Крим: Імперська зброя депортації і заселення окупованих територій

 Крим: Імперська зброя депортації і заселення окупованих територій
195865 ПЕРЕГЛЯДІВ

Кілька днів тому Постійний представник Президента України в Криму Таміла Ташева у коментарі Daily Mail повідомила, що за вісім років окупації на Кримський острів незаконно переїхало близько 800 тисяч росіян. «Згідно з українським і міжнародним законодавством, якщо громадяни чужої держави нелегально перетинають кордон, їх потрібно примусово виселити. Тому якщо вони нелегали, то мають повернутися у Росію, хоч зараз виїхати з українського Криму...» 

Звісно, що представник органів влади Таміла Ташева, як і належить чиновниці, користувалася офіційними статистичними даними. Насправді картина набагато складніша, ніж статистика . Експертні підрахунки показують значно більші обсяги колонізації Криму громадянами Росії. Просто не всі прибульці вже зареєструвалися, багато з них взагалі не хочуть реєструватися в Криму, бо вже  зареєстровані  в Краснодарському краї чи інших регіонах Росії, оскільки кримська прописка робить паспорт недійсним для інших країн, багато просто живуть нелегально. Так,  в Севастополі, наприклад, останнім часом багато обговорюють перетворення міста в мільйонник, що значитиме трикратний ріст його населення, і відповідно трикратне зростання навантаження на інфраструктуру. В два-три рази за період окупації зросло населення Сімферополя, Феодосії, Ялти, Керчі, Євпаторії, Джанкоя та інших міст.

На сайті BlackSeaNews опубліковане об’ємне дослідження  «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень» про заміну населення окупованої Автономної Республіки Крим та параметри зовнішньої міграції в 2014-2021 роках, в якому дано комплексну оцінку реальних обсягів міграції з Російської Федерації та кількості населення в окупованих Автономній Республіці Крим та місті Севастополь. Автори дослідження головний редактор BlackSeaNews, керівник Моніторингової групи з питань мілітаризації Чорного моря, свободи судноплавства, економіки Криму та міжнародних санкцій Андрій Клименко та редактор BlackSeaNews, голова правління «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень», експерт Моніторингової групи Тетяна Гучакова. 

Право сили і сила права

Теорія колонізації – предмет винаходу давніх російських істориків. Але якщо Микола Карамзін розглядав історію «централізованої автократичної монархії» відповідно до теорії «завоювання» Анрі Булєнвільє, то Сергій Соловйов, а за ним і Василь Ключевський буквально повторювали одне й те ж саме визначення, що «Історія Росії є історія країни, яка колонізується».  І саме вони розробили теорію російської колонізації як специфічний суспільно-історичний феномен і рушійну силу російського історичного процесу. Цю теорію Соловйов вважав своїм нововведенням в історіографію Росії і розвивав її як в працях, особливо в «Історії Росії з найдавніших часів», так і в лекціях в Московському університеті. За його вченням «територіальне зростання російської держави з найдавніших часів був зумовлене заселенням величезних просторів шляхом «колонізації».  До філігранної досконалості теорію довів Карл Маркс під час своєї критики історії Росії, особливо в 25-й главі «Сучасна теорія колонізації» першого тому «Капіталу». Однак і без Маркса сперечатися історикам не було про що. Правий був і Микола Карамзін, і Соловйов з Ключевським. Історія Росії – це історія розширення імперії як шляхом завоювань, так і шляхом наступної колонізації. Про це свідчить красномовні факти з довгої історії «покорєнія Крима» в XVI столітті, так і наступної його російської колонізації протягом століть. Але одна справа історія колонізації в XVII-XVIII століттях, і зовсім інша в умовах XXI століття, коли вже діє розгалужене міжнародне право, коли «праву сили» успішно протистоїть «сила права». Процес захоплення і колонізації Криму Росією в 2014 і наступні роки – це вже не історія, а міжнародний злочин.    

Від самого початку слід зазначити, що колонізація окупованих територій сьогодні, на відміну від попередніх століть, суперечить міжнародному праву, зокрема серії Женевських конвенцій 1949 року, серед яких є Четверта конвенція про захист цивільного населення під час війни. Міжнародне право, зокрема, забороняє будь яку «переробку» окупованих територій – призов до війська, переселення, дискримінацію, репресії тощо. Вчинення цих дій сучасне міжнародне право кваліфікує як військові злочини, а держави, які це роблять є державами-злочинцями.

Соціокультурне руйнування Криму

 Андрій Клименко та Тетяна Гучакова в своєму аналізі зазначають, що «Міграційна зброя» та соціокультурна переробка населення в процесі колонізації нових територій Російською імперією та Радянським Союзом, а тепер Російською Федерацією, мають тривалу історію. Протягом неї в Росії накопичено різноманітний досвід та величезний науково–історичний фундамент.

Демографічна історія Криму з моменту потрапляння півострова до сфери геополітичних інтересів Росії у XVІІІ столітті містить кілька періодів, з однаковою типологією – вони завжди розпочиналися із соціокультурного руйнування Криму, а завершувалися його перевтіленням відповідно до стандарту, який привносили окупанти. На всіх історичних етапах Російська імперія та СРСР потужно використовували в Криму «міграційну зброю». Сенс «міграційної зброї» завжди зводився до витіснення корінного кримськотатарського населення (стимулювання еміграції або депортації) та заселення Криму прибульцями з російських регіонів або навіть іноземними колоністами з потрібними компетенціями.

Автори говорять, що саме тому, що політика і право в ХХІ столітті інші, ніж в попередні віки, після окупації та не визнаної цивілізованим світом спроби анексії півострова в 2014-ому році  ми очікували від Росії іншої, вже нової демографічної політики стосовно Криму. Але… і новітня Росія пішла старим шляхом.

Наприклад, за даними турецького журналу «Емель», сьогодні в Туреччині проживають від 5 до 6 мільйонів потомків вихідців з Криму. Це в 15-16 разів більше, ніж живе кримських татар в самому Криму, а це близько 300 тисяч. Ця величезна кримська діаспора в Туреччині утворилася шляхом трьох потоків міграції з Криму через море відразу після ліквідації Кримського ханства та кілька десятиліть опісля нього. Крим після 1783 року був спустошений, корінне населення в більшості своїй покинуло півострів, однак Росія замість них завезла своїх колонізаторів, а коли їх не вистачало, Катерина II запрошувала колонізаторів з країн Європи, щедро роздаючи їм кримські землі. Ще й донині в Криму живуть потомки не тільки перших росіян, але й німецьких, шведських, чеських, вірменських, грецьких болгарських, італійських та інших переселенців.

Зауважимо, що в російській історії керована міграція російського населення на нові захоплені території завжди була частиною переосвоєння «трофею» під нові цілі, для кардинальної зміни функціональної спеціалізації території.

Одним із перших заходів РФ після окупації був перепис населення. Він був проведений 14 жовтня 2014 року. За його підсумками у Криму без Севастополя нарахували 1 млн 891 тис. 465 осіб. Співставлення української статистики та окупаційного перепису за 2014 рік дає зменшення чисельності населення окупованого Криму на 75 735 осіб. Це дає розуміння масштабу виїзду населення з Криму одразу після окупації. Однак, за оцінками авторів, до 80-90% від цього показника, тобто 60-70 тисяч осіб, припало на виїзд населення на материкову частину України одразу після окупації внаслідок побоювань, пов'язаних із репресіями. Цей міграційний потік складали переважно активні учасники спротиву окупації, журналісти незалежних ЗМІ, громадські активісти проукраїнських, зокрема і кримськотатарських організацій, інші люди, які за своїми життєвими поглядами категорично не уявляли собі життя під окупацією.

Вже стало загальновизнаним, що головною метою спецоперації із захоплення Кримського півострова в лютому 2014 року було відновлення функції «суходольного авіаносця імперії» посеред Чорного моря. За останніми довоєнними даними української статистики станом на 1 січня 2014, тобто за два місяці до окупації, чисельність населення Севастополя становила 383 304 особи. Вже російський перепис населення за 8 місяців після початку окупації показав збільшення населення на 10 тис. осіб. За роки окупації чисельність постійного населення міста Севастополя демонструє принципово інші тенденції, ніж в окупованій АР Крим. З перших місяців окупації Севастополя розпочалося безпрецедентно стрімке зростання постійного населення, що триває і дотепер. Загалом упродовж окупації за офіційними даними абсолютна чисельність постійного населення Севастополя зросла з 383 304 до 509 992 осіб, тобто на 126 688 особи, або на безпрецедентні 33,05%. Це окуповане українське місто, як зауважили російські статистики, демонструє найбільше зростання населення на фоні решти регіонів РФ за останні 3 роки, тобто 2018-2020. Зауважимо, що у 2020 році чисельність постійного населення Севастополя за статистикою зросла на фантастичні 60 854 осіб, що майже дорівнює зростанню за попередні 6 років окупації, яке становило 65 834 особи.

Які причини цього стрибка? Окупанти пояснюють це тим, що частина документів не була зареєстрована. Однак, в умовах російської поліцейської держави таке пояснення не викликає довіри. Скоріш за все, мова йде про те, що значну частину інформації про прибуття до окупованого Севастополя на постійне мешкання військовослужбовців РФ та членів їхніх сімей було вирішено приховати. Це не могло тривати безкінечно, оскільки кількість постійного населення – це база для розрахунку важливих параметрів бюджетного фінансування потреб у кількості вчителів, лікарів, шкіл, дитячих садків тощо. Зауважимо також, що станом на 01.01.2021 наявні параметри кількості постійного населення Севастополя вже значно перевищили навіть найвищій варіант прогнозу Росстату щодо чисельності населення міста на 2021 – 2036 роки. За прогнозом Росстату населення Севастополя мало перевищити 500–тисячний показник не в 2021, а лише через 7 років – у 2028 році. А сьогодні, зауважимо, вже говорять про Севастополь як потенційне місто-мільйонник!

На початку 2021 року окупаційні органи статистики Севастополя були вимушені повідомити про те, що в результаті «інвентаризації первинних документів, що послужили підставою для реєстраційного обліку громадян РФ на території Севастополя за період 2015-2019 рр» було виявлено, що стосовно 55 057 громадян РФ не були складені документи статистичного обліку прибуття. Отримані відомості враховані в попередній оцінці чисельності постійного населення Російської Федерації на 1 січня 2021 р».

У зв'язку з цією легендою, що мала на увазі приховати обсяги заселення окупованого міста російськими військовими та їхніми сім'ями, органи окупаційної статистики не опублікували підсумки зовнішньої міграції до Севастополя до 2020 року.  

В результаті наших експертних розрахунків можна зробити наступні висновки. За роки окупації до 1 січня 2021 до міста Севастополя з РФ прибуло на постійне проживання 180 505 осіб. Причому 80,83% з них – прибули з регіонів РФ, 18,8% – з окупованих районів Донецької та Луганської областей України.  Кількість зовнішніх мігрантів вже сягнула 47,1% від кількості постійного населення Севастополя до окупації. Це пряме свідчення планомірного нарощування військового контингенту РФ на головній базі Чорноморського флоту. Тобто до Севастополя приїхало в 3,95 рази більше «колонізаторів», ніж виїхало кримських жителів.  

Заміна населення Криму – метод колонізації

Як зазначають Андрій Клименко та Тетяна Гучакова, офіційна статистика окупаційних органів свідчить, що за роки окупації Кримського півострова станом на 1 січня 2021 до Криму з регіонів РФ прибули на постійне проживання 193 425 осіб. Цей показник не враховує міграцію до міста Севастополя, яке є окремою від Автономної Республіки Крим адміністративно-територіальною одиницею, а також не враховує міграцію з «далекого зарубіжжя», оскільки цей міграційний потік має іншу природу та порівняно незначний розмір. Із загальної кількості прибульців до окупованої АР Крим: 61,4 % або 118 733 осіб – з регіонів РФ; 38,6% або 74 692 осіб – з Донецької та Луганської областей України.

Тобто – на відміну від Севастополя, де, нагадаємо, аналогічний показник дорівнював 33,05% - міграційний приріст населення в окупованому Криму навіть не компенсував його природне скорочення та не забезпечив зростання чисельності постійного населення. 

Природа Кримського міграційного зростання дещо складніша, ніж у Севастополі:

        по-перше, як і в Севастополі, це потік мігрантів з російських військових та членів їхніх родин, які селяться переважно в Євпаторії, Феодосії та Керчі;

        по-друге, як і в Севастополі, це також російські пенсіонери із віддалених районів Півночі РФ та Сибіру, які купують квартири переважно у Сімферополі або Ялті та інших приморських містах;

        по-третє, це представники російського середнього класу, які змінюють місце постійного проживання переважно з огляду на екологічну ситуацію та кліматичні умови;

        по-четверте, це російські чиновники, переважно силовики, та члени їхніх сімей, для яких не є актуальною наявність шенгенських віз (які неможливо отримати за наявності постійної реєстрації в окупованому Криму).

Отже, в Севастополі населення просто зростає внаслідок зовнішньої міграції, а в Криму відбувається саме заміна населення – заміщення тих, хто виїжджає, тими, хто приїжджає з-поза меж півострова. Впродовж усіх років окупації в Криму відбувається дуже значний, співставний із зовнішньою міграцією до Криму, виїзд жителів півострова на постійне проживання за його межі. Основу цього потоку складають кримчани, які виїжджають до регіонів РФ. Цей потік у 2015–2029 роках був відносно стабільним: він коливався в межах 15—17 тисяч осіб. Але у 2020 році окупаційна статистика зафіксувала різке зростання виїзду кримчан на постійне проживання до регіонів РФ – 27 390 осіб. Основа цього потоку - молодь, яка виїжджає для навчання у вищих навчальних закладах. Причина - міжнародні санкції. Одна з ефективних складових санкційного режиму - невизнання жодних документів, що видає РФ на окупованому півострові, зокрема - дипломів про освіту. Останні визнають тільки в РФ, однак і в Росії компанії, що займаються міжнародними проєктами, вже давно уникають прийому на роботу фахівців із кримськими дипломами.

З 2017 відновився потік жителів Криму, які виїжджають до материкової України (відповідний показник в окупаційній статистиці «маскується» в рядку «виїзд до країн СНД»). Розміри цього потоку міграції – близько 5 тисяч осіб на рік.

У 2014, в перший рік окупації, адекватної статистики міграції щодо виїзду з Криму не велося. Але порівняння міграційних потоків в'їзду та виїзду з Криму (без Севастополя) на постійне проживання за період окупації з 2014 по 2020   наочно ілюструє, як саме відбувається заміна населення. Замість 135 212 кримчан, які виїхали в 2014-2020 роках на постійне проживання за межі півострова, до Криму з-поза його меж на постійне проживання офіційно переїхали за цей самий час 201 420 «колонізаторів», тобто до Криму приїхало в 1,5 рази більше, ніж виїхало. Крім того, до цього міграційного балансу треба додати близько 70 тисяч жителів Криму, котрі полишили його за політичними мотивами 2014, у першій рік окупації та стали «внутрішньо переміщеними особами» в Україні, або емігрантами в різних країнах Європи.

Оцінка реальних обсягів міграції з РФ

Органи статистики зазвичай публікують відомості про постійне населення – тобто частину населення, яка офіційно зареєструвала місце свого постійного проживання у Севастополі та Криму. Однак, зауважують Андрій Клименко та Тетяна Гучакова, існує ще один важливий для цілей цього дослідження показник – наявне населення, тобто частина населення, яка перебуває в населеному пункті, незалежно від місця реєстрації. Однак, офіційної інформації про наявне населення, яке не зареєструвало своє тривале перебування на території Кримського півострова, у відкритих джерелах немає.

Тим часом оцінки, що висловлюють місцеві жителі в соцмережах, журналісти, експерти з нерухомості та житлового будівництва, чиновники окупаційних адміністрацій, свідчать, що наявне населення міста Севастополь, становить більш, ніж 700 тисяч осіб (при зареєстрованому постійному населенні 510 тисяч осіб), про що заявив 28 квітня 2020 року Михаїл Развожаев на нараді з питань боротьби з коронавірусом президенту Росії Володимиру Путіну.

Наявне населення Сімферополя експертним шляхом оцінюється приблизно у 600-700 тисяч осіб (при зареєстрованому постійному населенні 362 тисячі осіб)

І це зрозуміло, адже наявність у паспорті відмітки про постійну реєстрацію місця проживання в окупованому Криму робить неможливим отримання віз до країн ЄС, США, Великої Британії та інших, що не визнають окупацію та спробу анексії Криму, а також унеможливлює доступ до інших послуг, наприклад банківських, у цивілізованому світі. Тому не дивно, що десятки тисяч російських громадян, які фактично живуть і працюють в окупованому Криму, зовсім не поспішають змінювати свою московську чи саратовську постійну реєстрацію на кримську. Перш за все, у цьому разі йдеться про тисячі й тисячі працівників апарату окупаційних органів виконавчої влади на території Кримського півострова та членів їхніх сімей.

З перших днів та протягом всіх років окупації Росія за допомогою спрямування персоналу з Москви та інших регіонів продовжує методично формувати в Криму й Севастополі свій репресивний і управлінський апарат: силові структури, контролюючі органи, «наглядачів» в органах республіканської та муніципальної влади окупованої території.

За оцінками, що ґрунтуються на аналізі як публічної, так і інсайдерської інформації, частка чиновників, надісланих із РФ, у підрозділах федеральних відомств РФ в Криму, що підпорядковані безпосередньо Москві, сягає 70%, у відомствах, що підпорядковані Сімферополю, - 50%. Ці показники постійно зростають. Кримські діячи колабораціоністського «уряду Криму», державні й муніципальні службовці поступово та системно замінюються чиновниками з різних областей РФ, часто з депресивних регіонів європейської частини Росії, зокрема північних, а також із віддалених міст Сибіру.

Починаючи з 2016 заміщення місцевих кадрів приїжджими поширюється у таких сферах, як освіта й охорона здоров'я - через переїзд до Криму членів сімей російських чиновників та військових, будівельників кримського мосту і траси «Таврида», інженерів військових заводів.

У 2019 розпочався ще один етап заміни кадрів: наприклад, керівником окупаційної адміністрації курортної столиці півострова – міста Ялта – призначили... колишнього голову Білоріченського району Краснодарського краю РФ. Розуміючи загальну логіку процесів, можна припустити, що з цього розпочалося «заміщення» російськими кадрами керівництва кримських міст і районів.

Якщо узагальнити статистичні дані, розрахунки та оцінки, що були викладені вище, можна зробити висновок, що наявне населення півострова за рахунок міграції з РФ зросло щонайменше на 1 млн осіб: офіційна чисельність постійного населення Криму без Севастополя 1 901 578 осіб, офіційна чисельність постійного населення Севастополя  509 992 осіб, мінімальна експертна оцінка перевищення реальної кількості постійного населення над офіційними даними по містам Севастополь, Сімферополь, Ялта, Алушта, Євпаторія, Феодосія - 650 000 осіб. І загалом де-факто постійного населення на окупованому Кримському півострові на зараз 3 061 570 осіб.

Таким чином, замість довоєнної чисельності постійного населення Кримського півострова 2 млн 350 тисяч 504 осіб маємо справу з де-факто наявним населенням, як мінімум, в 3 млн 100 тисяч осіб. Тут слід взяти до уваги, що режим міжнародних санкцій та тривала відсутність постачання на півострів дніпровської води Північно-Кримським каналом виконали дуже суттєву стримувальну роль: без цього кількість російських колонізаторів на захопленому півострові була б значно більшою.

В дію вступає «соціально-культурна переробка»

Статистичні дані Андрія Клименка та Тетяни Гучакової свідчать, що колонізація захопленого Криму людністю з інших регіонів Росії створює в Криму сприятливу базу для соціально-культурної переробки населення під російські стандарти мислення і психології, однак це лише перший етап.

Для роботи на другому етапі – власне переробці населення – в Криму створено потужний пропагандистський та репресивний апарат. Це загалом потужна система російських і зросійщених, колишніх кримських, засобів масової інформації, які  вивалюють на голови кримчан масу маніпуляцій та неправди про успішне управління Кримом окупаційною адміністрацією, приховують масштаби криз та проблем, які вони не в змозі вирішити, як забезпечення водою, електроенергією, якісними товарами народного вжитку та продуктами. ЗМІ Криму також системно приховують масштаби репресій окупаційної адміністрації проти кримчан української та кримськотатарської національних груп, репресії за ознаками національності за релігійної приналежності. 

До системи обману (переробки)  кримчан входять також політизована, тенденційна система освіти, яка заточена під останні політичні забаганки нинішнього політичного керівництва Росії. Школи та виші Криму спотворюють історію Росії та світу, пропагують російські, вкрай недемократичні форми управління державою, пропаганду російських шовіністичних настроїв, брехні про міжнаціональну та міжконфесійну злагоду в Криму.

В Криму перероблена на російський лад система громадських організацій, і однією з вимог до кожного активіста є визнання Криму російським, виправдання внутрішньої та зовнішньої політики Росії, загальна лояльність до імперської російської ідеології та її управлінського апарату.

На півострові діє потужна система контролю за лояльністю місцевого населення, яка охоплює стеження на робочих і в громадських місцях, в інтернеті і засобах зв’язку, в спілкуванні серед громадян, з якою пов’язана система негайних репресій стосовно порушників. 

Загалом в тому, як вороже Росія ставиться до Криму і до кримчан, можна зробити висновок, що Крим до цих пір не став власне Росією, що він не ввійшов в Росію, а тільки став однією з російських колоній, які вона використовує як військову базу, а все що там є – від природи до промисловості, аграрного сектора, культурних надбань і всіх кримчан – як військовий трофей, який всіма засобами переробляє під свої стандарти.

Олексій Сердюк, журналіст

Світлина з відкритих джерел

Теги: IMF, www.uacenter.media, Independent Media Forum, Незалежний Медіа Форум, Незалежний український медіацентр у Європі,Крим,Депортація українців
Автор: uacenter.media

Незалежний Медіа Форум
www.uacenter.media
www.mediaforum.news
E-mail: [email protected]
Kyiv - Київ:  +38 067 461 6900
Варшава - Warszawa: +48 609 00 6656

Редакція Незалежного Медіа Форуму не завжди поділяє точку зору автора

© ICF "INDEPENDENT UKRAINIAN MEDIA CENTER IN EUROPE", 2022-2024
© POLSKO-UKRAIŃSKA FUNDACJA POKOJU CONCORDIA 818, 2023-2024

Мої відео