Світлана КОРОНЕНКО: П’ятий «дзеркальний» том Михайла СЛАБОШПИЦЬКОГО

Нова книжка називатиметься «П’ятий «дзеркальний» том. Недруковані твори. Спогади про Михайла Слабошпицького».

Чому п’ятий і чому «дзеркальний»? «Дзеркальне» чотирикнижжя Михайла Слабошпицького: “Протирання дзеркала” (2017), “Тіні в дзеркалі” (2018), “З пам’яті дзеркала”(2019) і “З присмеркового дзеркала” (2020) стало чи не найголоснішою книгою останніх передвоєнних років в Україні. У цих чотирьох книгах, кожна з  яких по 800 сторінок, Михайло розповідав про літературне життя України з кінця 1960-х. Розповідав чесно: часом серйозно, часом печально, часом весело, часом іронічно. Він ніби піднімав напівзатонулу українську літературну Атлантиду і показував її прийдешнім поколінням: подивіться, це живі українські письменники, ось так вони діяли в різних життєвих умовах, так любили, так зраджували дружинам, так рятували одне одного, так страждали, так писали свої геніальні або не дуже твори…

Схоже, Михайло не очікував такого успіху першої книги. Фактично, це була оживлена історія української літератури від Слабошпицького за останні понад півстоліття. Йому постійно телефонували, у нього про щось перепитували, ним захоплювалися. Він сів за другий том, потім - третій, четвертий. Це могла бути грандіозна літературна мемуарна епопея на десяток томів – спогади Михайла здавалися невичерпними. Популярність “Дзеркал” росла, і він дуже тішився цим. Сам він свої мемуари означав як “мемуарна проза”. Навіть задля роботи над черговим, п’ятим, томом відклав роман, який задумав кілька років тому і який дуже мріяв написати. Це мав бути не біографічний роман про когось з видатних українських людей. Це мав бути роман-детектив, роман-сповідь, роман-пристрасть, роман про любов до України… Словом, це мав бути роман, якого в Україні ще не було.  Якісь фрагменти Михайло мені проговорював, якісь читав, але весь час був невдоволений і в пошуку… Роман залишився у фрагментах. І лишилося три есеї, які він встиг написати для свого п’ятого «дзеркального» тому.

Саме цими есеями і недрукованими фрагментами ненаписаного роману Михайла Слабошпицького я вирішила розпочати цю книгу і дала їй символічну назву «П’ятий «дзеркальний» том…» як нагадування про Михайлове чотирикнижжя.

А в другій частині книги – некрологи, які з’явилися у перші дні по його смерті в пресі і в соціальних мережах, а також спогади друзів і колег, які були написані вже спеціально до цієї книги. Некрологи, до речі, це також спогади про людину відразу після її смерті. Можливо, навіть короткий оціночний підсумок життя, яке щойно обірвалося.

Цю книжку я готувала в непростий час. Спочатку були «ковідні» часи, а потім російсько-українська війна, яка розкидала людей по усіх світах і було не до спогадів. Але нині книжка вже підготовлена до друку і віддана на верстку. Я сподіваюся, до дня народження Михайла вона буде надрукована. Лише кілька імен авторів спогадів із цієї книги – Микола Жулинський, Юрій Щербак, Богдан Горинь, Володимир Загорій, Тарас Салига, Володимир Поліщук, Ірина Фаріон, Михайло Сидоржевський, Любов Голота, Петро Кралюк… Деякі із спогадів передаю для публікації на порталі Незалежного Медіа Форуму.

До речі, цього року  буде визначено першого лауреата літературної премії імені Михайла Слабошпицького у номінації «біографічна чи мемуарна проза», яку заснували Національна спілка письменників України, Черкаська письменницька організація і родина письменника. 

Світлана КОРОНЕНКО

***

Михайло Федотович Слабошпицький (нар. 28 липня 1946, Мар'янівка, Черкаська область – пом. 30 травня 2021, Київ) – український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, дитячий письменник, член Національної спілки письменників України, Шевченківський лауреат 2005 року за роман-біографію «Поет з пекла». Автор відомих книг: «Марія Башкирцева», «Українець, який відмовився бути бідним», «Українські меценати», “25 поетів української діаспори”, “Веньямін літературної сім’ї. Олекса Влизько та інші. Ревю”, “Що записано в книгу життя. Михайло Коцюбинський та інші”.

А ще ж Михайло Слабошпицький був класиком дитячої літератури. Його оповідання та казки для дітей були перекладені багатьма мовами, є в багатьох антологіях, підручниках і були відзначені 1993 року премією імені Лесі Українки – за повість «Душі на вітрах» та збірки прозових творів «Озеро Олдан», «Папуга з осінньої гілки».

Михайло Слабошпицький закінчив факультет журналістики Київського університету (1971), працював кореспондентом, був редактором відділу критики газети «Літературна Україна», головним редактором газети «Вісті з України», журналу «Вавилон-XX». Перший голова секретаріату Української всесвітньої координаційної ради (1992-1998); із 1995 року – виконавчий директор Ліги українських меценатів, директор видавництва «Ярославів Вал», один із співкоординаторів Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.

Світлина: Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ