерної зброї між Росією і НАТО, пом'якшило б глобальну економічну, енергетичну та продовольчу кризи і принесло б певний мир. Багато хто в Європі і на глобальному півдні проголосував би за це прямо зараз.
Чи неминучий неякісний компроміс? Ні. Теоретично, будь-яка зі сторін ще може здобути вирішальну перемогу. Але значно вірогіднішим, за відсутності угоди, є кривавий, дорогий, малоінтенсивний глухий кут, який затягнеться на роки. Така перспектива не влаштовує нікого, окрім, можливо, Китаю та виробників зброї. "На цьому тлі заклики до дипломатичного завершення конфлікту зі зрозумілих причин зростають", - зазначив минулого тижня Річард Хаас, впливовий колишній високопоставлений американський дипломат, і професор Джорджтаунського університету Чарльз Купчан. «Захід повинен зробити більше зараз, щоб допомогти Україні просунутися вперед на полі бою, поставивши її в найкращу позицію за столом переговорів трохи пізніше цього року. Закінчення війни з одночасним відтермінуванням остаточного розпорядження землями, які все ще перебувають під російською окупацією, є рішенням», - заявили вони. Перемир'я на цій основі «могло б запобігти відновленню конфлікту і... створити основу для тривалого миру».
"Як би нам усім не хотілося якнайшвидшого звільнення української території, весняний наступ навряд чи призведе до далекосяжних успіхів", - підсумував минулого тижня ще один добре поінформований оглядач Стівен Волт з Гарварду.
"Я підозрюю, що більшість високопосадовців в адміністрації Байдена розуміють цю жорстоку реальність, що б вони не говорили публічно, - пише Волт. - Замість цього вони сподіваються, що українські збройні сили будуть діяти достатньо добре, щоб переконати [Путіна] рухатися в напрямку припинення вогню і, врешті-решт, домовитися про повну мирну угоду".
Похмурі оцінки перспектив України, що просочилися з Пентагону, а також графік виборів в Америці посилюють очікування, що за підтримки США відбудеться зрушення в бік переговорів цієї осені. Найвищий американський генерал Марк Міллі каже, що він не очікує, що Україні вдасться вигнати всі російські війська цього року.
Міністр оборони Великої Британії Бен Воллес, який відвідав Вашингтон минулого тижня, підтримав його думку. "Ми маємо бути реалістами. Не буде жодного моменту за помахом чарівної палички, коли Росія розвалиться", - сказав він.
Воллес не зовсім щиро заявив, що Київ, а не його союзники, вирішуватиме, коли починати переговори. Швидше за все, навпаки. Британія залишається більш яструбиною, ніж більшість. Але відчутний тиск з метою просування до переговорів зростає і в інших колах, навіть коли дипломати ЄС і контактна група НАТО з питань України обговорюють додаткові санкції та військову допомогу.
Президент Франції Еммануель Макрон закликає Китай натиснути на Путіна. Його спірною "послугою за послугу" є мовчазна згода з планами Пекіна щодо Тайваню. Неохочий до війни Олаф Шольц завжди наполягав на тому, що лише діалог може покласти край війні. Тривожні питання “висять” над здатністю Байдена зберегти нинішній рівень підтримки США.
Очевидно, що українські лідери мають лише кілька місяців, аби дати відсіч росіянам, перш ніж поки що переважно мовчазний, але зростаючий міжнародний тиск з вимогою розпочати переговори – хочуть вони цього чи ні – стане відкритим і потенційно непереборним. Імовірно, Путін це знає. Це дає йому додатковий стимул не поступатися.
Минулого тижня група колишніх високопоставлених дипломатів закликала хронічно обережні західні уряди нарешті "піти ва-банк" і надати кращі танки, ракети більшої дальності й винищувачі, "щоб прокласти шлях до перемоги України". Як закликав Хаас, "настав час для Заходу перестати стримувати себе". Але може бути надто пізно. Забагато політиків дуже довго вагалися.
Отже, все залежить від майбутнього наступу. Цей день, який вже охрестили "найдовшим днем України", може визначити довгострокові відносини країни як зі Сходом, так і з Заходом. Наразі Зеленський, якого підтримують 64% українців, дотримується, принаймні публічно, своєї максималістської позиції – звільнити кожен сантиметр окупованої території.
Але навіть коли його війська виходять на позиції, Зеленський, безсумнівно, усвідомлює, що за його спиною між союзниками відбуваються політичні розрахунки і роздуми. Щоб покласти край болю і стражданням українців, незабаром їх можуть попросити проковтнути дуже гірку пігулку.
Саймон Тісдал,
оглядач, помічник редактора видання «The Guardian»
23 квітня 2023 року
Переклад з англійської Вікторії О. Романчук, журнал «Універсум», спеціально для Незалежного Медіа Форуму
Світлина: https://www.dw.com/
