Останній Президент УНР в екзилі

Останній Президент УНР в екзилі.

Сьогодні -101 рік найбільшому романтику Української Революції Миколі Плав'юку (1925-2012) - останньому президенту УНР в екзилі (1989-1992), п'ятому Голові Організації українських націоналістів (1979-2012), президенту Світового конгресу вільних українців (Світового конгресу українців).

Микола Плав'юк, народившись на батьківщині Василя Стефаника, перебував у самому центрі українства: з дитинства був у "Пласті", належав до лідерів ОУН, здобував прекрасну освіту в Польщі, Німеччині та Канаді. Учасник Другої світової війни. 1959 року очолював Українське національне об’єднання (УНО) Канади. У 1967 р. він став одним із організаторів першого - історичного - Світового Конгресу Вільних Українців (Нью-Йорк), який очолив 1978 р., а 1979-го - провід ОУН.

Безперечно, для мдб срср він становив реальну загрозу та, безперечно, був об'єктом вербування, дискредитації та можливих терактів проти нього як лідера націоналістичного середовища. Відкриту на нього справу оперативної розробки неодноразово відкривали та ховали до архівів, шукали шлях до його рідних та близького оточення, намагалися облити брудом у діаспорі, вдавалися до інших форм знищення єдності всередині діаспори, але все це було марно. "Бездольний", як його позначили радянські спецслужби, на провокації не реагував. Збивало з ніг і те, що пан Микола мав документи на три різні прізвища: "Павлюк", "Плавюк" і "Плав'юк", що, відповідаючи окремим принципам конспірації, берегло великого українця.

Ставши 1989 р. Президентом УНР в екзилі, з відновленням Незалежності України саме Миколі Плав'юку судилося урочисто передати Президенту України Леоніду Кравчуку 24 серпня 1992 р. грамоти, заяви та президентську відзнаку (клейнод-хрест гетьмана Івана Мазепи), а також президентську печатку і прапор. Це символізувало те, що незалежна Україна - правонаступниця та спадкоємиця Української Народної Республіки. Набувши громадянство України, він став помітним лідером культурного життя держави: заснував та очолював Фундацію імені Олега Ольжича, видавництво імені Олени Теліги, видавав тижневик «Українське слово», стояв у витоках Музею Української революції 1917-1921 рр.

Мені пощастило зустрічатися з Миколою Плав'юком тричі: в березні 1996 року в Миколаєві (за запрошення мого старшокурсника Вахтанга Кіпіані пан президент зустрічався зі студентами-філологами педінституту. Про це - у моїй статті "Зустріч з легендою" в газ. "Рідне Прибужжя" за 16 бер. 1996 р.); 2006 і 2007 - у Києві (Всесвітній форум українців; 100-ліття Олега Ольжича).

Третє побачення з видатною легендою, без якої неможливо уявити поступ держави у другій половині ХХ століття, запам'яталося найбільше. Тоді на його персональне запрошення наша миколаївська делегація з числа працівників Першої української школи імені Олега Ольжича вшанувала видатного поета та археолога на високому рівні. В Київському театрі оперети, в якому проводили урочистості, нас вітали експрезидент УНР в екзилі Микола Плав'юк, Віцепрем'єр-міністр України, академік Микола Жулинський, голова Правління Фундації імені Олега Ольжича, професор Сергій Кот (всі на фото), Герой України Ніна Матвієнко. Нашу делегацію очолював директор школи Микола Матіюк - лідер національно-патріотичного виховання півдня України, засновник щорічних Ольжичевих читань для учнівства та студентської молоді, кращий дослідник і популяризатор життя і творчості патрона школи.

В одному зі своїх останніх інтерв'ю Микола Плав'юк так означив майбутнє України в контексті глобальних викликів, внутрішніх дискусій та можливої війни проти росії:

"Наша перемога має відбутися на основі кристалізації нової позитивної програми українськості і української державності, що по суті є націоналізмом у світлі тих небезпек, які існують з боку імперського мислення росії, внутрішніх чинників та глобалізаційних небезпек.

Українці повинні також вивчити досвід минулого, йдучи у нову потенційну систему взаємин, щоб у Європі ми не розчинились, витримали випробування добробутом".

Так міг сказати тільки великий патріот, державний діяч, велика людина, для якої успішна доля нації та стале майбутнє країни було понад усе.

Тарас КРЕМІНЬ