Розмежування на польській політичній сцені

Розмежування на польській політичній сцені

Російська партія в Польщі, клубні кольори якої переливаються всіма кольорами веселки, знову показала межі свого впливу в польському парламенті. І це не оптимістичне знання.  

Це сталося в черговий раз через голосування за постанову парламенту про визнання Росії державою, що підтримує тероризм, і відповідну поправку про відповідальність Росії від 10 квітня 2010 року. Зрештою, Сейм ухвалив постанову, але це сталося завдяки мінімальній більшості голосів. У резолюції містилися загальні і беззаперечні слова про те, що «Російська Федерація несе безпосередню відповідальність» і за Смоленськ, і за збиття MH17 . Протистояння цим словам об’єднало кола, які формально відрізняються одне від одного, як кольори веселки, але як колись під червоним прапором, так і сьогодні разом стоять на одній позиції щодо Росії.

231 депутат проголосував проти ухвалення резолюції у формі, запропонованій сеймовою більшістю. У різних формах конгломерат партій від Громадянської платформи через Польську народну партію, партію Gołownia до Конфедерації, посткомуністи з колишньої SLD та урбаністи під виглядом PPS, які щойно оголосили, що підуть на вибори разом з Туском, проголосували «проти».

У цьому сенсі голосування за постанову в Сеймі має значну цінність. Це чітко показує лінії розмежування на польській політичній сцені в фундаментальному питанні, оскільки Польща потрапила під радянський чобіт ще із впровадженням пакту Молотова-Ріббентропа. Це питання ставлення до російського проникнення в польську державу.

Голосування в Сеймі показує, що насправді означає ментальне учення, яке лідер опозиції Дональд Туск послідовно прищеплює своїм підлеглим з 2007 року. Абревіатура зводиться до поняття «анти-ПіС» або у версії Гжегожа Схетини до поняття «тотальної опозиції».

Головна і фундаментальна суперечка, яка точиться в Польщі, – це ставлення до зовнішнього впливу, пов’язаного з Росією. Бо власне такою була суперечка про люстрацію, про Смоленськ, про реформу судової системи, про оцінку політики т.зв. перезавантаження або ширше: пакт Туска-Путіна, про який ми дізналися з листа Сєчіна до Павляка, надісланого 10 квітня 2010 року. Початок війни в Україні надав усім цим питанням чіткий і очевидний контекст для всього світу.

Цей контекст є серйозною політичною проблемою для польських опозиційних партій. Ставлення правлячої партії ПіС до Росії зрозуміле. Оперетковими є спроби звинуватити групу, яка ліквідувала «довгу руку Москви» і посилає тонни військової техніки на фронт проти Росії, у сприянні цьому варварству.

Проте в опозиції є серйозна проблема з Росією. У цьому випадку в шафах лежать купи скелетів. Перезавантаження у відносинах з Росією, протиракетний щит, Смоленськ і його наслідки, багато інших рішень – це багаж Платформи. PSL схвалив деякі з цих тем, виділивши на перший план найголовнішу, тобто Ямальський контракт. Колеги Головні з телеканалу TVN24, не зумівши анонімізувати свого співрозмовника в матеріалі про російського шпигуна, виявили, що більшість експертів із бек-офісу Головні – це люди WSI, а Конфедерація зі своїм антиукраїнським меседжем грає в давно відомий оркестр.

Саме з цих причин польські опозиційні партії мають залізну міжпартійну дисципліну щодо ставлення до Російської Федерації. Вона є головною розмежувальною лінією польської політики. І так не вчора, а вже багато десятиліть. І так залишиться на останньому відрізку перед парламентськими виборами, тому що це, по суті, суперечка і проблема фундаментального характеру, вирішальна для нашого буття чи не буття як держави і як спільноти. 

Міхал Рахонь | Niezalezna.PL

Рисунок: monitorwolynski.com/