Від Покрови до Різдвяного посту. Період весіль

Признайтесь: скільки родичів і близьких ви одружили чи видали заміж цьогоріч? Чи притримувались при тому українських традицій, обрядів? Ні? А жаль! Адже наші предки віками складали цілісний етнічно-релігійний комплекс, сповнений життєвих сенсів, – і він вартий збереження, передачі наступним поколінням. Тож сьогодні розповімо про 8 його унікальних особливостей, які існували колись і продовжують жити в поодиноких куточках.

1. Найбільшою окрасою народного весілля вважались пісні, пов'язані з такими атрибутами й дійствами свята, як благословення батьків і виряджання до шлюбу, коровай, гільце, скриня тощо. Колись вони існували у великій кількості в кожному регіоні, нині – частіше на святі лунає естрадна, далека до події музика.

2. Залежно від традиції тривалість весілля була різною. На Полтавщині, наприклад, вона сягала тижня, на Гуцульщині – п'ять днів. Дійство найчастіше справляли між великими постами, під час Масниці та після Покрови.

3. В Україні молодь одружувалась рано: дівчата – у 16-18 років, хлопці – у 18-20. Знайомилась пара в полі за роботою, за випасом худоби, на ярмарках, вечорами на вулицях, на досвідках або вечорницях.

4. Кожна дівчина дбала про те, аби до весілля доносити вінок (не втратити цноту). Після народження позашлюбної дитини не лише покритка, а вся родина зазнавала зневаги односельців.

5. У минулому при одруженню й виборі пари неабияку роль відігравала думка батьків та родичів, які дбали про честь роду. Зазвичай, вибір падав на працелюбну сім'ю, адже в народі ніколи не схвалювалась гонитва за багатством.

6. З прийняттям християнства шлюб почали брати в церкві – саме тут, під вінцем, молоді присягають на вірність у подружньому житті. Колись зрідка пара жила "на віру" – і це строго осуджувалось.

7. Без весільного посагу: скрині, одягу, прикрас, рушників, килимів, скатерті, ряден, посуду – було складно дівчині вийти заміж. Тож про нього дбали заздалегідь, зокрема дещо замовляли майстрам або купували на ярмарку.

8. До самого весілля ретельно готувались. Справляли потрібний одяг, прикраси, одяг – і навіть ікони. Дівчина ж вишивала собі й часто нареченому весільну сорочку. Напередодні свята прибирали та мастили хату, наче перед великим праздником.

Влад Дядин

За матеріалами книги «Україна на схилах Дніпра»

https://ua-book.house/