Валерій ІВАСЮК: …І пам'яттю рятувати Україну!

Валерій ІВАСЮК: …І пам'яттю рятувати Україну!

У дитинстві, як і багато моїх ровесників, я на канікулах допомагав господарювати в селі бабусі та маминим сестрам. Петрашівка Теплицького району на Вінниччині – колись заможне селом на берегах Бугу і річки Тьмі. Із давньою дерев'яною козацькою церквою, оздобленою фантастичними іконами з Афону. Мій двоюрідний дід Петро був старостою і півчим церковного хору, храм ніколи не зачиняли, завжди правили службу Божу.

Рай. Хіба?..

Біля сільського цвинтаря є майже непомітні, засипані землею, порослі чагарниками п'ять довгих колишніх кагатів для зберігання цукрових буряків. Я звертав увагу на те, що коли односельці йшли на гробки, то проходячи повз кагати зупинялись і тричі хрестились. На мої "чому?", люди або плакали, або мовчали. Тільки старші казали: "Тут запорпані померлі від голодовки". Лише згодом, через десятки літ свідки тих подій почали говорити страшну правду вголос.

У село Петрашівка жили господарі з прізвищами Довгань, Собко, Кравчук – не злидні, а багаті цукроводи.

1700 моїх односельців виморив ГОЛОД. Голодомор. Їх стражденні тіла в отих кагатах, там, де раніше складували свій статок селяни – цукрові буряки, результат тяжкої, але життєдайної праці. Від 1932-1933 років там лежить смерть.

Президент Віктор Ющенко покликав до тями пам'ять про Голодомор, збудив усвідомлення людей, що тодішня смерть кращої, роботящої величезної частини українського народу була заподіяна московією. Президентові за це довічна дяка і честь!

Я доєднався до заклику В.Ющенка ставити поминальні хрести на місцях поховання заморених Голодомором. І мій хрест між церквою і кагатами поставлено. "Моїм стражденним односельцям, замореним Голодом...".

Щороку, кожного поминального дня, 4-ої суботи листопада, вчителі вчать біля цього Хреста школярів як сприймати і розуміти Голодомор. Дякую вчителям!

Ми профінансували поновлення фасаду церкви, парафія якої одна із перших перейшла до Київського Патріархату, а згодом і до нашої правдивої церкви – ПЦУ.

Сільський священник подарував мені Афонську ікону Вознесіння. І старовинну, прекрасної роботи Плащаницю. Ці святині ми реставрували. Через рік ікона у мене вдома почала мироточити . Експертиза підтвердила це.

Я подарував ікону і Плащаницю в храм Бориса і Гліба на Теремках у Києві, в церкву, куди від першого каменю її побудови я ходжу, і де править отець Юрій Бойко. Він був одним із найперших, хто відродив Автокефальну Українську Церкву.

У Велику П'ятницю парафіяни прикладаються до Петрашівської Плащаниці, а на Великдень і Вознесіння цілують і моляться до Петрашівської ікони Вознесіння. Цим поєднались покоління людей, які молились до цих святинь і погинули від Голодомору і які живуть і моляться тепер.

Коло життя і смерті замкнулось і поєднало людей. Чи всіх українців? Знаємо правду: Ні! Є ті, хто не визнає Голодомор за геноцид і зумисне вбивство Народу, не визнає московію ворога зараз, а значить плюндрує пам'ять усіх загиблих і скалічених.

Чи пробачення і примирення з покидьками можливе? Пробачити – означає примиритись, що так само сплюндрувати пам'ять про ГОРЕ. Зараз, у час кривавої війни, ПАМ'ЯТЬ – зброя проти ворога і ЗЛА.

Честь Вам, хто розуміє, співстраждає і вчить нові покоління  як пам'яттю рятувати Україну!

Валерій ІВАСЮК, політик і публіцист