...і злетять над Кремлем Чорні лебеді, – Юрій ЩЕРБАК, письменник і дипломат

 Війна не повинна тривати довго, – Юрій ЩЕРБАК, письменник і дипломат

                              The Show Must Go On.

                               Inside my heart is breaking,

                                My make-up may be flaking.

                                But my smile still stays on.

                                        QUEEN, 1991

                                                  1.

Восени 2022 року я мав честь відкривати в Ягеллонському університеті (Краків, коли хто не знає) міжнародну конференцію «Університет і війна» з участю польських і українських науковців.Упродовж двох днів, що передували конференції, я й мої колеги з українсько-польського Незалежного Медіа Форуму, запрошені на конференцію, мали можливість спілкуватися з польськими  професорами і студентами Ягеллонського університету. Ми були зачаровані теплою атмосферою цих зустрічей і співчуттям краківських колег, їхнім дружнім ставленням до України й українців. Виступаючи на відкритті, я розповів про трагедію українських університетів під час війни, зокрема тих, які опинилися на окупованих росією землях, і закликав до перебудови системи університетського навчання й наукових досліджень відповідно до потреб воєнного стану.

Не знав тоді, що саме в Ягеллонсьому університеті існує кафедра «Національної безпеки» (не певен, що в котромусь з українських університетів є щось подібне) і що професорсько-викладацький склад цієї кафедри готує аналітично-прогностичне дослідження про війну в Україні.

Вже в лютому цього року з’явилася колективна монографія польських колег «WAR MUST GO ON: Dynamika wojny w Ukrainie i jej reperkusje dla biezpieczenstwa Polski», red. Artur Gruszczak, Ksiegarnia Akademicka, Krakow, 2023. Я уважно прочитав це багатоаспектне цікаве дослідження, яке наштовхнуло мене на ряд роздумів. І хоч я не збираюсь писати рецензію (це справа польських фахівців), однак хотів би поділитися деякими своїми думками, і поготів, що монографія заторкує дуже чутливі для українців аспекти загарбницької війни росії, зокрема, такі, як її кінцевий результат та строки закінчення.

                                                       2.

Почнімо з назви.  Мені спочатку здався дещо дивним заклик WAR MUST GO ON – тобто ВІЙНА МАЄ (ПОВИННА) ТРИВАТИ – з огляду на  те, що ця війна – не короткострокова кампанія, як вереснева 1939 року агресія Німеччини  проти Польщі або літня, 1940 року, атака вермахту на Францію. Війна росії проти України  розпочалася не в 2022-му, а в 2014 році, одразу принесла  великі територіальні (Крим, Донбас) і людські втрати  (Іловайський котел), і ледь не закінчилася поразкою України вже на початковій стадії.

Ця кривава і виснажлива війна, яку порівнюють за інтенсивністю подеколи з Першою, частіше з Другою світовою війною, триває вже дев’ятий рік – на два роки довше, ніж Друга світова війна. Бандитське, нічим не спровоковане, широкомасштабне вторгнення московської орди в мою Вітчизну 24 лютого 2022 року принесло величезні демографічні втрати і руйнування. Тож  єдиною молитвою українців і, сподіваюсь, поляків є – аби війна скінчилася якнайскоріше.

Тривала війна на виснаження – це мрія путіна, бо тільки безкінечна війна продовжує його безмежну владу, яка й так уже розпростерлася на майже чверть століття.

Прочитавши пояснення редактора, зрозумів: назва книги – це парафраз  знаменитої пісні рок-групи QUEEN “SHOW MUST GO ON” і відзеркалює «песимістичний погляд авторського колективу щодо довготривалого характеру війни в Україні». Ця думка про наступну багаторічну російсько-українську війну «змінної інтенсивності», яка «не принесе жодній зі сторін рішучої перемоги» (один з авторів дослідження зазначає, що «сумнівно чи ЗСУ мають такі резерви, аби радикально змінити ситуацію на фронті») неодноразово повторюється на сторінках книги і, звичайно, має місце на існування як будь-яка гіпотеза.

Подібних прогнозів останнім часом з’явилося чимало, рівно ж як і очікувань швидкої української перемоги.  Проте пам’ятаємо: тільки результати жорстоких боїв на українських полях битв вирішать долю цієї війни і строки її завершення.

                                                              3.

До речі: знаменита пісня QUEEN “SHOW MUST GO ON” була написана в 1991 році в трагічних обставинах смертельної хвороби Фредді Мерк’юрі – генія, покараного (чи може відзначеного?) Богом за свої бурхливі надлюдські пристрасті. Цей сумний цирковий вислів «вистава має тривати» – про те, що коли  падає на арену канатоходець, цирк продовжує працювати.  Людина смертна, а мистецтво – вічне. Голос Фредді восстаннє з’явився в саунд-треку цієї пісні. І справді: мистецтво повинно тривати вічно, але війна – ні.

                                                             4.

Автори, намагаючись стояти на позиціях об’єктивізму і політичного реалізму в стилі Г.Кіссінджера, з одного боку рішуче викривають імперську месіансько-православну загарбницьку доктрину «русского міра», який виступає проти «гнилого Заходу» – тобто універсальних норм демократії, свободи  та суверенітету. Вони порівнюють путіна з Трампом, слушно вважаючи, що цей російський «глобальний гангстер» хоче MAKE RUSSIA GREAT AGAIN – зробити росію великою знову.

З другого боку їхня зневіра в швидку перемогу України й західних союзників ґрунтується на тому, що росія в ході цієї війни «так і не стала світовим парієм», зберігши свій потужний потенціал. Наводяться дані про те, що 90% допомоги Україні надають лише 6 країн, серед яких Польща. Згадується втома європейського суспільства від війни, бажання пересічних обивателів мати «святий спокій». Так, у вересні 2022 року тільки 48% опитаних у Німеччині підтримували поставки зброї в Україну, а 50% були проти.

Автори вказують на те, що «шанси на мирні переговори»  росії та України мінімальні; вони повторюють путінський нарратив про те, що «росія не зупиниться, поки не переможе», наголошують на великих мобілізаційних можливостях рф і стверджують,  що «путін не може змінити своєї позиції». Це все volens-nolens примушує читача погодитись із песимістичним висновком авторів щодо приреченості України на довгу, сповнену мук і страждань, майже безнадійну війну проти російського агресора. Війну на вичерпання. І поразку. Це висновок, з яким ніколи не погодиться українське суспільство.

Разом з тим, виникає питання – чому автори заради об’єктивності й збалансованості своїх суджень не наводять інших, більш оптимістичних аргументів? Чому не згадують про  коаліцію 50+ країн, відому як «Рамштайн», де США, Польща та інші союзники в тісному взаєморозумінні з українськими військовими вирішують питання надання колосальної військово-технічної допомоги ЗСУ? Чому не фіксують зміну настроїв у Білому домі й штаб-квартирі НАТО (я вже не кажу про рішучість керівництва Польщі) про необхідність пришвидчити хід війни й створити всі умови для перемоги України?

Чи варто слідувати одній – песимістичній – гіпотезі й відкидати іншу, яка   має рівне право на існування?

З другого боку, автори демонструють, як на мене, надмірний оптимізм, коли запевняють, що «росія не становить загрози для Заходу і для Польщі», яка, мовляв, добре інтегрована в західні оборонні структури; така загроза, на думку краківських дослідників, може з’явитися через 5-10 років... Добре знаючи хижацьку природу російського імперіалізму й параноїдальну натуру путіна з його зовсім не порожніми ядерними погрозами, я б не став легковажити можливістю загострення геополітичної ситуації в центрально-східноєвропейському регіоні будь-якої миті. Недаремно президент Польщі А.Дуда піднімає питання про необхідність розгортання над Польщею ядерної парасольки в рамках програми Sharing Nuclear.

                                                                    5.

Найбільш цінною, на мій погляд, стала друга частина дослідження науковців Ягеллонського університету: «Наслідки конфлікту в Україні (до речі - чому «конфлікту», а не війни?) для безпеки Польщі» (“Skutki konfliktu w Ukrainie dla bezpieczenstwa Polski”). Із глибоким знанням справи і патріотичним заангажуванням польські фахівці обговорюють справи війського потенціалу своєї країни, систему кризового управління цивільної сфери, енергетичну, внутрішню  і розвідувадьну безпеку Польщі під час російського вторгнення в Україну, роблятиь критичні зауваження й висувають конструктивні пропозиції, спрямовані на посилення обороноспроможності Польщі.

Цікавою і повчальною для українців є стаття, в якій розповідається, як Польща вийшла з-під газо-нафто-вугільної залежності від росії й спромоглася оголосити «енергетичний суверенітет», провівши рішучу диверсифікеацію джерел постачання енергоносіїв. Я б додав до цього амбіційний польський план побудови потужного сектора ядерної енергетики, про що свідчать угоди з США і Республікою Корея про початок будівництва перших ядерних реакторів.

Серед викликів внутрішній безпеці Польщі (посилення шпигунської діяльності росії в її зацікавленні шляхами постачання зброї Україні та спробах вплинути на настрої польського суспільства і т.п.) увагу привертає також прогноз щодо посилення антиукраїнської пропаганди радикально-правих сил у зв’язку з парламентськими виборами восени 2023 року; малоприємним сюрпризом для України та польсько-українських дружніх відносин стало б входження до наступного уряду Республіки Польші промосковської партії «Конфедерація».

                                                             6.

Я цілком згоден з порадою авторів книги “War Must Go On” про те, що «треба утримуватись від надто частого проголошення наближення кінця війни» й успіху України, з чим можна зустрітися в численних публікаціях. Я сам ненавиджу блюзнірські, шапкозакидницькі похваляння деяких українських диванних пророків, які з перших днів широкомасштабного російського вторгнення прогнозували кінець війни за місяць...два...три...і так далі, викликаючи лють  наших вояків, які, спливаючи кров’ю, боронили українську землю, зустрівшись віч-на-віч з жорстоким і підступним ворогом. Бо мудре українське прислів’я вчить: не кажи «гоп», доки не перескочиш.

Але так само відкидаю лінійну і примітивну логіку тих експертів, які не розуміють, що ця війна для українського народу екзистенційна: її програш означатиме загибель нашої держави, нації, культури, мови, історії. Легко виміряти кількість зброї і людських резервів. Важко – силу і незламність  духу, що веде до перемоги.

 Порівняйте моральний стан російського найманця з якогось Усть-Зажопинська, який прийшов на чужу, незнайому землю, щоб заробити грошей, вкрасти унітаз і втекти чимскоріш – з духом українських оборонців, які захищають свою землю, майбутнє своїх дітей.

Під час підготовки цих заміток, присвячених дослідженню польських колег, мою увагу привернула стаття прем’єр-міністрів Польщі, Чехії та Словаччини Матеуша Моравецького, Петра Фіала та Едуарда Хегера для впливового американського журналу «Foreign Affairs». Державні мужі  стверджують: якщо росія переможе, а Україна впаде, наступною може бути Центральна Європа. Водночас перемога над росією зараз в Україні зменшить шанси того, що прихильникам України доведеться проливати власну кров у майбутньому.

Важливою є думка трьох прем’єр-міністрів про те, що в центрально-східноєвропейському регіоні «немає місця для замороженних конфліктів і НЕСКІНЧЕННИХ війн». Глави урядів єдині у своєму прагненні: «Ми повинні продовжувати курс в Україні, перемогти темні сили реваншизму і підтримати Київ до перемоги».

...Я не вірю в довготривалість цієї війни, що й так затяглася надто довго. Крім усіх раціональних міркувань на користь швидкого її закінчення (президентські вибори 2024 в США, двозначна позиція Китаю і т.д.)  є ще одне містичне почуття.

Очікування Чорного Лебедя.

Віра в незбагненний поворот Історії – коли над Кремлем злетять не українські дрони (хоч і це буде знаком Перемоги), а з’являться Чорні Лебеді – вістуни кінця путінської епохи й падіння Третього Риму – рашистської Імперії Зла.

 І ми візьмемо участь у науковій конференції Ягеллонського університету на цю тему. 

Юрій ЩЕРБАК, письменник і дипломат, голова Ради Незалежного Медіа Форуму