Як Китай може врятувати війну Путіна в Україні. Логіка й наслідки китайської військової підтримки Росії

Як Китай може врятувати війну Путіна в Україні

Логіка й наслідки китайської військової підтримки Росії 

За останній рік Китай отримав максимальну вигоду від війни Росії проти України, ставши одним з небагатьох бенефіціарів конфлікту. Він позиціонує себе як поміркований миротворець, отримуючи при цьому значні важелі впливу на Росію. Пекін був найбільш помітним і послідовним прихильником Москви у війні, пообіцявши "безмежне" партнерство з Росією незадовго до вторгнення в лютому 2022 року й допомагаючи утримувати на плаву російську економіку воєнного часу. Зростаюча залежність Москви від Китаю була прибутковою і корисною для Пекіна – і ця економічна залежність, ймовірно, продовжуватиметься та поглиблюватиметься. Риторична прихильність Китаю до "багатополярності" в геополітиці спонукає багато країн глобального Півдня залишатися осторонь війни, не бажаючи об'єднуватися на підтримку України. Після того, як Китай розхвалював своє примирення з Іраном і Саудівською Аравією, зараз він просуває свій "мирний план" для України – абсолютно нереалістичну пропозицію, яка відповідає майже виключно інтересам Росії. (Примітно, що план не містить жодної вимоги щодо виведення російських військ з України). Якими б не були недоліки цього плану, він все ж дозволив китайському лідеру Сі Цзіньпіну представити себе як дипломатичного посередника й позиціонувати Китай як країну, яка відіграватиме певну роль у відновленні України.

І все ж, незважаючи на всі переваги, які він отримав як начебто сторонній спостерігач, Китай може не захотіти залишатися на узбіччі нескінченно довго. Переможена Росія не в інтересах Китаю. Кремль є найважливішим партнером Пекіна в його протистоянні міжнародному порядку на чолі з США. Незважаючи на численні розбіжності, Китай і Росія об'єднали зусилля для просування альтернативного порядку з власними правилами війни і миру, власними фінансовими центрами і власними багатосторонніми інститутами. "Наближаються зміни, яких не було 100 років", - заявив Сі в квітні, наприкінці візиту до Москви. "І ми разом рухаємо ці зміни". Приниження Росії в Україні підірвало б цей наратив, надавши Сполученим Штатам більшу свободу дій, щоб зосередити свою енергію та ресурси на конкуренції з Китаєм.

Щоб запобігти такому розвитку подій, Китай міг би кинути Росії рятівний круг, окрім економічної та моральної підтримки, й надати своєму партнеру летальну військову допомогу. Це може бути зроблено для того, щоб затягнути війну, запобігти російській поразці або прискорити певну російську перемогу. Китайська допомога може бути прихованою, тобто такою, яку не вдасться виявити американській розвідці. Справді, постачання Китаєм до Росії таких товарів, як мисливські рушниці, які мають як цивільне, так і військове застосування, можливо, вже є такою підтримкою. Або ж участь Пекіна може бути відкритою. Публічне оголошення про постачання зброї означатиме формальний союз з Росією, а вступ Китаю у війну відкриє нову главу в міжнародних відносинах, перетворивши конфлікт в Україні на справді глобальний і започаткувавши значно більш ворожі відносини між Китаєм та Заходом.

Сполучені Штати, які звикли пильно стежити за Китаєм, назвали надання летальної допомоги Росії червоною лінією. Вашингтон пригрозив серйозними наслідками (ймовірно, у вигляді значних економічних санкцій), якщо Пекін перетне цю межу. Американські офіційні особи мають бути твердими й послідовними в застереженні своїх китайських колег від такого небезпечного курсу дій. Але вони також повинні визнати, що Китай не вдасться легко залякати словами чи загрозою подальших американських санкцій.

Окрім реакції США, Європа відіграє важливу роль у стримуванні більш узгодженого втручання Китаю у війну. Незважаючи на оптику візиту президента Франції Еммануеля Макрона до Пекіна у квітні цього року, прагнення Китаю отримати доступ до європейської економіки залишається головним джерелом важелів впливу для країн ЄС. Навіть якщо Китай переконаний, що не може відновити відносини з вороже налаштованими Сполученими Штатами, він знає, що йому є що втрачати в Європі. Щоб досягти успіху, європейці повинні чітко дати зрозуміти Китаю, що будь-яка військова підтримка Росії наштовхнеться на сувору та об'єднану відповідь Європи. Сполучені Штати і Європа мають нагадати Китаю, що його участь у війні не зменшить підтримку України з боку Заходу. Навпаки, участь Китаю лише стимулюватиме подальшу допомогу з боку Заходу, збільшуючи витрати і ставки для всіх.

КИТАЙСЬКИЙ РОЗРАХУНОК

Китай має три широкі інтереси щодо війни в Україні. Перший – запобігти падінню російського президента Володимира Путіна. Росія з Путіним на чолі є цінним активом для Китаю. Вона відіграє важливу роль у суперництві Китаю зі Сполученими Штатами в стилі холодної війни. Вона забезпечує дешеву енергію і значні ринки збуту для Китаю. Пекін не хоче, щоб Путіна замінив менш дружній лідер, а також не хоче бачити внутрішню нестабільність у Росії, спричинену програною війною в Україні. Найгірший сценарій – фрагментація російської держави – може призвести до хаосу на китайських кордонах, що обмежить можливості Китаю торгувати з Центральною Азією, Південним Кавказом і Європою. Хоча Путін та Сі, ймовірно, не згодні з тим, як має закінчитися війна в Україні, вони погоджуються, що явна поразка Росії була б неприйнятною. 

Китай також розуміє, що війна в Україні має наслідки для міжнародного порядку. Якби війна завершилася на західних умовах з явною перемогою України, Сполучені Штати визначили б цю війну як тріумф свого міжнародного порядку, своїх правил, своєї влади і своєї дипломатичної хитрості. Це завдало б удару по прагненнях Китаю до нового світового порядку з китайськими (або китайсько-російськими) характеристиками. Але якщо війна затягнеться і продовжить сприяти інфляції та продовольчій безпеці в усьому світі, Китай може представити конфлікт як доказ неспроможності існуючого міжнародного порядку, очолюваного Сполученими Штатами. Китай може почати стверджувати: тридцять років американської гегемонії привели нас до цього глухого кута. При цьому Китай виставлтиме себе відповідальним учасником свого власного альтернативного міжнародного порядку. Простіше кажучи, Китай задоволений тим, що війна триває, оскільки вона привертає увагу й ресурси США до Європи, далеко від Індо-Тихоокеанського регіону. 

Третій інтерес Китаю, який, можливо, не зовсім сумісний з другим, полягає в тому, щоб мати значну частку в наслідках війни в Україні. Пекін здебільшого задоволений тим, що Росія, Україна і Захід виснажують себе у бойових діях, але він хоче мати вплив на мирний процес і на післявоєнний економічний ландшафт України. Китай мав зростаючі економічні відносини з Україною ще до війни, і він, безсумнівно, відіграватиме важливу роль у післявоєнній відбудові України. Хоча Київ наполягає на тому, що його прихильники у війні повинні бути головними бенефіціарами можливостей, які з'являться з відродженням країни, Україна може врешті-решт звернутися до Пекіна, щоб той допоміг їй взяти на себе величезні потреби у відновленні. Мирний план, який Сі нещодавно запропонував Путіну в Москві, яким би однобоким він не був, є ознакою того, що Китай хоче бути і посередником, й економічним гравцем в Україні; він хоче бути за столом переговорів, щоб, коли війна закінчиться, діяти у своїх економічних інтересах. Китай робитиме все можливе для досягнення миру.

ПІДТРИМКА ПУТІНА

Масштаб цих інтересів у війні гарантує, що Китай не буде пасивно спостерігати за тим, як розвиватимуться події в Україні. Інакше кажучи, Китай докладе значних зусиль, щоб не допустити успіху Сполучених Штатів в Україні. Якщо війна продовжуватиме йти невдало для Росії, Китай підтримуватиме Путіна. Позитивно, Китай намагатиметься вписати війну в своє бачення регіонального та міжнародного порядку. З одного боку, він прагнутиме розширити комерційні зв'язки з Україною та її сусідами, а з іншого – розширити поле для дій для таких держав, як Росія, які відкинули правила, написані у Вашингтоні. 

Китай може закріпитися у війні, прийнявши ризиковане рішення надати Росії летальну військову допомогу. Така підтримка може бути надана таємно. Якщо ця допомога залишиться непоміченою або якщо вона не буде остаточно виявлена, Китай все одно зможе вдягнути мантію миротворця в Україні. У такому вигляді він міг би вбити клин між Європою і Сполученими Штатами – якби Вашингтон засудив Пекін за оснащення російської армії і вжив каральних заходів, а Європа відмовилася б наслідувати його приклад. Європейські країни, побоюючись економічної відплати з боку Китаю, можуть залишити Вашингтон наодинці, що призведе до розколу трансатлантичного альянсу.

Яку б приховану підтримку Китай не надав Росії – включаючи безпілотники, артилерійські снаряди та боєприпаси – це не принесе їй перемоги з тієї простої причини, що Росія не має послідовного шляху до перемоги в Україні. Китайська допомога не може виправити провали російського військового керівництва, низький моральний дух російських військ і бідне стратегічне мислення Кремля. Проте матеріальна допомога з боку Китаю може зробити багато для продовження війни, надати Росії тактичні переваги на місцях і переконати знервовану російську еліту в тому, що Росія може продовжувати воювати. Китайська допомога підвищила б готовність Росії вести тривалу війну, захистивши Путіна від політичної вразливості, спричиненої його катастрофічним вторгненням.

Припустімо, що Китай пішов би далі й відкрито вступив у війну на боці Росії, не намагаючись приховати свої поставки зброї Кремлю. Такий рішучий крок означав би, що Китай кидає рукавичку Сполученим Штатам і Європі, відкидаючи будь-які погрози економічного покарання з боку Заходу наче якісь дрібниці. Участь Китаю у війні незмірно підвищила б ставки для Сполучених Штатів і Європи. Перемога Росії або часткова перемога за відомої китайської підтримки зробить Китай гравцем у ширшому ландшафті європейської безпеки. Приєднання Китаю до Росії вимагатиме більших військових зобов'язань перед Україною від Сполучених Штатів та європейських країн, які вже зараз борються з вимогами підтримки українських військових зусиль.

Відкрита підтримка Росії суперечитиме публічним заявам, зробленим китайськими лідерами після того, як Путін розпочав вторгнення, але в такому сміливому кроці може бути своя стратегічна логіка. Вступ Китаю у війну мав би найбільший сенс як попереднє відволікання уваги перед запланованим вторгненням на Тайвань через місяці або роки. Ресурси, які західні держави змушені витрачати в Україні, - це ресурси, які вони не можуть негайно спрямувати на оборону Тайваню. Участь Китаю у військових діях Росії відверне увагу від Тайваню та Індо-Тихоокеанського регіону. За такого сценарію конфігурація поля бою в Україні може не мати для Пекіна великого значення. Китай просто сподіватиметься, що його участь спричинить витрати для Заходу. Для цього йому не доведеться відправляти жодного солдата в Україну. (Захід вже довів, що може впливати на хід війни, не залучаючи своїх солдатів у військовій формі). Оголошення Пекіном прямої і довгострокової військової підтримки Росії саме по собі було б трансформаційним. 

Але це може стати й катастрофою для Китаю. Росія все одно може програти війну. Досі її військова кампанія йшла від невдачі до невдачі, і на кожному кроці Україна перевершувала очікування. З китайськими “відбитками пальців” на всій війні, поразка Росії вдарить по тому, хто її підтримує. І справді, це занепокоєння, схоже, мотивувало Китай залишатися осторонь, а офіційні особи дійшли висновку, що безглуздість і невмілість Путіна можуть не заслуговувати на більше, ніж символічну й ситуативну підтримку. Посол Китаю в ЄС Фу Конг нещодавно пояснив, що "безмежна" дружба Китаю з Росією є "нічим іншим, як риторикою".

Китай також може втратити те, що він вже здобув у цій війні - привілейоване становище у світі. Надавши Росії військову підтримку, Китай приєднається до лав держав-парій, таких як Іран та Північна Корея. Це погіршить його й без того ворожі відносини із Заходом, за що він заплатить значну економічну ціну. І Китай не зможе більше зображати себе як доброзичливу міжнародну присутність у світі, що виходить з-під контролю. Допомога Китаю не лише сигналізуватиме про мовчазне схвалення численних нападів Росії на цивільне населення, а й уможливить такі воєнні злочини. Допомагаючи вести війну проти країни, яка не зробила нічого, щоб спровокувати Китай, і з якою Китай колись мав пристойні відносини, Сі створив би потворний прецедент і вселив би страх у країни, розташовані далеко від України. Прагнучи підірвати Захід, він зробить міжнародний порядок на чолі з Китаєм значно складнішим для побудови.

КОЗИР ЄВРОПИ

 Якими б не були ризики вступу Китаю у війну, Сі не вдасться переконати в тому, у що він сам не вірить щодо Росії та України. Західна риторика не відверне Китай від його трьох основних інтересів у цій війні, і Сі добре розуміє, що він зіткнеться із санкціями, якщо перетне західні червоні лінії, надавши Росії летальну допомогу. Американським і європейським чиновникам все ще необхідно доносити цей меседж у тандемі, підкреслюючи, що США і Європа сформують всеосяжну відповідь Заходу на будь-який вступ Китаю у війну. Разом з партнерами-однодумцями в Індо-Тихоокеанському регіоні вони представлять єдиний фронт.

Європейці, зокрема, мають донести до Китаю, що їхня відмова від будь-яких китайських поставок летальної зброї до Росії є принципово європейською позицією, а не просто риторикою урядів, які беруть приклад зі Сполучених Штатів. Слід неодноразово заявляти, що війна в Україні є екзистенціальною для європейців, і перешкоджання китайському втручанню є фундаментальним європейським інтересом. Втягнувшись у конфлікт, Китай втратить Європу. Зі свого боку, американські посадовці мають переконати Пекін у терплячості та сталевій рішучості Сполучених Штатів у підтримці українських військових зусиль. Демонстрація цієї стійкості та відданості справі України має допомогти Пекіну чіткіше побачити ризики розширення війни. 

Ліана Фікс та Майкл Кіммейдж

26 квітня 2023 року 

Переклад з англійської Вікторії О. Романчук, журнал «Універсум», спеціально для Незалежного Медіа Форуму

 Світлина: Міністр оборони Росії Сергій Шойгу і міністр оборони Китаю Лі Шанфу в Москві, квітень 2023 року. Міністерство оборони Росії / Reuters

 Ліана Фікс – науковий співробітник з питань Європи в Раді з міжнародних відносин. Автор книги «Роль Німеччини в європейській політиці щодо Росії: Нова німецька сила?»

Майкл Кіммейдж – професор історії в Католицькому університеті Америки та старший науковий співробітник Центру стратегічних і міжнародних досліджень. Із 2014 по 2016 рік працював у відділі планування політики Державного департаменту США.

https://www.foreignaffairs.com/china/how-china-could-save-putins-war-ukraine