Кримськотатарська Мекка. Історія корінного народу Криму і його багатовікових страждань

Можливо, наші читачі відвідували Крим до окупації... і дивувались його колориту, багатству культури, природному й етнічному різноманіттю. Проте це лише частка від того, що міг запропонувати півострів до радянської влади. Колись тут жило безліч корінних народів – далеко не росіян, – які формували віками обличчя регіону. Серед них важливе місце посідають кримські татари.

Як народ вони сформувались шляхом змішування тюркомовних кочових народів степів Криму та Причорномор'я. Вирішальними чинниками в процесі стали спільність території, тюркська мова та ісламська релігія.

Важливу роль в етногенезі кримських татар зіграли західні кипчаки, або половці.  Останні заселяли приволзькі, приазовські, причорноморські степи з XI-XII століття, а з другої половини XI століття просунулись у Крим. Після поразки в боротьбі з монголами частина половців заховалась у Кримських горах. Остаточно формування народу завершилось у період Кримського ханства, чому сприяло формування держави, панівне становище татарської мови й державний статус ісламу.

На початку ХІІІ століття півострів разом із переважно тюрко-половецьким населенням увійшов до Золотої Орди, хоча монголи там і не осідали. У XIV століття – відбулась ісламізація кримських татар. Проте панування Золотої Орди виявилось обтяжливим для місцевих нардів, тому від початку XV століття зародились тенденції до сепаратизму.

Фактичну незалежність Криму можна відраховувати від початку правління на півострові Джаніке, дочки хана Золотої Орди й дружини засновника Ногайської Орди, яка до своєї смерті в 1437 році підтримувала боротьбу Хаджі I Ґерая за Кримський престол. Опісля положення Хаджи Ґерая ослабло й він виїхав до Литви. У 1441 році посольство від найсильніших родів півострова вирушило до нього й запросило на роль правителя. Так з'явилось Кримське ханство з династією Ґіреїв на чолі, яка знаходилась при владі аж до анексії 1783 року.

Під час правління Манґлі Ґерая військо Великої Орди вдерлося у Крим, проте хан виграв генеральну битву, таким чином зробивши державу однією з найсильніших у Східній Європі – аж до початку XVIII століття. Саме ж ханство стало васалом Османської імперії із широкою автономією, зважаючи на релігійні норми: турецькі султани після завоювання Каїра  оголосили себе халіфами – спадкоємцями пророка Мухаммеда й очільниками всіх мусульман-сунітів, ким і були кримські татари. Зі свого боку, ногайські орди не мали власного правителя й вважались васалами кримського правителя. Цікавий факт, що москва до укладення Константинопольського договору 1700 року також сплачувала данину хану.

1711 року відбувся похід Петра І, щоб отримати вихід до Чорного моря, його оточило військо Девлет ІІ Ґерая, проте зрада османського візира дозволила росіян вийти з оточення. Це закінчилось укладенням Прутського миру, а візира згодом стратили за зраду.

1735 року  Каплан І Ґірей був викликаний султаном Ахметом ІІІ у Персію. Хоч хан розумів, чим це може закінчитись, і прохав правителя подумати ліпше, відправився в дорогу з військом. Як наслідок, 1735 року російська армія на чолі з Мініхом вдерлася і спустошила півострів, зайняв Бахчисарай і спалив Ханський палац разом з усіма архівами й документами, а потім відступив через епідемії. Через рік цю акцію повторив інший російський генерал Петро Ласі.

Відтоді Кримське ханство не спромоглось відновитись і почало занепадати. Російсько-турецька війна 1768-1774 років й поразка османів призвела до Кючук-Кайнарджійського мирного договору, унаслідок якого Кримське ханство ставало незалежним і жодна зі сторін не мала права втручатись у його справи. Проте це не завадило росії порушити договір і анексувати державу в 1783 році.

Подальше імперське правління не було милосердним до корінного народу. Відразу після анексії заможних кримських татар, переважно торговців, виганяли та змушували переселятись до Османської імперії. Гніт не милував і селян, через що ті також мігрували. Вигнання посилились у 1812 році, під час наступу Наполеона, через "ненадійність" кримських татар. Також подальші події: Кримська війна, закони 1860-1863 років, політика царату й Російсько-турецька війна 1877-1878 років – спричинили наступні хвилі міграції. Так до початку ХХ століття Крим покинуло 800 тисяч кримських татар.

Дуже важкі наслідки для кримських татар мала громадянська віна в росії. 1917 року був скликаний перший Курултай (з'їзд) кримськотатарського народу, який оголосив курс на створення незалежної Кримської демократичної республіки. Гаслом голови Курултаю, національного лідера Номана  Челебіджіхана стали слова: "Крим – для всіх кримчан!". Згодом, у 1918 році, його розстріляли більшовики, а інтереси кримських татар не турбували ні "білих", ні "червоних".

1921 року створили Кримську АРСР у складі РРФСР. Державними мовами республіки визнавались російська та кримськотатарська, корінними народами – кримські татари й караїми. 1928 року відбулась перша хвиля репресій проти місцевої інтелігенції, зокрема голову Кримської АРСРС Велі Ібраїмова стратили за сфабрикованою справою. У 1938 році розпочалась друга хвиля терору.

18 травня 1944 року став першим днем депортації й справжньою трагедією для кримськотатарського народу. Причиною стало звинувачення всього етносу в нібито масовому співробітництві з Третім Рейхом. Звинувачення було невиправданим, адже за дії окремих представників не відповідає весь етнос, а внесок кримських татар у перемогу спеціально применшувався, хоч вони долучались масово і до партизанів, і до Червоної армії. Після завершення виселення знищувались усі сліди присутності тут кримських татар:  змінювались етноніми, скасувалась автономія, заселялось слов'янське населення, спотворювалась історія – на користь російського народу.

Кримські татари протягом кількох десятиліть залишались у Центральній Азії, і на відміну від інших депортованих народів їм не дозволяли повертатись. Тільки перебудова й розгортання національних рухів сприяли зародженню потужних акцій за повернення до Криму, внаслідок чого 1989 року Верховна Рада СРСР засудила депортацію й визнав її незаконною та злочинною. Слідом зробив це регіональний парламент Криму. Відразу ж почалось масове повернення кримських татар, і станом на 2013 році на півострові проживало 270 тисяч їхніх представників.

12 лютого 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію кримських татар 1944 року геноциду й проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Валентин Кондратюк