Загострення відносин:

Україна у дзеркалі польських медіа

Нове загострення українсько-польських відносин, пов’язане з зустріччю міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського з президентом України Володимиром Зеленським та з заявою очільника польської дипломатії щодо гіпотетичної долі Криму, викликало гучну реакцію ЗМІ сусідньої нам країни.

У своїй попередній публікації (“Припинити вогонь на польсько-українському історичному фронті”, Незалежний українсько-польський Медіа Форум, НМФ, www.uacenter.media, 12.09.2024, яка зібрала понад 500 тисяч переглядів) я наводив приклади негативних оцінок польськими ЗМІ висловлювань тодішнього міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби. Цього разу симетрично “уславився” міністр закордонних справ Польщі Сікорський, якого деякі співгромадяни звинуватили в тому, що в нього “задовгий” язик і завелика любов до сенсаційних заяв. Йдеться про “кримський проєкт” пана Радослава: пропозицію передати Крим під мандат ООН, а через 20 років провести там референдум. Ця ідея Сікорського спричинила гостро негативну реакцію в Україні, зокрема з боку меджлісу кримськотатарського народу та Міністерства закордонних справ України.

Треба зазначити, що Сікорський не є сірим бюрократом на посаді міністра, яких немало в Європі, а особистістю яскравою і непересічною: народжений у Польщі, здобув освіту в Оксфорді, став кореспондентом британських газет, працював в гарячих точках світу й отримав журналістську нагороду. Автор кількох книжок, зокрема присвячених геополітичній долі Польщі. Зробив блискучу політичну кар’єру, був міністром оборони та двічі – міністром закордонних справ Польщі. Кандидатура Сікорського розглядалася на посаду генерального секретаря НАТО. Має особисті тісні зв’язки зі Сполученими Штатами, одружений з відомою американською публіцисткою Енн Епплбаум, авторкою книги про український Голодомор. Сікорський – один з вірних друзів України, запам’ятався заявою 2022 року про право України мати ядерну зброю у зв’язку з порушенням Росією Будапештського меморандуму.

На відміну від України, фантазії Сікорського на теми майбутнього Криму не викликали примітної реакції в Польщі. Речник польського МЗС заявив, що з боку міністра не прозвучали жодні пропозиції у справі майбутнього окупованого Криму, а сам Сікорський рішуче наголосив, що Польща підтримує територіальну неподільність України й щодо цього немає жодного сумніву; його слова, сказані у закритому колі експертів під час гіпотетичної дискусії в режимі “поза записом”, представлені не коректно (Polsatnews, 20.09.2024).

Натомість польські аналітики й коментатори бурхливо зреагували на повідомлення Onet Wiadomosci, 16.09.2024, про незвично напружену зустріч Сікорського з Президентом України Зеленським, яка стала справжнім зіткненням сторін. Я проаналізував десятки повідомлень, коментарів та Ютуб-обговорень польських ЗМІ й спробую їх об’єктивно і стисло представити читачеві українському. Одразу зазначу, що незалежно від партійного забарвлення, тон цих публікацій однозначно критичний до України, її керівництва та стилю ведення зовнішньої політики.

Переважають такі думки:
– Україна відплатила Польщі чорною невдячністю за неоціненну й критично важливу військову та гуманітарну допомогу, особливо на першому етапі російської агресії;
– Польща виявила щодо України неприпустиму наївність й романтизм, віддавши всі наявні ресурси, прийнявши безоплатно мільйони біженців – й не вимагаючи на заміну від України жодних поступок; між тим, національні польські інтереси не збігаються з українськими;
– Польсько-українські відносини сповнені емоціями, сплесками непорозумінь й вимагають більш раціональних підходів;
– Скориставшися з неоціненної польської допомоги, Україна перестала дивитися на Польщу, як на найважливішого партнера і тепер розмовляє з Вашингтоном, Брюсселем, Берліном, а не з Варшавою. Польща не цікавить Україну, її інтерес – НАТО та ЄС (Polonia Christiana,24 TV, 17/09/2024, Przeglad Polityczny Nowego Ladu, 20.09.2024, Wiadomosci, 21.09.2024 etc.etc.).
– Якийсь старезний майор польської розвідки, схожий на Владислава Гомулку (Kulisy Polityky, 20.09.2024) посунувся в своїх інвективах набагато далі, заявивши, що “Україна б’ється з Польщею замість з Росією” (!) і що Зеленський втягує Польщу і Захід у ще більший конфлікт, а також пропагує ідею про “польську зраду”. Поширюючи російські наративи, польський розвідник (якої розвідки?) твердить, що в подіях 2014 року – тобто путінській агресії – винний…український мовний закон. Згадуючи акцію “Вісла”, засуджену польським Сенатом, цей пан наполягає на тому, що це був акт “самооборони перед вбивцями УПА” і веде мову про теперішню “українську КОЛОНІЗАЦІЮ Польщі”.

Можна було б проігнорувати ці звинувачення, почерпнуті з каналізаційного відстійника ненависті певних польських кіл до України, але дуже характерним є час, коли знову зазвучали в Польщі ці голоси.

Це – час важких кривавих боїв на російсько-українському фронті, коли вирішується доля нашої держави, Польщі та Європи; час, який вимагає зміцнення життєво важливих відносин стратегічного братерства з Польщею, а не роздратованих хрипкоголосих претензій до найближчого союзника.

Це має бути час мудрості й консолідації, а не розбрату і зневаги до голосів друзів.

Мою увагу привернула дискусія двох відомих польських аналітиків – Пйотра Зиховича зі Збігнєвом Парафіяновичем (Piotr Zychowicz, Zbigniew Parafianowicz, Historia Realna, 20.09.2024). П.Зихович – журналіст, історичний публіцист, редактор впливового журналу “До Жечі”, ведучий каналу “Реальна історія”. Представляє контроверсійні альтернативні сценарії польської історії: стверджував, що кращим рішенням для Польщі в 1939 році було б приєднання до Гітлера і спільна атака на СРСР, ніж союз з Францією та Великобританією; також висував інші скандальні історичні ідеї, за що був звинувачений в фаховій некомпетентності. Одну з книжок присвятив подіям на Волині 1943 року, звинувачуючи Армію Крайову в зраді поляків під час нападу УПА. Автор книжки “Війна за Україну”.

Збігнєв Парафіянович – воєнний кореспондент, автор книжок про Україну: “Вовки не визнають права. Як Янукович програв Україну”, 2015, та “Кришталеве піаніно. Зради й перемоги Петра Порошенка”, 2016. У 2023 р. опублікував сенсаційну книгу “Польща на війні”, на обкладинці якої президенти Дуда і Зеленський стоять спинами один до одного, попри міф про їхню сердечну дружбу. Пан Парафіянович дуже добре знає українські реалії й до його думки прислухаються в Польщі.

Співрозмовники констатували ГЛИБОКУ КРИЗУ в польсько-українських відносинах, відзначаючи, що криза була постійною, яку тимчасово перервав вибух польської любові до українців напочатку війни. Вони зазначили, що В.Зеленський під час зустрічі з Р.Сікорським “був розлючений (wsciekly) на Польщу”, а в ході розмови, що відбувалася в “крижаній атмосфері”, спостерігалися “гострі зіткнення”.На їхню думку, Зеленський і українці “слабко розуміють проблему”, що турбує поляків.

Вони відзначили хамство президента Зеленського, згадавши, що він російськомовна людина з Кривого Рогу, “близька до Москви та совєтських традицій”.

Пана Єрмака польські публіцисти окреслили “типом держиморди”. Іронічно зазначивши, що Зеленський вважає себе “геніальним керівником світового масштабу”, співрозмовники заявили, що Польща в розмовах з Україною відіграє роль “козла відпущення”, а поляки “винні в усьому”.

Згадавши “чорну невдячність” України за поставлену величезну кількість танків, інші види озброєння і пальне, пан Парафіянович з усім тим визнав, що в інтересах Польщі – захист України, її державності та суверенітету, підкресливши що це – “не помилка”.

Перейшовши до теми головування Польщі в ЄС в 2025 році, наші польські колеги не забарилися нагадати, що “без ексгумацій (мається на увазі проведення ексгумацій жертв Волинської трагедії – Автор) Україна до ЄС не дійде”. Але головними проблемами України при вступі до ЄС п.Парафіянович вважає корупцію, невільні ЗМІ, керовані Офісом Президента, несамостійні суди та рейдерство.

Торкаючись стосунків між керівниками обох країн, співрозмовники стверджують, що президент Зеленський, граючи на суперечностях у владущій партії ПіС між прем’єром Моравецьким і лідером партії Качинським, чекав зміни керівництва Польщі та приходу до влади Дональда Туска, хоча Туск сьогодні повторює риторику ПіС щодо питань історії. Таку українську поведінку польські коментатори назвали “інфантильною”.

Для того, щоб у читача не склалося песимістичне уявлення, що “все пропало” у польсько-українських відносинах, хочу запевнити, що Польща залишається найближчим і надійним партнером у нашій смертельній боротьбі з московським загарбником. Про це свідчить як аналіз польських медіа, так і заяви відповідальних керівників РП. Щодня широко і співчутливо висвітлюються події на російсько-українському фронті, як успіхи, так і невдачі ЗСУ, публікуються розповіді польських волонтерів і добровольців, які допомагають Україні.

Але сьогоднішнє загострення наших відносин (вірю, що тимчасове) вкотре нагадує нам, що Польща і Україна – хоч і дуже близькі країни, але з різними історичними долями, різною ментальністю, різним розумінням національних пріоритетів.

Сьогодні, як ніколи, Україні потрібен всеосяжний українсько-польський Договір, – своєрідна Entente Cordiale – сердечна згода, – прописана з урахуванням історичних факторів і перспектив майбутнього зближення.

Однак крім холодного, юридично бездоганного тексту, потрібне серце і талант порозуміння тим, хто несе відповідальність за долю наших народів.

Раніше повідомлялось, що під час зустрічі президента України Володимира Зеленського з польською делегацією 13 вересня відбулася напружена розмова, яка майже переросла у сварку з міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським.

Після “сварки” Президента України Володимира Зеленського та міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського під час останньої зустрічі Варшава може використати своє головування у Європейському Союзі для тиску на Київ щодо Волинської трагедії.

Тим часом міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Україна не стане членом Європейського Союзу, якщо не буде вирішене “Волинське питання”.

Як відомо, тема Волинської трагедії є однією з найбільш суперечливих в українсько-польських відносинах. Раніше, Сейм Польщі ухвалив резолюцію про вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії. У голосуванні взяли участь 440 депутатів, усі проголосували “за”.

Юрій ЩЕРБАК, Голова Ради НМФ, письменник і дипломат