УПЦ (МП): Чи можливо заборонити рашистську агентуру законом?

На тлі численних повідомлень Служби безпеки України про викриття керівників Української православної церкви Московського патріархату в колаборантстві й державній зраді, в українському суспільстві пожвавилася дискусія щодо законодавчої заборони УПЦ (колишня МП). Два законопроекти щодо заборони ще в березні були подані до Верховної Ради. Згадані документи були не дуже високої якості, окрім того, згідно Конституції (яку неможливо коригувати під час воєнного стану), Україна – секулярна держава, тобто церква від держави відділена.

Разом із тим, нещодавно Сейм Латвії (яка також є секулярною державою) ухвалив закон, згідно якому Латвійська Православна Церква (далі - ЛПЦ) стає повністю незалежною від будь-якої церковної влади за межами держави Латвія, а ії статус визначається як автокефальний. Чи може такий досвід бути корисним для України?
 
Аналіз

Латвійський Сейм приймав цей закон у тісній співпраці з керівництвом Латвійської православної церкви (в українських реаліях це апріорі неможливо). Першим належала сама ініціатива (офіційно вони це не підтверджували, а просто погодились із впровадженими змінами), другі (конкретно – Президент Егілс Левітс) виступали її формальними субʼєктами. Офіційна мотивація - захист національної безпеки, створення запобіжників впливу РПЦ на ЛПЦ. Наголос – невтручання в справи церкви, виключно юридичне супроводження. Додатково – історичні аргументи, що, мовляв, сторіччя тому ЛПЦ вже мала автокефалію (хоча насправді ЛПЦ мала розширені права, але не автокефалію).

Життєдіяльність усього світового православʼя (включно з ЛПЦ) регулюється нормами канонічного права, а національне законодавство на це взагалі ніяк не впливає. Тобто держава не може оголосити церкву «незалежною» (такого статусу, згідно канонічного права, взагалі не існує). Тим більше – проголосити її «автокефальною» (у випадку з ЛПЦ це може зробити або Москва, або Константинополь). Наразі ЛПЦ входить у «сіру зону» (враховуючи, що процес ініціювала вона сама, її, вочевидь, це влаштовує).

Прецедент Латвії однозначно стане прикладом для «параду» відділення національних церков від Москви. Наразі влада Литви проводить попередні консультації з Константинопольським патріархатом щодо можливості просити Томос для місцевої церкви. Важливо зазначити, що, за неписаними правилами, відповідна ініціатива до Константинополя має надходити  «знизу». Так, зокрема, процес надання Томосу Україні у 2018-му стартував саме зі звернення Верховної Ради до Фанару.

Разом із тим Україні варто очікувати посилення трьох статей Кримінального кодексу, котрі регламентують державну зраду, колабораціонізм і посібництво, за якими найчастіше затримують та звинувачують прибічника ворога «у рясах». Відповідні правки в законодавство вже розробляються.

Цей матеріал створений Неурядовим, позапартійним аналітичним центром "Європейські цінності. Україна"

за підтримки Програми MATRA та Посольства Королівства Нідерланди 

Погляди та висновки авторів програми можуть не відображати офіційну позицію Уряду Королівства Нідерланди

Світлина: Вадим БЄЛІКОВ, 2022