UA
EN
PL
2022, Варшавське видання Щоденника Пилипа Орлика (1672-1742)
Було б справедливо оголосити 2022-й рік у контексті нашої культури та боротьби роком Орлика чи радше – Орликів. Саме нинішнього року виповнюється 350 років від народження, 270 від дня смерті Пилипа Орлика, 320 – від дня народження його не менш знаменитого сина – Григорія Орлика. Упродовж тридцяти років вони будили політичну Європу, озвучуючи українську справу листами й маніфестами… Видавництво Варшавського університету (WUW) у квітні ц.р. видало Щоденник Пилипа Орлика під назвою Filip Orlik i jego Diariusz. Odczytanie z rękopisu, opracowanie, wstęp, komentarze Walentyna Sobol. Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego 2021, 532 s.
Бачимо тут ім’я нашої краянки Dr.hab., багатолітньої професорки Варшавського університету Валентини Соболь. Знана дослідниця давньої української літератури, авторка книги “Українське бароко. Тексти і контексти” (Варшава, 2015) великою мірою – учениця Валерія Шевчука, вона так само, як і її великий учитель, послідовно й жертовно відчитує затерті сторінки нашої історії, які так актуально відгукнулися в наші дні. До речі, перший том факсимільного видання Гарварда їй подарував саме Валерій Шевчук ще перед Помаранчевою революцією, в 2003, тим самим благословивши на подвижницьку працю (а другий том – Василь Васильович Яременко).
В одній із перших рецензій на варшавське видання 2022 р. Діарія український науковець Мирослав Трофимук зазначає: “Ця автобіографічна книга торкається глибоких екзистенційних питань. Текст Діярія – текст першої половини XVIII століття – оповідає про намагання у стані граничної загрози – після Батуринської різні 1708 року, після цілковитого знищення 25 травня 1709 року тоталітарним московським режимом Запорозької Січі – продовжувати активний опір і відбудовувати власну незалежну державність. Образ тої Української Держави – прагматичну візію тогочасної політичної еліти Гетьманщини – викладено у текстах Конституції 1710 року й епістолярії Пилипа Орлика, в інших тогочасних архівних документах, зокрема у текстах міжнародних угод. Нині, через 313 років, ситуація повторюється.”
Яскравий політик, талановитий поет, Пилип Орлик залишив у своїй творчій спадщині діарій, що є цінним і для істориків і літературознавців, і для політиків і культурологів, і навіть – для нефахівців, але небайдужих читачів, які знають смак літературного бароко. Повний текст Щоденника охоплює 1720–1732 роки і є одним із найбільших в історії світової літератури.
Укладачі видання «Пилип Орлик і його Діяріуш» обрали фрагмент твору, що відтворює події 1725–1726 років. А цей емігрантський період життя Орлика, пов’язаний із вимушеним перебуванням у Салоніках, якраз малодосліджений, тому пильний аналіз його щоденника є дуже важливим.
Власне, найхарактерішними в цьому сенсі є записи гетьмана-вигнанця за 1724 рік, які Валентина Соболь відчитала, прокоментувала й переклала українською мовою 2014 року. Цей рік не увійшов до презентованого видання, а чекає на свого видавця в Києві.
… На початку 1724 року в Салоніках почалася моровиця. Смерть сусідських дітей і тривога за власного сина Михайла, який єдиний із його восьми дітей наразі перебуває з батьком у Салоніку, а на час епідемії – в Галаціті, тривога за родину, з якою так не судилося поєднатися, матеріальні трудонощі, неможливість допомогти своїй бідуючій сім’ї, яка перебувала в монастирі в Кракові, стан власного здоров’я, яке дедалі більше турбує гетьмана-вигнанця – все це його щоденність. Однак із цієї буденності, із невизначеної екзистенції він виривається думками до ідеї повернення до свого запорізького війська, а свідомий свого покликання і призначення, одержимо пише листи чи не всім володарям світу і домагається того, що той світ іще довго по його навіть смерті в 1742 році говоритиме й писатиме про Україну як політичний суб’єкт.
Розвитком цієї теми є фрагмент Щоденника за 1930 рік, який дослідниця опублікувала в новому, 9-му томі збірника «Польсько-українські студії» який вона редагує (Перший том вийшов 2014 року). Тут авторка розвідки акцентує на ще одному важливому компоненті суспільної біографії Орликів, який також символічно перегукується з сьогоденням. Стаття має посвяту:
До 350-річчя засновника української еміграції в Європі Пилипа Орлика (1672–1742) та 320-річчя похресника Мазепи, фельдмаршала Франції – Григора Орлика (1702–1759).
Отже, на десятому році перебування на еміграції в Салоніках, коли в гетьмана-вигнанця фактично зникає надія вирватися з „нещасливого і oплаканого Вавилону” – до батька incognito прибуває старший син: «Що передувало зустрічі батька та сина після 9-річної розлуки? Це поїздка молодого Орлика до Парижа, де він спромігся поставити перед урядом справу України. У Парижі він сконтактував із Вольтером… Мав трьохгодинну аудієнцію в міністра закордонних справ Шовелена, на якій просив вислати його до Стамбулу, де у співпраці із французьким послом намагався переконати Порту звільнити батька-гетьмана, допомогти йому повернутися на Січ і очолити її. Своєю чергою Шовелен, дякуючи юному Орлику, згодом обговорив із кардиналом Флері проблеми України».
Як же починався шлях гетьманського сина, що привів його до співпраці з європейськими дипломатами і який став довіреною особою польського короля Станіслава Лещинського, військовим діячем та агентом дипломатичної служби в короля Франції Людвика XV? З приміток дізнаємося, що свого часу дев’ятилітній Григір – після укладення договору між гетьманом Орликом та кримським ханом – був залишений заручником у татар, і Девлет-Гірей полюбив хлопчика як власне дитя. А Григір став близьким приятелем сина хана – Калга-Султана, який і врятував Григора через два роки від татарської сваволі. У травні 1715 року тринадцятилітній Григір дістав бойове хрещення у битві проти данців, росіян і прусаків, які оточили фортецю у Штральзунді. Під час університетських студій у Люнді був захоплений вивченням творів Ціцерона та Еразма Роттердамського, грою на лютні, науками, вивченням мов. Однак роки студій не були безхмарними, бо Григір мусив переховуватися від російської розвідки, яка по всій Європі полювала на мазепинців. Аби не потрапити до рук царських шпигунів, прибув до Дрездена, де впродовж шести років служив у саксонській гвардії. Коли ж дрезденський двір зблизився з Росією, подальше перебування Орлика тут могло бути небезпечним і він вступає на польську службу…
Молодий Орлик прибуває до Туреччини inkognito на кораблі з порту Марселя як старшина швейцарської гвардії „Hag Сapitanedes Swisrep” – ще 12 березня 1730 року, але тільки 15 травня причалив у Салоніках. Сама зустріч відбулася не відразу – причому задля конспірації гетьман виступає в ролі близького товариша Григорового батька, а Григір – у ролі капітана Хага. Страждаючи від нетерпіння в очікуванні зустрічі, батько занотовує:
…тільки сам Бог, який відає про серця, може зрозуміти, а сам я того жодними поняттями висловити не здолаю, яку я мав муку від того, що відразу не міг [сина] побачити й сердечно стиснути його у своїх обіймах після дев’ятилітньої розлуки. Та ніч була мені ніби із тисячі ночей складена, бо мучився незносною тугою і бажанням якнайшвидше побачити того мого сердечного й жаданого гостя; будучи зворушений, не міг спати, чекав тодi у великих муках та турботах дня прийдешнього години дев’ятої.
Син привіз йому вісті з України, листи від короля Станіслава, новини про політичне життя Європи. Їхні безкінечні розмови, диспути й «дискурси» загострюють пам’ять гетьмана про Батьківщину, зміцнюють його віру в своє призначення.
Дослідниця пише, що емоційні і безпосередні нотатки гетьмана з травня-червня 1730 року про фактично останню зустріч із сином у Салоніках переконують, що його син – це вже новий тип політичного діяча, стратега європейського типу. Григір поставав продовжувачем проекту Дорошенка й Мазепи, прагнув опертися саме на Францію, яка впродовж ХVІІІ ст. – чи не єдина з великих держав у християнському світі – протистояла московській експансії в Європі (!). Старшого сина гетьмана Євген Маланюк назвав „виквітом виплеканого Мазепою покоління”. За словами Валерія Шевчука, коли б ми жили нормальним державним життям, то у нас би про Пилипа та Григора Орликів були написані епопеї.., а їхня писемна cпадщина була б зібрана до крупиночки, осмислена й видрукувана, скликалися б міжнародні конференції для вивчення їхньої діяльності – адже батько й син прожили таке дивовижне життя і стільки поклали святих поривів задля втілення ідеї визволення рідної землі. Для початку добре було б видати діарій Пилипа Орлика за 1724 рік, який чекає на видання в Києві з 2014 року, а згодом видати українською й інші частини цього неймовірного твору.
