Андрій Курков: Щодня пишу статті про війну

Андрій Курков – унікальний український письменник, автор понад 20 книг та 20 сценаріїв для художніх та документальних фільмів. Президент Українського ПЕН-клубу, член Європейської кіноакадемії. Книги, видані останнім часом: «Щоденник Майдану та Війни», «Шенгенська історія», «Сірі бджоли», перекладені 42 мовами і популярні в усьому світі. З початку широкомасштабної військової агресії росії у лютому письменник постійно проводить зустрічі з читачами в Європі й розповідає про війну в Україні.

Незабаром у книгарнях Німеччини, Австрії та німецькомовних кантонів Швейцарії з’явиться книга статей Андрія Куркова «Щоденники агресії» німецькою, а днями читачі вже отримали її англомовне видання, воно презентувалось «в усіх добрих книгарнях англомовного світу окрім США (там пізніше і під іншою обкладинкою)». Надійшло у продаж і норвезьке видання «Щоденників агресії». Це світова подія.

Журналістка Леся Медведенко взяла цікаве інтерв’ю у видатного письменника, яке подаємо скорочено.

– Пане Андрію, якої Ви думки про уявлення європейців про війну в Україні?

– Вони знають загальну інформацію, але не завжди розуміють причин цієї війни. Під час виступів для мене найважливіше зацікавити людей, заглибити їх в тему і дати зрозуміти, що історія України – це не частина історії росії. Тобто у мене просвітницька мета – пояснити, чому Україна так потужно і відчайдушно чинить спротив російській агресії, чому в України немає іншого виходу – тільки перемогти.

Я даю коротку історію 300-річного конфлікту України з російською імперією, розповідаю подробиці життя в Україні зараз, під час війни. У європейців виникає багато питань і це добре. І є один важливий момент, якому завжди дивуюсь: вони нічого не знають про українську культуру та історію.

Українська класична література фактично ніколи не перекладалась іноземними мовами, тому що радянський союз, а поготів і росія, рекламували лише російську класику, так і росія рекламує лише російську культуру і літературу.

Моя головна справа зараз – це провокація інтересу до України. На тлі цієї війни європейці дещо відчувають себе винними, адже вони вважали, ніби Україна і росія – це одне й те саме, а ця війна – внутрішній конфлікт одного суспільства. Вони думають, що радянський союз, хоч і розвалився, залишається одним цілим, і його колишні народи мають щось спільне, а це правда лише в незначній мірі. Якщо москва була центром радянського союзу, то всі колишні республіки, крім білорусі, намагаються втекти від цього спадку якнайдалі.

– У 2015 вийшов друком «Щоденник Майдану та Війни», а згодом «Сірі бджоли» про тих, хто живе на війні, на сході України. Чи пишете зараз художні твори?

– Із лютого не написав жодної сторінки художніх творів, натомість щодня пишу статті про війну для іноземних видань. Днями вийде одна у Німеччині, друга у Норвегії. Також друкую багато текстів в Англії. За ці шість місяців видав близько 50 статей англійською в Америці та Великій Британії, в інших країнах дещо менше. Сьогодні починаю великий матеріал про незалежність України для німецького видання, цей процес не закінчується, адже Україна має постійно залишатися в інформаційному полі.

– Ви проводите велику інформаційну кампанію на підтримку України.

– Це моя робота, це те, що я можу робити в такій ситуації. Невдовзі у мене заплановані великі виступи в Ісландії, Норвегії, Швеції, Португалії, Нідерландах. Іноді я маю писати тексти виступів, які потім будуть видані. Так, після офіційного виступу в Гаазі текст моєї промови видало одне з провідних голландських видань.

Леся Медведенко, кореспондент АрміяInform 

Світлина із Фейсбук-сторінки Андрія Куркова