«Детектор медіа»: Відомі медіаексперти теж порушують журналістські стандарти?

 «Детектор медіа»:

Відомі медіаексперти теж порушують журналістські стандарти?

 Напередодні нового 2024 року доля подарувала мені нагоду проаналізувати відомий інформаційний ресурс «Детектор медіа» (ДМ), що його творить однойменна громадська організація (юридична особа). Після точкових опитів представників різних ЗМІ почув протилежні коментарі щодо медіаорганізації та її керівника Наталії Лигачової-Чернолуцької, що не могло не зацікавити.

  Протягом місяця я ретельно моніторив і вивчав головний та кілька його дочірніх сайтів, паралельно вивчаючи курс «Новинна грамотність» – просвітницький проект від «Детектор медіа», опертий на базові знання про журналістику, який водночас віддзеркалює позицію і погляди команди ДМ щодо новинного простору. Через тиждень уважних досліджень мій запал зник, як і бажання продовжувати розпочате, оскільки теорія і практика ресурсу «Детектор медіа» вочевидь суперечать одне одному. Водночас це підштовхнуло до використання сторонніх джерел, здебільшого державних, щоб відповісти на безліч «навіщо і чому?..».

Розпочнімо за порядком.

До 2016 року згадана громадська організація іменувалась «Телекритика». Під такою назвою вона ввійшла в український медіапростір 2001 року. Її засновництво адресують телепубліцистці Наталії Лигачовій, яка напередодні через розбіжність у поглядах залишила популярну  тоді прогресивну україноцентричну газету «День» Лариси Івшиної.

У 2007 році інформаційний ресурс «Телекритика» отримав стабільне фінансування від холдингу «Главред-медіа» (власник – сумнозвісний Ігор Коломойський), заснувавши з ним однойменне ТОВ (товариство з обмеженою відповідальністю). Ймовірно до того часу команда «Телекритики» функціонувала здебільшого на гранти й некомерційні пожертви, що не мали регулярного характеру.

Колаборація з холдингом тривала до 2015 року, коли ГО «Телекритика» вирішила розірвати відносини з холдингом «1+1» (перейменований «Главред-медіа»), а також і припинити ділові контакти з однойменною ТОВ. Наскільки це правда і які зв’язки між ними були, з’ясувати наразі складно. Однак суспільно відомо, що команда журналістів вирішила змінити назву на «Детектор медіа» й створити новий сайт (бо холдинг не дозволив використовувати зареєстрований на нього бренд). Таким чином інформаційний ресурс перейшов на грантове фінансування й благодійні пожертвування.

Це коротко історія громадської організації, яку довідуємось із її сторінки та інших онлайн-джерел. Також довідуємось, що команда ДМ позиціонує себе як професійне об’єднання українських журналістів, яке спеціалізується на дослідженні національного медіапростору й розкритті його проблем; сприянні дотримання професійних стандартів колегами; формуванні незалежності від зацікавлених осіб інформаційного середовища. Одним із ключових гасел «Детектор медіа» є прозорість ЗМІ перед споживачами. Проте, видається, громадська організація сама не вважає за потрібне конче його дотримуватись.

Рис.1. Витяг із ЄДР щодо ГО «Детектор медіа».

Насамперед про структуру команди. На сайті у розділі «Про нас» дізнаємось про «Загальні збори», «Правління», директора й «засновника». Керівником є Наталія Лигачова-Чернолуцька. За чинним законодавством України створювати громадську організацію й носити відповідний статус має щонайменше дві особи...

Чим же важливі засновники? Насамперед тим, що з правової точки зору вони є фактичними керівниками й можуть визначати основні вектори діяльності громадської організації. Навіть наявність директора не нівелює їхнього впливу, адже йому делегуються представницькі функції (у залежності від наданих повноважень). Тому вирішальний голос і залишається зазвичай за членами-засновниками.

У випадку «Детектор медіа» Наталія Лигачова, може здатись, лише один із представників громадської організації й не має фактичної влади над командою журналістів. Навіть якщо вона – дійсно засновник (у чому не можемо однозначно переконатись), то не може одноосібно визначати напрямки діяльності ГО. Можливо за рештою «фундаторів» прихована або підставна особа, або зацікавлена особа, яка й фінансує медіа. Переконатись щодо останнього можна лише зі звітів на вебсайті ГО, що не є нейтральним джерелом інформації. Таким чином «Детектор медіа», як здається, порушує принцип прозорості журналістської діяльності, приховуючи (звісно, у межах закону) свою дійсну структуру.

Рис.2. Дані з ЄДР на сайті «YouControl»

Додатковим свідченням на користь цього твердження стало й створення однойменного ТОВ у 2019 році, котре не висвітлювалось як на сайті ресурсу, так і в інших ЗМІ. Те, що за обидвома структурами стоїть та сама команда людей, підтверджує спільна адреса реєстрації та одноосібний засновник в іпостасі ГО «Детектор медіа» (унизу прикріплений скріншот витягу з ЄДР).    

Рис. 3. Дані з ЄДРна сайті «YouControl». Колонка «Засновники».

Це, на мою думку, свідчить про деяку відмову від суспільної прозорості на користь комерційної діяльності, зокрема, видавничої справи, рекламних послуг, освітніх пропозицій тощо (торік останніми, наприклад, скористалась КМДА).

Такий напрямок указує на розширення фінансування роботи журналістів комерційним шляхом (статус ГО найчастіше неприбутковий, обмежений отриманням грантів та пожертвувань, тоді як ТОВ – ні). Подібне не виходить за межі закону, але спричиняє запитання до команди «Детектор медіа», що позиціонує себе лише як ГО, ставлячи по суті акцент на своїй незалежності і жодним словом не згадуючи своє однойменне ТОВ.

Ще більше запитань виникає, коли починаєш аналізувати керівництво структури ТОВ. Серед уповноважених осіб указана Зелінська Юлія Олександрівна. Але коли з’ясовуєш її особу, натикаєшся на таке:

Рис.4. Дані про Зелінську Юлію Олександрівну на «YouControl». 

Особисто я не знав, як на це реагувати, адже… Як церква баптистів із Тернополя пов’язана з журналістикою? Більше інформації про знайдену особу та її причетність до «Детектор медіа» не вдалось віднайти ні в інтернеті, ні на веб-сайті ГО.

Тепер перейдемо до аналізу наповнення ресурсу ДМ.

Команда журналістів позиціонує себе – цитую – як «джерело ексклюзивної публіцистики та аналітики про українські медіа». Але за місяць моніторингу виявлено незначну частину публікацій аналітичного характеру, решта – інформаційного, найчастіше просто переказ запозиченого з інших медіа, без прискіпливого критичного осмислення.

Зате найбільше впадає в око наявність різних елементів плагіату, що так засуджує сама громадська організація ДМ. Типово – представлення суміші власних та запозичених аргументів без належно оформленого цитування.

Візьмемо за приклад статтю Мирні «військовополонені»: ВВС провело розслідування про викрадення Росією цивільних українців. У цьому матеріалі Віра Крайня перерозповідає суть статті ВВС «"Ми прийшли вас визволяти". Як Росія викрадає українців з окупованих територій і де вони зникають», де не наводить жодних своїх міркувань чи досліджень на зачеплену тему. Це ще не вважається плагіатом, адже авторка вказує джерело «перефразувань». Однак деякі частини матеріалу спричиняють питання, адже порушують професійні стандарти і, по суті, кваліфікуються як плагіат. Наприклад останні два абзаци статті:

Рис.5. Із сайту «Детектор медіа».

Вони слово в слово повторюють аналогічні рядки ВВС:

Рис.6. Із сайту ВВС. 

Очевидне порушення правил цитування, що вважається плагіатом. Таким чином авторка статті хотіла через передостанній абзац видати чуже спостереження за своє, надіючись: читач не читатиме оригінал. Останній абзац щоправда можна пояснити неуважністю (забула поставити відповідні розділові знаки) дописувачки, котра швидше за все просто не захотіла переосмислювати, переказувати чужий текст власними словами й попросту його скопіювала.

Подібне ставлення до оригінального текстового матеріалу спостерігаємо ледь не в кожній публікації Віри Крайньої… А тепер поговоримо про «статті на замовлення», із якими так запекло бореться «Детектор медіа». Так званою джинсою, про котру Наталія Лигачова та її команда пише цілі наукові роботи (див.: «"Джинсова" свобода: Роль медіа у парламентській виборчій кампанії», 2006 рік). Про своє негативне ставлення до подібного громадська організація ДМ говорить не раз у своєму онлайн-курсі «Новинна грамотність», зокрема присвятила окремий підрозділ у другому модулі «Новинні стандарти». Нижче процитовано, які матеріали «Детектор медіа» вважає замовними.

Рис.7. Із онлайн-курсу «Новинна грамотність», «Детектор медіа».

Проте зустрічаєш безліч подібного, аналізуючи основні й дотичні статті, присвячені виборам до Наглядової ради Українського культурного фонду. Чомусь жодне медіа так не переймалось «чесністю» цих виборів, як «Детектор медіа», присвятивши цій темі кілька публікацій. Під час їхнього читання виникає враження, що автори надто активно «вболівають» за Богдана Лонгвиненка та Володимира Воробея. Так інформаційний ресурс хотів указати своїй аудиторії (інколи занадто прямолінійно і відверто), за кого мають голосувати культурні організації, у такий спосіб чинячи тиск або вводячи в оману. Уривок подібного характеру, зокрема, наявний у публікації «Один раз УКФ вже хакнули»: журналісти заявляють про загрозу маніпуляцій під час виборів нової Наглядової ради фонду авторства Ольги Чорної: «Зокрема, окремим кандидатам варто знятися з голосування, щоб якомога більше представників від реальних культурних ГО проголосували за консенсусних кандидатів. Такими називають Богдана Логвиненка й директора мережі знань PPV Knowledge Networks, керівника Громадської спілки «Центр “Регіональний розвиток”» Володимира Воробея».

Але візьмемо для прикладу статтю іншого характеру, яка, на відміну від вищезгаданих, має яскравіші ознаки «джинси», – Сатиричний влог Юрка Космини «Ньюспалм» відтепер виходить на окремому [M]-каналі в Megogo. На жаль, публікація не надто вписується в загальну тематику «Детектор медіа», адже розповідає про відеоблогера, а не події, пов’язані з інформаційним простором. До того ж фактично виспівує йому дифірамби, створюючи позитивний імідж навколо проекту й ставлячи його на вершину творчого олімпу. Також відсутня думка аудиторії – навіть коментарі, які б відображали реакцію третьої сторони. Натомість подано коментар самої Наталії Лигачової – персони зацікавленої.

Як бачимо, за класифікацією самого «Детектор медіа», цей матеріал можна віднести до так званої комерційної джинси, яка, згідно зі свідченнями самого ж ресурсу, заборонена в новинах законодавством.

Ця й згадані раніше суперечності ставлять під сумнів дотримання журналістських стандартів самими медіаекспертами ДМ. Громадська організація порушує принципи прозорості, не вказуючи повну інформацію про структуру та власників на власному вебсайті, але нав’язує їх іншим. Водночас багато запитань спричиняє створення однойменної ТОВ – адже подібне суперечить статутній діяльності медіа. Не менш цікавим є недотримання частини новинних стандартів, пропагованих ДМ. Серед них – точність і незалежність. Із наведених прикладів читач бачить, що ГО не один раз у своїй діяльності покористувалось плагіатом та «джинсою». Наскільки це звичне в їхній практиці – питання, варте окремого дослідження, як і дотримання решти професійних принципів. 

Влад ДЯДИН