Василь КЛІЧАК. "І молишся за воїнів щоранку...". Нові поезії
Василь КЛІЧАК, поет і видавець
* **
І молишся за воїнів щоранку,
йдучи крізь дощ і запахи весни.
І потураєш псові в забаганках,
мандруючи мікрорайоном з ним.
На хідниках озброєні попарно
Йдуть хлопці. Патрулюють. Стережуть.
І відчуття, що все воно не марно,
що є у цім глибинна давня суть,
яка дійшла від П’ятниці Страсної,
коли була відмова від Христа.
Але відмови не було від воєн,
яких чекала справедлива мста…
23 квітня 2022
* * *
Старий «москвич» заводиться в подвір’ї,
своїм ревінням тишу всю псує.
Зіщулились пелюстки, наче пір’я,
ховаючи усе єство своє.
Все біле царство вишень, абрикосів
від вибухів зіщулюється вмить
уздовж Дніпра по правім, лівім боці,
що аж не чути, як вода шумить…
Казала бабця : «А я перва друга»
тим, хто чомусь цього не поміча.
Ординська перехвалена потуга
Подібна до старого «москвича»…
28 квітня 2022
ФІЛОЛОГІЧНЕ
Чи можемо казати – на війноньку
пішов наш брат або пішов наш син?
Пішли також чиїсь відважні доньки.
І не пішов із тисячі один.
Чи можемо отой ласкавий суфікс
втуляти поміж буквами «війни»?
Не та вона. У ній жорстока сутність
до українців. Боже борони!
Яка тут, прости Господи, війнонька,
Якщо триває справжній геноцид?
І в слово це не втулиш -енька, -онька,
як і до визначень окупаційних гнид.
3 травня 2022
* * *
І той, хто мав невиліковну хворість,
просивсь на фронт. Підказувала совість.
Така нагода випаде коли?
Але його до війська не взяли.
Комусь війна – і горе, й безнадія.
Йому вона залишила надію,
бо ще триває. Боже, відведи!
Хай не горять будинки і сади,
І станції заправні вздовж дороги.
Не чуються і людський крик, і стогін.
Притихло все. І вишень білий цвіт
не може приховати усіх бід.
І перед ним спиняються у леті
хрущі травневі, нібито естети.
Вони гудуть. Вони живуть на вишнях.
Їм добре там, де біло-біло й пишно.
Але комусь недобре геть ніде.
Куди його дорога заведе?
І множиться до ворога ворожість.
І відступа невиліковна хворість…
6 травня 2022
* * *
Прийшов я вдосвіта до ставу
без тебе, внучку Владиславе.
Ти десь далеко. Ти у Празі.
В розлуці ми тепер наразі.
Нас розлучив, немов у казці,
один герой в огидній масці.
Маленький сірий чоловічок,
який не має добрих звичок,
а все лихі, погані, злі.
І стільки горя на землі
зазнали люди через нього.
А ти в безпеці, слава Богу!
У тебе стільки нових вражень
і емоційних навантажень.
Про тебе думаю над ставом,
мій любий внучку Владиславе…
11 травня 2022
УСПІХ
Хлопцям із Kalush Orchestra
Люди пізнаються у біді.
Пізнаються в радості ще більше.
Як були колись ми молоді,
прагнули до успіхів найбільших.
І були вони, були у нас.
Пригадаймо черги ті на «Тіні…» *,
що Париж заполонили враз
і йому відкрили Україну.
Вічний феномен Івасюка,
що піснями розбудив синхронність
нації, що стала, як ріка,
попри всю наявну безборонність.
В нас на успіх права не було.
І за цим московським алгоритмом
мірялось усе, що відбуло,
залишились незабутні ритми.
Євроуспіх винятком не став.
Знову смерть летить на Маріуполь.
На снарядах ворог написав
скерування за вчорашній успіх.
Нам у цім немає дивини.
Час усе розставив на полиці.
Приховав зернини таїни
в слові невмирущім «паляниця».
Наша мова – то наш оберіг.
Із глибин віків вона воскресла.
Тисяччю незвіданих доріг
йде вона і «Калуська оркестра».
* Йдеться про фільм С. Параджанова
«Тіні забутих предків».
15 травня 2022
* * *
І з-поміж них знайшовся хоч один,
хто на поля умисне скинув бомби.
І врятував будинок не один,
І не один від страху опритомнів.
І вдячність за врятовані життя
В думках адресувалась чоловіку,
Що мав іще живе людське чуття,
Хоч і гасав у небі, як шуліка.
Так просто все – візьми і не вчини.
І хоч той вчинок буде безіменний,
Подумай хоч на хвильку з вишини –
Що треба, щоб душа була спасенна?
20 травня 2022
“Українська літературна газета”, 30 вересня 2022