"У лісі запхали в багажник і сказали терпіти..."

«У лісі запхали в багажник і сказали терпіти, бо іншої машини не буде»...

До війська "Кощей" пішов 24 березні 2022 року – спочатку в «Грузинський Легіон».

Пройшов підготовку, якраз дочекався поки виповниться 27 років, щоб можна була вже остаточно мобілізуватися, й за півтора тижні був у Лисичанську Луганської області у складі інтернаціональної роти 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Богуна.

«Ми пішли зустрічати ворожу колону, – згадує "Кощей". – Була у нас якась крута зброя, «Мілан» здається (керована протитанкова ракета). Нас привезли туди «Санта», водії Денчик і Мамука. Ми понесли ту величезну зброю в сектор. Але нас спалив ворожий «орлан». Накрила перша хвиля мінометного обстрілу. Ми її якось пережили. Зібралися в купу, щоб обговорити, що будемо робити, бо нас уже помітили. Почалася друга хвиля обстрілу. Міна впала біля командира групи. Його сильно контузило. Він не міг керувати операцією. Даниїл взяв командування на себе. Були перебої зі зв’язком. Даниїл прийняв рішення нас виводити. Пройшли метрів сто від того квадрату й третя хвиля обстрілу просто зрівняла його з землею. Потім з коптера побачили, що там лишився просто чорний квадрат. Ми б там всі загинули. На жаль, Даниїл, який нас врятував, за рік загинув».

Пізніше підрозділ "Кощея" виїхав на Чернігівщину. Тоді їхньому командиру Руслану Мирошниченку запропонували очолити 2 Інтернаціональний Легіон.

«Я тоді був у грузинській групі інтернаціональної роти, – розповідає "Кощей". – Командир запропонував за бажання піти з ним до Легіону й стати таким собі кістяком батальйону. Нас було десь 90 іноземців і кілька українців зі мною включно. Половина погодилася, решта лишилася в 517-му батальйоні бригади Богуна. Але перед тим нас ще відправили на Бахмут. У ту ж ніч ми збираємо речі і виїжджаємо на завдання. Там тримаємо оборону біля Зайцевого, позиція «Дунай» – чотири кілометри від Бахмута. Нас там трохи покоцало. Загинуло декілька наших побратимів, у тому числі білорус «Жнець». Ми втратили ту позицію, бо ворог вночі зайшов дуже близько з технікою. Тоді командир групи запропонував нам два варіанти штурму – в лоб на росіян, або під’їхати на техніці й відбити втрачені позиції наших сусідів. Ну й ми пішли на штурм – загинув побратим Стас «Зуб». Наші пацани в окопах їм добре насипали. Я отримав кульове поранення в руку і ми вийшли звідти – було багато поранених. Тож нас розподілили по госпіталях на лікування».

Коли "Кощей" лікувався, прийшла звістка, що треба написати рапорт для переводу в 2 Інтернаціональний Легіон. У пункті постійної дислокації батальйону знову пройшов підготовку:

«Це була досить жорстка підготовка. Їли-спали на асфальті. Було прикольно. Потім мене зробили командиром групи прикриття БПЛА і я поїхав на кордон у Чернігівській області. За місяць наші хлопці виїхали в Серебрянській ліс. І я до них приєднався. 16 липня 2023-го я вже був там. 17-го отримав зброю. 18-го вийшов на позицію і наступного дня отримав поранення. Я був спостерігачем цілу ніч. Ліг трохи відпочити, прокинувся, випив кави. Хлопці копали окопи. Я вийшов допомогти їм. Побратим з Грузії Ніка казав мені, щоб я йшов пити каву. А я: «Ні, трохи покопаю з вами». Я не чув виходу, стояв на колінах і копав, чомусь повернув голову праворуч і за пів секунди переді мною спалах – мене відкинуло до дерева. Сховався за стовбур. Відчуваю гаряче в боку, перевіряю рукою, а там юшка. Крикнув, що я триста. Андрій «Грізлі» вийшов, здоровий такий волиняка, метрів два зростом. Я почав до нього повзти. Він схопив мене за шкірку й затягнув у окоп. Там мене перемотали. Потім виносили. Частини хлопців, які мене виносили, вже нема… Уламок зайшов у живіт, розірвав кишки. Мене ще в окопі накололи знеболюючим. Евакуйовували приблизно сорок хвилин до першої машини. Нас помітив ворожий дрон. Коли донесли до точки евакуації, почав працювати міномет. «Грізлі» та «Ювелір» накрили мене собою – по пів тіла. Потім залетіли хлопці з  95-ї бригади на «Ниві». Взяли мене за шкірки й запхали в багажник, скрутили, запхнули ногою й сказали: «Терпи, бо іншої машини не буде». Вивезли лісом до нашого евака. Завантажили мене у «швидку», дали ще два уколи. Коли винесли зі «швидкої», я закурив… А потім прокинувся вже у Дніпрі. Сказали, що я переніс дві операції. Трубки стирчали з носа і рота».

Після операцій "Кощея" відправили до Києва евакпоїздом.

На вокзалі зустріли мама з татом зі сльозами, майбутня дружина й хлопці з «Грузинського Легіону». Завезли в лікарню, – каже він. – У жовтні 2023-го повернувся до 2 Легіону з реабілітації. Займався забезпеченням, налагоджував контакти. У сержанта все має бути налаштовано. Будь-яке питання, що стосується твоїх людей, має бути вирішено миттєво. Не важливо, що ти для цього зробив. Тому треба вміти комунікувати з усіма. Цьому мене навчив мій побратим Літак.

У травні 2024-го наш герой одружився.

«У мене було українсько-грузинське весілля, бо мій кум – грузин. Якось вдома задумався, що мені нема з ким піти кави попити, бо всі мої друзі тут – в Легіоні. Це моя друга сім’я, – усміхається Олександр. – У Легіоні піклуються про особовий склад. Тут цінують кожну людину. Ми завжди готуємося до операцій. Прораховуємо всі ризики».

https://ildu.mil.gov.ua/