Кінець відносин з Україною?

Кінець відносин з Україною?

Під такою тривожною назвою на інтернет-порталі «Niezależna.PL» 02 жовтня 2023 року з’явилася стаття Давіда Вільдштейна. Підзаголовок більш заспокійливим: «Тимчасовий конфлікт – це не кінець світу».

Польсько-українська суперечка щодо зерна стала причиною багатьох емоційних заяв, - пише автор. – Дехто із задоволенням заявив, що від самого початку війни застерігав нас щодо України, яка вкінці-кінців показала своє обличчя. Інші, щиро вражені й засмучені, концентрувалися на тому, що це – кінець чудової дружби, що «щось тріснуло». Дивлячись, однак, на це без емоцій, розуміємо, що така ситуація не є чимось незвичним, і рано чи пізно могла статися. Ба більше – витверезіння, пов’язане з цим «конфліктом», може мати позитивні наслідки, – стверджує Давід Вільдшейн, польський публіцист, який співробітничає з «Gazeta Polska». Був кореспондентом під час Євромайдану в Києві, співробітник Форуму Польських Євреїв, заступник головного редактора і директора польського Радіо Програми ІІІ.

Звичайно, слова щодо Польщі, які прозвучали з боку різних українських офіційних осіб, слушно викликали обурення і критику.

Похмурою «вишенькою на торті» став виступ Зеленського в ООН. Важко було не пов’язати цього з іншими деклараціями, які прозвучали недавно. ПРОНІМЕЦЬКИЙ поворот команди нинішнього президента України є дуже виразним.

Все це показує, що Київ добре розуміє, що робить. Як довго триватиме ця зміна, важко сказати. Напевно, Україна вирішила, що для неї важливішими є німецькі гроші, аніж питання військові та геополітичні. Що істотне: дивлячись на теперішній етап українського контрнаступу, незважаючи на горде проголошення чергових перемог, можна побачити стагнацію. Очевидно, враховуючи необхідність суспільної підтримки, Зеленський вирішив, що покаже свою ефективність в іншій сфері, а Берлін «простягне йому руку». Можна визнати, якщо спробувати «влізти в шкіру» президента України, що він діє раціонально.

Чи означає це водночас, що його слова й позиція не були скандальними? Що Польща не повинна рішуче відреагувати на такого типу образу, твердо притримуючись своєї позиції в справі збіжжя?

Зрозуміло, що ні.

Це означає лише тільки те, що на цей момент і в цьому питанні виявились розбіжності інтересів Польщі та України.

Тимчасом ця ситуація стала приводом для цілої маси політиків і публіцистів, найчастіше пов’язаних з Конфедерацією (антиукраїнська промосковська праворадикальна партія – ред.), які самі себе називають «реалістами», і стверджують, що УСЯ дотеперішня політика уряду, від самого початку повномасштабної агресії путіна була помилковою.

Ці «геополітичні реалісти» намагаються створити з нинішньої суперечки вагомий аргумент – проти України, тобто порівняти і поєднати абсолютно непоєднувані справи.

Автор стверджує, що в поведінці цих людей, які звинувачують Україну, є щось дитяче, бажання відповісти опоненту в десять разів сильніше. Між тим, дивлячись на цю справу без емоцій – що насправді змінює для нас поведінка Зеленського, якщо йдеться про найважливіші питання? Абсолютно нічого.

Його скандальні заяви не ведуть до того, що росія перестає бути нашим найбільшим ворогом, і що виживанням України не в наших інтересах. Не міняють також того, що якби Київ упав під час перших тижнів повномасштабного вторгнення, наша геополітична ситуація була б трагічною.

Питання збіжжя для нашої держави, – зазначає автор, – є маргінальним, бо мова йде про невеличку частину нашого ВВП. Тимчасом, згадані вище «реалісти» вважають, що ця ситуація раптово змінила все, що з неї мають виникнути нові стосунки з Україною. Важко уявити більший абсурд.

Маємо справу з конфліктною ситуацією, але водночас нормальною у відносинах між державами.

Такі стосунки будуть повторюватись.

Ця ситуація пройде, з’явиться наступна – в ритмі нормальної політичної синусоїди. В цьому контексті добре, що така ситуація виникла. Це зробить нас більш витривалими в майбутньому.

Фундаментом співпраці (з Україною) є усвідомлення спільних і розбіжних інтересів, а не емоції, які можуть стати причиною надмірних, майже істеричних реакцій.

Найгіршим, що може бути – це зведення дискусії про наші відносини з Україною до рівня емоцій.

Від самого початку ми допомагали Україні не з любові, поваги, співчуття, захоплення її героїзмом і враженням від її страждань. Це було важливим, але не ключовим.

Допомагали тому, що розуміємо, що таке росія, і знаємо, якими є наші національні інтереси.

Автор також піднімає питання ролі Берліну і підкреслює, що німці роблять з Україною те, що свого часу вміло робили з Польщею. З допомогою мережі інституцій, що надають фінансові засоби, неурядових організацій, різноманітних грантів, Німеччина зв’язала частину української «еліти» зі своїми інтересами, показала їй, що може бути бажаним, важливим союзником.

Якщо хочемо значити, щось у регіоні, – робить висновок Давід Вільдштейн, – ми не повинні очікувати наступної кризи, яка доведе німецьке лицемірство, а повинні діяти так само, як і Берлін.

Тим більше, що в наступному випадку єднає нас (з Україною) фундаментальний геополітичний інтерес, яким є обмеження експансії москви.

На відміну від німецьких грошей, які служать створенню компрадорського політичного класу, який визнає найважливішими інтереси Берліна, наше «поширення впливів» в Україні принесе обидвом країнам користь.

Бачимо, на щастя, позитивні зміни, з’являються організації, які показують українцям – яким фундаментальним партнером для них є Польща.

Таким прикладом є, на думку автора, Інститут Пілецького, в складі якого існує Центр Лемкіна (польський юрист, прихильний до України, автор терміну «геноцид» – ред), співробітники якого від початку війни збирають свідчення нечуваних злочинів москви проти України.

Ця стаття свідчить, що серед прибічників правлячої партії ПіС, незважаючи на передвиборчу риторику, лунають тверезі голоси на користь стратегічного партнерства Польщі з України. Нажаль, де Вільдештейн не торкнувся надмірностей в антиукраїнській риториці ряду польських офіційних осіб.

Єжи Слонєвський

Оглядач Незалежного Медіа Форуму

На фото: Володимир Зеленський та Анджей Дуда відкрили в центрі Києва Алею сміливості

Фотографія: Kancelaria Prezydenta