"Заборонений" Шевченко. Як комуністи цензерували "Кобзар"?

Нині ми захоплюємось феноменом "Розстріляного Відродження"  – і дивуємося тому, як цю генерацію жорстоко знищили та приховували десятиліттями. Однак це не єдиний радянський злочин проти української літератури. Безліч визнаних тоді й нині класиків жорстокого цензорувались та "переписувались" під потреби пропаганди, що спотворювало їхні постаті й внесок у вітчизняну культуру. Серед них – такий геній національного слова, як Тарас Шевченко.

Хоч книги Шевченка майже не вилучались, але зрештою цензорувались – перевірялись на наявність "крамольних" рядків і навіть цілих творів. Більшовики намагались подати поета "їхнім" – революціонером, прихильником соціалістичних ідей.

Перші втручання у творчість почались у 1926 році й відтоді зростали в геометричній прогресії при одночасному скороченню нових тиражів "Кобзаря". Зокрема, із нагоди святкування ювілею Тараса Шевченка в 1939 році була створена спеціальна редколегія, відповідальна за підготовку п'ятитомного видання  творів автора й котра мала позбавити тексти "перекручень, внесені українськими буржуазними націоналістами".

"Плідність" цензорування ілюструє статистика: із "Кобзаря" 1937 року було знято один твір, 1947 – два, 1951 – п'ять, 1954 – шість, 1956-1961 – три, 1974 – три, 1976-1980 – вісім, 1982-1988 – три. Піком "чисток" став збірник 1950 року, де були відсутні 18 поезій.

Як наслідок,  за радянські часи єдине повне зібрання поезій Т.Шевченка вийшло лише 1926 року. Відтоді не виходила жодного разу повна версія "Кобзаря" на території УРСР. Навіть із книги 1989 році відповідальні особи вилучили поему "Сліпий".

Андрій БЕРЕЖИНА