Правила поводження з полоненими. Права полонених

Тільки в Запорізькій області в полоні російських окупантів перебувають понад 400 людей серед яких зокрема працівники Запорізької атомної електростанції та представники влади. Не відома доля полонених військових полку "АЗОВ"

та багатьох інших українців.

Женевські конвенції — міжнародний договір, який закріплює у міжнародному праві норми щодо гуманного ставлення під час війни.

Разом зі Статутом ООН вони – це єдині міжнародні договори, в яких беруть участь всі держави. Заперечення, ігнорування фундаментальних норм, проголошених у цих конвенціях, ставить державу поза межею цивілізованого співтовариства, а дії ікваліфікує як воєнні злочини поряд із агресією, геноцидом і злочинами проти людяності, які вважаються міжнародними злочинами і підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

‼ Правила Конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. зобов’язана виконувати держава, що утримує військовополоненого.

За змістом ст. 5 Женевської конвенції військовополоненими особи вважаються з моменту, коли вони підпадають під владу супротивника до їхнього остаточного звільнення та репатріації.

Не є військовополоненими медики та військові священики.

ДЕЯКІ ПОЛОЖЕННЯ ЖЕНЕВСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ⤵⤵

З військовополоненими необхідно завжди поводитися гуманно. Будь-який незаконний акт чи бездіяльність з боку держави, що тримає в полоні, які спричиняють смерть або створюють серйозну загрозу здоров’ю військовополоненого, що перебуває під її охороною, забороняються.

Військовополонені завжди повинні бути захищеними, зокрема від насильства чи залякування, а також від образ та зацікавленості публіки.

Військовополонені за всіх обставин мають право на повагу до їхньої особи й честі.

Із жінками необхідно поводитися з усією повагою, зумовленою їхньою статтю.

Держава, що тримає в полоні, зобов’язана забезпечувати безоплатне утримання їх, а також надавати їм безоплатну медичну допомогу, якої вимагає їхній стан здоров’я.

Кожний військовополонений під час допиту зобов’язаний повідомити лише своє прізвище, ім’я та військове звання, дату народження та армійський, полковий, особовий чи серійний номер. Якщо він свідомо порушує це правило, то цим він може зумовити обмеження переваг, які надаються відповідно до його звання або статусу.

Будь-які фізичні чи моральні тортури та будь-яка інша форма примусу не можуть застосовуватися до військовополонених для одержання від них будь-яких відомостей. Військовополоненим, які відмовляються відповідати, не можна погрожувати, не можна їх ображати, переслідувати або вдаватися до обмежень їхніх прав.

Допит військовополонених здійснюється мовою, яку вони розуміють.

Військовополонених після захоплення їх у полон евакуюють якомога скоріше до таборів, розміщених у зоні, що знаходиться на достатній відстані від зони бойових дій, для того щоб вони перебували в безпеці. Евакуація військовополонених завжди проводиться гуманно й в умовах, подібних до тих, які держава, що тримає в полоні, створює для своїх військ під час їхнього переміщення.

Держава, що тримає в полоні, може інтернувати військовополонених, тобто помістити до табору для військовополонених.

Військовополонені повинні мати укриття від повітряних бомбардувань та інших небезпек війни в такій самій мірі, в якій їх має місцеве цивільне населення.

Військовополонених розміщують в умовах, настільки сприятливих, наскільки сприятливими є умови розквартирування в тій самій місцевості військ держави, що тримає в полоні. Ці умови створюються з урахуванням звичок та звичаїв військовополонених і в жодному випадку не повинні бути шкідливими для їхнього здоров’я.

Приміщення, передбачені для того, щоб ними користувалися військовополонені індивідуально або колективно, повинні бути повністю захищеними від вологи, достатньо обігріватися й освітлюватися, зокрема між настанням темноти й вимкненням світла. Необхідно вживати всіх запобіжних протипожежних заходів.

У будь-яких таборах, в яких розміщено військовополонених-жінок, а також +чоловіків, для них передбачаються окремі спальні приміщення.

Основний добовий раціон харчування повинен бути достатнім за кількістю, якістю й різноманітністю для того, щоб підтримувати стан здоров’я військовополонених та запобігати втраті ваги або розвитку недостатності харчування. До уваги слід брати й звичний для військовополонених режим харчування.

Військовополонених забезпечують питною водою в достатній кількості. Дозволяється паління тютюну.

Одяг, білизна та взуття видаються військовополоненим у достатній кількості державою, що тримає в полоні, з урахуванням кліматичних умов місцевості, де вони перебувають.

Кожний табір повинен мати відповідний лазарет, в якому військовополонені можуть отримувати необхідну медичну допомогу й в якому їм може бути забезпечений необхідний режим харчування. За необхідності окремо створюються ізолятори для інфекційних хворих і

душевнохворих.

Військовополонені, які хворіють на тяжку хворобу, або стан здоров’я яких вимагає спеціального лікування, хірургічного втручання або госпіталізації, повинні прийматися до будь-якої військової чи цивільної медичної установи, в якій може бути забезпечене таке лікування, навіть якщо їхня репатріація передбачається в близькому майбутньому. Сприятливі умови створюються для догляду за інвалідами, зокрема сліпими, й для їхньої реабілітації, поки вони очікують репатріації.

Медична допомога військовополоненим повинна надаватися переважно медичним персоналом держави, до якої вони належать, а також, по можливості, однієї з ними національності.

Медичні огляди військовополонених проводяться, принаймні, раз на місяць.

Держава, що тримає в полоні, може використовувати працю військовополонених, які є працездатними, беручи до уваги їх вік, стать, військове звання та фізичну здатність виконувати певну роботу й маючи на меті, зокрема, підтримання їх у доброму фізичному та психічному стані.

Від офіцерів, які є військовополоненими, можна вимагати лише виконання роботи наглядового характеру. Офіцери, можуть просити, щоб їм надали іншу роботу.

Полонені можуть залучатися до:

– робіт, пов’язаних з керуванням табором, уведенням його в експлуатацію або утриманням і технічним обслуговуванням;

– сільськогосподарських робіт;

– галузей промисловості, пов’язаних з виробництвом або видобутком сировини;

– обробних галузей промисловості, за винятком металургійної, машинобудівної та хімічної промисловості;

– громадських та будівельних робіт, які не мають воєнного характеру;

– транспорту й навантаження-розвантаження матеріальних запасів, які не мають воєнного характеру або призначення;

– торговельного підприємництва, прикладного мистецтва;

– побутового обслуговування;

– комунальних послуг, які не мають воєнного характеру або призначення.

Для військовополонених повинні бути створені відповідні умови для праці, зокрема стосовно помешкання, харчування, одягу та спорядження; такі умови не повинні бути гіршими, ніж ті, які мають громадяни держави, що тримає в полоні, зайняті на аналогічних роботах; слід також брати до уваги кліматичні умови.

У жодному випадку не можна створювати тяжчі умови праці шляхом вживання дисциплінарних заходів.

Жодного військовополоненого не дозволяється використовувати для виконання роботи, яка має шкідливий для здоров’я або небезпечний характер, якщо він з власної волі не береться за виконання такої роботи.

Жодному військовополоненому не наказують виконувати роботу, яка виглядала б принизливою для військовослужбовця власних збройних сил держави, що тримає в полоні.

Військовополонені одержують безпосередньо від влади, що тримає їх, справедливу винагороду за працю. Розмір винагороди встановлює влада, але вона не може бути меншою, за чверть швейцарського франка за повний робочий день.

Кожному військовополоненому одразу після взяття в полон або не пізніше, ніж через тиждень після прибуття до табору, а також у випадку хвороби або переведення до госпіталю, надають можливість надіслати безпосередньо своїй родині, відомості про себе.

Військовополоненим дозволено як надсилати, так й одержувати листи.

Військовополонені мають право одержувати поштою чи будь-якими іншими способами посилки, індивідуальні та колективні, які містять, зокрема, продукти харчування, одяг, медикаменти й предмети релігійного, освітнього або розважального характеру.

Репатріація (повернення в країну походження) відбувається після закінчення війни.

До закінчення війни репатріації підлягають:

- невиліковні поранені та хворі, розумова чи фізична придатність яких видається такою, що суттєво погіршилась.

- поранені та хворі, які, на думку лікарів, імовірно, не одужають протягом року, стан яких потребує догляду та розумова чи фізична придатність яких видається такою, що суттєво погіршилась.

- поранені та хворі, які одужали, але розумова чи фізична придатність яких видається такою, що суттєво погіршилася надовго.

Російська Федерація зобов’язана виконувати принципи, викладені в тексті Конвенції про поводження із військовополоненими, але важко сподіватися на дотримання міжнарожних норм країною- терористом

З повним текстом Конвенції можна ознайомитися за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_153#Text

#БПД #правова_інформація

Теги: #БПД #ПравоваДопомога #legalaid

Автор: Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій та Запорізькій областях