Юрій ЩЕРБАК: Німеччина і Росія: від тотальної війни до тотальної поразки або Чим завершуються тотальні війни

Юрій ЩЕРБАК: Німеччина і Росія: від тотальної війни до тотальної поразки або Чим завершуються тотальні війни

1.

Рівно 80 років тому – 18 лютого 1943 року – в Берліні відбулася подія, яка завдяки відомому документальному кінофільму увійшла до літопису Другої світової війни, стала знаковою для мільйонів людей – як навіжених фанатиків Гітлера, так і для тих, хто мріяв про поразку Німеччини.

Того дня у величезному спортивному палаці відбувся жалобний мітинг на вшанування загиблої під Сталінградом армії Паулюса. І, водночас, саме того дня було проголошено початок тотальної війни німецького народу – війни до переможного кінця.

На мітингу виступив Геббельс – натхненний пропагандист нацизму, охоплений пекельним полум’ям ненависті і помсти. Промова Геббельса, в ході якої він схуд на 3 кілограми, тривала 109 хвилин і супроводжувалась істеричним хвилями схвалення німецького «глибинного» народу. Їхні схудлі обличчя, палаючі очі, здійняті в єдиному пориві руки гітлерівського привітання навіки зафіксовані на кіноплівці й до сьогодні вражають містичною силою колективного ритуалу смерті.

«Народ, – вигукував Геббельс, –  у якого є сили пережити й подолати нещастя Сталінграду,  непереможний!». «Тотальна війна стала справою всього німецького народу, готового йти на будь-які жертви, якщо це веде до великої мети – перемоги!».

–                    Wollt Ihr den totalen Krieg? – питав талановитий демагог своїх земляків. «Чи хочете ви тотальну війну?».

І натовп відповідав йому ревищем схвалення.

Так почалася агонія Німеччини.

2.

Чи міг у 1943 році Геббельс – візіонер, один з перших засновників світової імперії фантазій, брехні та міфів, уявити що через 80 років з берегів Волги, на яких загинула 6-а армія вермахту, злітатимуть стратегічні бомбардувальники росії, із яких стартуватимуть ракети, які будуть знищувати мирні міста України, вбиватимуть жінок та дітей, руйнуватимуть цивільні об’єкти – лікарні, ринки, дитячі садочки, школи, житлові будинки?

Чи міг подумати полум’яний борець із «єврейсько-більшовицьким режимом Сталіна», що на російській землі виникне потворний мутант – нащадок цього режиму – російський новонацизм, який поєднає в собі риси сталінізму і гітлеризму? Що на російський трон всядеться духовний нащадок Гітлера-Геббельса, який зреалізує одну з найуспішніших в історії людства ІПСО (інформаційно-психологічних спеціальних операцій) – переконавши 140 мільйонів громадян росії в тому, що сусідня «братська» Україна «напала» чи «хотіла напасти» на «миролюбну» росію.

Подібний трюк провернули Гітлер і Геббельс у 1939 році, переконавши німецький народ, що так званий Польський (Данцигський) коридор та місто Гданськ має повністю належати Рейху, бо нестерпним є «польський клин у серці Німеччини».

Обидва народи – німецький та російський – охоплені примарою легкої поживи – охоче погодилися з диктаторами й почали світові війни.

Навіть у наркотичному сні 1943 року Геббельс не міг уявити, що його заклик до тотальної війни буде повторений у 2022 році в Москві тими, хто розв’язав бліц-криг в Україні, розрахований на 10-20 днів, а отримав народно-визвольну жорстоку війну й опинився на межі поразки, повного краху путінського режиму.

3.

В ході контрнаступальних операцій українські війська звільнили 40% окупованих росією земель, знищили понад 100 000 окупантів,  у тому числі 15 російських генералів, зруйнували міф про збройні сили рф як «другу армію світу». Маючи лінію фронту протяжністю 2500 кілометрів, з яких 1200 кілометрів напружені, а 800 кілометрів – особливо напружені, ЗСУ опанували 40% стандартів НАТО, перейшовши на принципово нові види озброєнь (міністр оборони України О.Рєзніков, 06.01.2023).

Перед коаліцією 50+ демократичних країн, що підтримують Україну, у 2023 році вочевидь постало питання майбутньої перемоги ЗСУ у війні з росією.

Раптом в росії почали лунати панічні голоси про «невідворотність тотальної війни», «війни народної, вітчизняної, священної».

Дивним чином, ці голоси нагадують тональність геббельської промови 1943-го року: «Війну нам нав’язали (!). І ми змушені воювати до перемоги. Інакше росію зітруть з карти світу»…

«У цій війні вже сьогодні бере участь кожен громадянин росії».

«Кожен змушений стати в ряд захисників вітчизни, працювати на перемогу в міру своїх сил, віку, здоров’я і здібностей».

«Необхідно перебудувати все життя країни, забувши про закони ринку та священну приватну власність».

«Вся країна повинна жити за законами воєнного часу».

«Нам оголошено війну на знищення (хто кому оголосив «війну на знищення»?! – Авт.) й воювати повинен увесь народ».

«Одні одержують похоронки, а інші розважаються в казино і кальянних».

«Війна виявила повну невідповідність завдань оборони країни й ліберальної моделі економіки».

«Росія може існувати тільки як могутня імперська держава. Або її розірвуть на частини» (Радіо-Газета «Радонєж», 06.01.2023).

Звичайно, ідея тотальної вітчизняної війни російського народу проти України походить від путіна, а не від численних імперських пропагандистів і націонал-патріотів.

Відбувається процес повзучої мобілізації 1-го мільйона 200 тисяч осіб, аби завалити українську землю трупами окупантів. Військова промисловість переходить на тризмінний цикл роботи, перекроюється бюджет, наче в лихоманці відшукуються технологічні резерви та імпортозамінники.

Але головне в цій тотальній російській війні – пошуки морального ресурсу, мотивації віддавати своє життя так, як робили це в 1942-му році захисники Сталінграду, воюючи ЗА СВОЮ ЗЕМЛЮ з чужинцями-завойовниками.

Путін та його приспішники мабуть не читали класичний твір генерала Еріха Людендорфа «Тотальна війна» (1935), в якому той пророчо писав: «Народи не розуміють наступальної війни, але добре розуміють боротьбу за власне існування. Не відчуваючи, що їй щось загрожує, народна душа не оживлюється».

Українці борються за власне виживання на своїй землі.

Росіяни – за чужі їм імперські інтереси путінізму-рашизму на чужій землі. Тому вони програють цю війну.

Бо по-справжньому росія знала тільки дві вітчизняні війни: в 1812 році, коли Наполеон походжав по Кремлю, й в 1941 році, коли Гітлер стояв біля стін Кремля.

4.

Але перемога у цій війні проти російського загарбника буде здобута ціною величезних втрат і надважких зусиль, про що свідчать бої під Бахмутом та Соледаром.

На противагу вітчизняним хвалькам-хлестаковим, які з перших днів кривавої війни пророкують легку перемогу України, ряд західних аналітиків набагато стриманіші. Звертає на себе увагу стаття колишнього державного секретаря США (2005-2009) Кондолізи Райс (Condoleezza Rice) та колишнього міністра оборони США (2006-2011) Роберта Гейтса (Robert Michael Gates). Надрукована ця стаття у The Washington Post 7 січня 2023 року під виразною назвою «Час не на боці України» (Time is not on Ukraine's side), в якій автори попереджають, що російського загарбника потрібно зупинити і відтіснити зараз, доки не стало занадто пізно.

Висловлю свою гіпотезу щодо ходу воєнних дій у 2023 році: чим ближче наближатиметься Україна до перемоги над росією на полі бою, тим небезпечнішим стане цей третій, заключний акт всесвітньої кривавої трагедії.

Й не лише тому, що путін намагатиметься перетворити росію на тотальний військовий табір (символом цього бажання є похмурий фон манекенів у військових мундирах під час його новорічного виступу). Небезпека тотальної поразки примусить його максимально розширити географічні рамки війни і перейти до застосування ядерної зброї – як зброї останнього порятунку.

Тому генеральним штабам союзних держав треба вже сьогодні замислитись над плануванням бойових операцій по безумовному знищенню ворога на окупованих територіях, над вимогами та умовами капітуляції військ противника і таємними заходами з ліквідації путіна і його злочинного режиму.

Однією з можливих міжнародних провокацій путінського режиму може стати спроба втягнення Польщі у війну. Недаремно путін, патрушев, мєдвєдєв, наришкін та інші як по команді почали звинувачувати Польщу в намірах захопити Західну Україну, «розчленувати Україну», повернути «відібрані колись польські землі». П’ята російська колона в Польщі розігрує карту насильної «українізації» Польщі. Все це робиться з метою внести розкол у безпрецедентно близькі, дружні відносини між нашими країнами, скріплені спільною декларацією президентів Люблінського трикутника (Україна, Польща, Литва), підписаною у Львові 11 січня 2023 року.

В рф посилились вимоги відрізати Польщу від України, для цього пропонується знищити 14 прикордонних переходів: 6 залізничних та 8 автомобільних. Серед можливих сценаріїв розвитку подій аналітики Rand Corporation (США) розглядають нанесення удару російськими крилатими ракетами по складу на сході Польщі або атакування 3-х авіабаз Польщі та Румунії.

Найбільш небезпечним розвитком подій була б спроба росії та Білорусії завдати удару по території України в напрямку Брест-Луцьк-Львів, уздовж українсько-польського кордону, щоб перерізати шляхи постачання західної зброї та амуніції для ЗСУ.

Нагадаю, що відстань від Бреста до Любліна – 121 кілометр, від Бреста до Варшави – 205 кілометрів. Ведення бойових дій у безпосередній близькості до кордонів дружньої нам держави стало б зухвалим викликом для цілої системи безпеки країн НАТО.

5.

Страшний спогад стоїть перед моїми очима: січень 1946 року. Мені 12 років. Київ. Хрещатик у грудах руїн. На площі Калініна (тепер Майдан Незалежності) зібралися тисячі киян, які невідривно дивляться на шибеницю, що стоїть перед дивом уцілілим двоповерховим будинком – на його місці тепер височіє будинок профспілок.

Снігу майже не було, лише паморозь пройшлася легкими штрихами по купах битої цегли.

Я стояв на переповненій платформі вантажного трамваю, що ходив по Хрещатику.

Приїхали вантажівки, зупинилися майже в притул до шибениць. Із репродукторів пролунав смертельний вирок, якісь незнайомі німецькі прізвища і негайно солдати в білих кожухах почали скидати з кузовів якісь постаті у сіро-зелених шинелях, які билися в конвульсіях, розгойдуючись на шибеницях. Натовп суворо мовчав, спостерігаючи за стратою німецьких окупантів.

Так скінчилася їхня тотальна війна.

Тотальною поразкою і шибеницею. Трупи висіли ще тиждень, перетворюючись на ламкі крижані мумії. З одного трупа хтось примудрився вкрасти чоботи. Не пропадати ж добру…

Ні, я не настільки мстивий, аби бажати повторення цієї сцени. Не хочу, щоб у Києві, Харкові, Бучі чи Маріуполі були встановлені шибениці.

Але я хочу, щоб у всіх містах України, де росіяни коїли злочини, працював міжнародний трибунал.

Я хочу справедливості.

Щоб тотальні злочини були тотально покарані.

 Світлина: Facebook Віктора Сивака