Як українське командування планувало та проводило наступи армії на Харківщині та Херсонщині

Журналісти американського видання The Washington Post поспілкувались з понад 35 військовими та політиками в Україні, Європі та США, щоб дізнатись деталі планування та наступу української армії на Харківщині та Херсонщині.  

На Харківщині операцією керував командувач Сухопутних військ ЗСУ, генерал-полковник Олександр Сирський. На його думку, цей напрямок здавався доволі перспективним ще з весни. 

Мета наступу на Харківщині була така: необхідність швидко розрізати угрупування росіян в Ізюмі та Бєлгородській області. 

Планування операції почалось після того, як військові отримали наказ підготувати можливі диверсії, щоб відвернути увагу російських військових від Херсону. 

Завдяки допомозі Західних партнерів українське командування встановило, що росіяни дуже сильно скоротили своє Ізюмське угруповання, тому що перекидали війська на Херсонщину. 

Згодом Україна разом з США дійшли до співпраці в режимі реального часу - українці наголошують, яку ціль вони шукають. Тоді як американці за допомогою даних розвідки передають точні координати. 

Олександр Сирський розповів, що важливим елементом операції була швидкість наступу. Якби резерви російських військових знаходились на території Ізюму та Бєлгородській області, українські війська могли б потрапити в оточення. 

Наприкінці серпня 2022 року генерал-полковник разом із командирами та радниками провів нараду, для якої підготували величезну 3D-мапу окупованої Харківщини. На ній кожен підрозділ ЗСУ, задіяний в операції, віртуально пройшов тим шляхом, яким мав наступати, обговорюючи координацію, непередбачувані обставини та можливі найгірші сценарії. 

Перед початком наступу українські військові перекинули до Харківщини артилерійські установки М777 та реактивні системи залпового вогню М270, з яких одночасно відкрили вогонь по російським складам для зберігання БК та командних пунктах. Проте українці стикнулись з проблемою - брак боєприпасів, тому їх використання обговорювалось. 

Росіяни перед наступом почали здогадуватись, що в Україні є певні плани, проте через забюрократизованість не змогли вчасно повідомити про це вищому командуванню та підготуватися. 

Також українська армія звела понтонні мости біля Ізюма, щоб “зобразити картину” наступу саме на це місто. 

Сили оборони України прорвали фронт на Харківщині у багатьох місцях одночасно, що змусило російське військо тікати. В Ізюмі залишилась величезна кількість зброї та боєприпасів, а це означає, що росіяни були готові до відсічі, але вирішили втекти. 

Наступний напрямок для українських військових стала Донеччина. І армії вдалось оточити та звільнити місто Лиман. Тільки цей наступ відрізнявся, оскільки росіяни все ж таки оборонялись та вели вогонь по українцях з усієї можливої зброї. 

Наступ на Харківщину змусив путіна оголосити мобілізацію на території росії, а також призначити єдиного командувача всіх окупаційних військ — генерала суровікіна. Генерал суровікін надавав більш об’єктивну інформацію з фронту для бункерного діда. 

Наступ на Херсонщині 

Командувач Оперативного командування «Південь», генерал-майор Андрій Ковальчук керував операцією на Херсонщині. Зі слів генерала-майора, основна мета наступу була - розрізати угрупування російських військ на правому березі Дніпра та знищити якомога більше ворожих сил чи хоча б змусити їх відступити на інший берег. 

Також українське командування планувало значно масштабнішу операцію на півдні України, зокрема в Запорізькій області. Тоді українська армія  відкрила б вихід до Криму та перерізала б “сухопутний коридор” із росії до півострова. Проте проведені різні симуляції наступу в США та Великій Британії показали, що на таку операцію Україні не вистачить сил. Тому Українське військо зосередилось на Херсоні. 

Наступ ускладнювався тим, що росіяни створили величезну кількість мінних загороджень, збудували траншеї та ховались в іригаційних каналах. 

Українська армія методично біла по мостах через Дніпро, щоб обрізати шлях для російського забезпечення. Однак вони встигали будувати нові переправи. Тоді українське командування задумалось про підтоплення річки. Вони провели тестові удари по греблі Каховської ГЕС, які виявились успішними. Таким чином українська армія намагалась затопити російські переправи, при цьому не зачепивши найближчі населені пункти, які знаходяться вздовж річки. В крайньому разі план реалізували б, але не довелось.