І в Ізраїлю, і в України одні й ті ж вороги. Коли ми переможемо…

Коли ми переможемо… 

В Ізраїлі війна. ЦАГАЛ (Армія оборони Ізраїлю) оголосила, що готова до війни з терористичною організацією ХАМАС. Прем'єр-міністр Біньямін Нетаньягу зробив публічну заяву: «Громадяни Ізраїлю, ми перебуваємо у стані війни. Це – не операція, не ескалація – це війна. І ми переможемо».

Маємо яскраве підтвердження того, що Росія з допомогою поплічників руйнує глобальну безпеку, що світ дедалі глибше занурюється в стан хаосу, дезорганізації, колапсу…

У нинішньому стані невизначеності, спричиненому російсько-українською війною, серед людей ширяться усілякі фобії, конспірологічні теорії та версії. Але пріоритетом залишається боротьба за власне виживання. І набуті переживання інсталюємо у програму майбутньої поведінки. Для Української держави це погано. Можемо стати розмінною монетою в боротьбі за виживання у всепланетному серпентарії. Сильні держави прагнутимуть мінімізувати свої втрати за рахунок слабких. Сподіватися на ефективну співпрацю між країнами не варто. Слабкі стануть ще слабшими. «Ми з вами залишені непризволяще, тобто самі на себе. Це добрий шанс остаточно позбутися дурних ілюзій народницької політичної магії, віри в доленосність прогресивних негідників. Це добрий шанс зрозуміти: світ справді ніколи не буде колишнім, але це не означає, що особисто для вас він не буде гіршим, якщо ви й далі чіплятиметеся за своє минуле» (Олег Покальчук, соціальний психолог).

І в Ізраїлю, і в України одні й ті ж вороги: рашисти, іранські поплічники московії, терористи усіляких мастей. Але Ізраїль, на відміну од України, є офіційним стратегічним союзником США. Тож американці тепер, ймовірно, більше уваги приділятимуть не Україні, а саме Ізраїлю. Глава Пентагону Ллойд Остін 7 жовтня 2023 року передбачувано заявив: «Найближчими днями Міністерство оборони США працюватиме над тим, щоб Ізраїль мав усе необхідне для самозахисту та захисту цивільного населення від невибіркового насильства й тероризму».  Мусимо усвідомлювати, що навіть попри воєнні дії, що розгорнулися в цій країні, перед Україною вже замаячила реальна загроза різкого зменшенням західної підтримки – фінансової і мілітарної.

Так, держава Ізраїль будувалась за іншими принципами, ніж Україна: «Ми були змушені знаходити розв’язки до проблем, з якими ніколи не стикалися великі заможні держави. Якби нам випало обирати – бути мертвими і вартими жалощів або жити, маючи кепський імідж, ми вибрали б друге» (Ґолда Меїр).

Наразі Україна, як свого часу Ізраїль, вибрала друге. Та, на відміну од Ізраїлю, Україна не зуміла стати офіційним стратегічним союзником США. Бездарне керівництво Української держави навіть спроби не зробило отримати цей статус.

7 лютого 2020 року, напередодні Мюнхенської конференція з безпеки, з ініціативи редакції  журналу «Універсум» українські дипломати, науковці і письменники звернулись до Володимира Зеленського з відкритим листом (https://universum.lviv.ua/data/magarticles/files/2719.pdf) в якому акцентували на конечній потребі звернення Президента України до державного керівництва США щодо отримання Україною спеціального статусу основного союзника США поза НАТО – Major Non-NATO Ally. І таким чином долучитися до майже двох десятків країн, які не є членами НАТО, але мають цей статус.

У перші ж дні перебування Джо Байдена на посаді президента Сполучених Штатів наші дипломати, керівництво нашої держави мало поставити і вирішити питання про отримання Україною вкрай важливого стутусу головного союзника США (Major Non-NATO Ally), яким володіють такі країни як Ізраїль, Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія та ряд інших цивілізованих держав світу. Це надважливий крок для зміцнення безпеки України в протистоянні з Росією. Він важливіший, ніж довготривале очікування реалізації бюрократичних процедур з метою отримання членства в НАТО. Мимоволі на гадку спадає повчальна притча від Ходжи Насреддіна: або падишах помре, або віслюк здохне. 

На третій день після інавгурації 46- го президента США Володимир Зеленський дав інтерв’ю програмі «Axios» на американському каналі HBO, в якому далеко не в дипломатичній формі висловив думку: «В мене є дуже просте питання: пане президенте, чому ми досі не в НАТО?». Таке амікошонське звернення до Джо Байдена не може не дивувати. Бо НАТО – це передусім колективний блок з тридцяти країн-учасниць. Тож логічніше звертатися до них, а не лише до США. НАТО – це не партія, до якої приймають згідно із заявами і шляхом голосування.

Чому в цьому інтерв’ю Володимир Зеленський не згадав, що з 2014 року Україна є однією з трьох країн-кандидатів на отримання статусу основного союзника США («Основний союзник поза НАТО» – Major Non-NATO Ally або MNNA), на який претендують Грузія і Молдова, що свого часу, як і Україна, стали жертвами агресії і так само тимчасово втратили частини своїх територій. Сьогодні 18 країн, які не є членами НАТО, мають статус основних союзників США. 1 серпня 2019 року Дональд Трамп надав такий статус Бразилії. Чому Президент України не поцікавився у Джо Байдена, коли Україна отримає спеціальний статус основного союзника США? Це значно посилило б позиції України в її намірі вступити до НАТО, а разом з тим утвердило вагу Української держави на міжнародній арені.

3-4 березня 2021 року в інтернеті (ONLINE WEBINAR) відбувся дводенний 12-й щорічний американсько-український діалог з питань безпеки (12th Annual US-Ukraine Security Dialogue) під назвою «Розкриття підходу нової адміністрації до найбільш актуальних питань безпеки в Україні». У чаті я поставив питання щодо перспектив отримання Україною статусу основного союзника США поза НАТО – Major Non-NATO Ally. На питання відразу ж зреагував Bill Taylor, відзначивши актуальність теми. Наголосив, що все залежить від американського уряду.

Під час дискусії на Київському Безпековому форумі 10 березня того ж року Bill Taylor заявив: «Ми можемо надати Україні статус основного, не натівського союзника. Нам для цього не потрібна згода інших країн. Україна мусить про це попросити і США можуть надати такий статус» (">).

Дозволю собі вдатися до самоцитування (березень 2021 року): «Отримання статусу основного союзника поставило б Україну на ступінь вище середньої класифікації країн, що не входять до НАТО, і додало б додаткового імпульсу оборонному, енергетичному та науковому потенціалові України. Слід зауважити, що наявність статусу основного союзника не визначається входженням країни у ті чи інші військові блоки. Курс України на повноправне членство в НАТО закріплений у Конституції. Швидке отримання Плану дій щодо членства в Альянсі – мета, зафіксована у нещодавно прийнятій Стратегії національної безпеки України. Разом з тим шанси вступу України до НАТО в близькій перспективі доволі примарні: досі не надано Плану дій щодо членства в Альянсі; серед його учасників далеко не всі дружелюбно налаштовані до України. Тим часом реальна військова допомога потрібна вже зараз. Від Путіна можна чекати чого завгодно».

Коли війну програвали, господарем ставав завойовник. Пам’ятаймо пророчі слова Юрія Яновського, українського письменника першої половини ХХ століття: «Коли ми переможемо, нас потім прославлять і додадуть нам ще чужої слави і піднесуть на щитах угору для всіх прийдешніх полколінь. Коли нас переможуть – нічого нам не чекати ні тепер, ні потім – від нас і нашу славу відберуть, розтопчуть нашу чесноту, сміливість, заплюють нашу мету й наші очі».

Олег К. РОМАНЧУК,

Головний редактор журналу «УНІВЕРСУМ»