Професор Володимир ЛІПКАН: Політичні стратегеми

Професор Володимир ЛІПКАН: Політичні стратегеми

Трансформація геостратегічної конфігурації, а також безпекової архітектури супроводжуються значною зміною структури міжнародних відносин, передусім в контексті визнання суб’єктності за тими чи іншими державами. Ба більше в сучасних умовах значно загострюється питання щодо навіть визнання такого права за людиною, як: бути людиною! В політологічному дискурсі потрохи з’являється термін „дегуманізація”, яким позначають позбавлення людського в людині.

Міжнародний порядок, заснований колись на правилах, нині перебуває в стані нестабільності, нестійкості. Нелінійність і „чорний лебідь” настільки міцно засіли в буденному житті, що порядок і стабільність почасти вже асоціюються в негативній конотації.

На жаль, диктатури і тоталітарні режими об’єднуються в коаліції швидше за демократичні. Пророцтва Аристотеля щодо демократії як однієї з найгіршим форм правління збуваються, так само як і виправдовується накреслена даним мислителем теорія державних заколотів. Нехай і у спотворених формах, які отримали назву „гібридні війни”, але наразі державні інституції відчувають на собі шалений тиск як і з боку глашатаїв наївного людиноцентризму, так і з боку технолібералів, які як зайди утягують людство поодаль від справжнього світу.

Достатнього пояснення в рамках сучасної геополітики підґрунтя для розуміння прояву таких тенденцій, їх увиразнення не має. Конфронтаційна парадигмальна конструкція геополітики наперед визначає іманентність протистояння, конфліктів та війн будь-якої інтенсивності.

Чи відповідає така теорія, не має значення, яка її назва, інтересам нашої держави, інтересам українців? Переконаний ні.

Тож перед науковцями стоїть завдання не стільки пошуку місця Української Держави в певних когнітивних системах, створених стратіархами-чужинцями, скільки розроблення теорії власного розвитку з урахуванням українських національних інтересів, традицій державотворення, державної і національної ідентичності.

Я пропоную однією з таких теорій визначати теорію геостратегії.

Одразу ж зроблю засторогу, що визначаю геостратегію як тривимірну систему, що інтерпретується в наступних вимірах:

1) стратегеми — політико-безпекова практика, конкретні напрями державної політики в найбільш важливих сферах життєдіяльності об’єднані цілями та завданнями геостратегії;

2) теорія — система аксіом, принципів наукової діяльності, в рамках яких пояснюється формування та розвиток феномену геостратегії;

3) акт стратегічної правотворчості — нормативно-правовий акт, в якому визначаються засади державної політики розвитку Української Держави.

У межах даної статті сфокусую свою увагу на геостратегії як політико-безпековій практиці, для позначення чого пропонується послуговуватись поняттям „стратегема”, яке виступає складовим елементом термінологічної системи теорії геостратегії.

У найбільш широкому плані геостратегія — макросистема широкомасштабних цілеспрямованих та свідомих, каскадних і комплексних заходів компетентних суб’єктів щодо реалізації державної політики у найбільш важливих сферах життєдіяльності на підставі стратегічних національних цінностей.

Вона базується на стратегічних національних цінностях та інтересах, позитивних та успішних сталих традиціях державо-, націо-, безпеко- і правотворення і визначає стратегічну архітектуру з урахуванням стратегічних національних пріоритетів.

Геостратегія як макросистема державної політики реалізується через секторальні стратегії державної політики — стратегеми —  як напрями політико-безпекової практики відповідно до найбільш важливих сфер життєдіяльності.

За даного випадку на засадах наукового плюралізму з метою формування відповідної матриці і одного із її елементів — переліку сфер життєдіяльності — доцільно використати такі підходи:

1) послуговуватись тим переліком сфер, який можна екстраполювати та синтезувати через аналіз безпекового законодавства;

2) сформувати ці сфери, через синтез відповідних пріоритетних національних інтересів;

3) розробити новий ключовий акт стратегічної правотворчості — Геостратегія Української Держави (далі — ГУД), в якому визначити найбільш важливі сфери життєдіяльності, що мають містити пов’язані між собою пріоритетні національні інтереси.

Пропонується авторська модель пропонованого підходу, яка унаочнюється у відповідній таблиці:

Ключовим інструментарієм реалізації стратегем виступає стратегічне управління, яке включає механізми стратегічного планування, прогнозування, передбачення та стратегічних комунікацій на основі стратегічної культури, які уможливлюють повномасштабну і гарантовану реалізацію стратегічного потенціалу, забезпечення ефективного функціонування об’єктів стратегічної інфраструктури.

Через збройну агресію РФ проти Української Держави потенціал розвитку і сили концентрується у геостратегічному ландшафті, центром якого виступає наша країна. Ще в далекому 2002 році я готував наукову статтю щодо парадигми космізму, в якій чітко вказував на необхідність побудови власної самодостатньої системи національної безпеки, акцентував на зовнішніх загрозах і спрогнозував високу імовірність порушення територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів. Часи минули, загроза перетворилася на небезпеку, і наразі маємо поспіхом формувати те, на що у нас був достатній час.

Структура глобальної безпеки інституційно трансформується через увиразнення необхідності формування нових інституційних компонентів, окрім НАТО. БПЛА безперешкодно літали спочатку всередині 2024 року над Польщею та Румунією, потім вибухали військові заводи в Болгарії та Німеччині, згодом БПЛА були помічені над воєнними базами в Німеччині, а в листопаді 2024 року вони вже були ідентифіковані і над воєнними базами Великої Британії. 25 листопада 2024 року, о 5:31, у столиці Литві Вільнюсі вантажний літак компанії DHL, який летів із німецького Лейпцига, впав на двоповерховий житловий будинок. Наголошу на тому, що американське видання The Wall Street Journal із посиланням на дані західних розвідок повідомляло, що в липні 2024 року в логістичних центрах служби доставки DHL у Лейпцигу та Бірмінгемі сталося два загадкові вибухи. Розслідування показало: запалювальні пристрої були частиною таємної операції, яку проводила російська розвідка.

Китайські кораблі „випадково” своїми якорями шкодять трансмагістральні комунікації, індійські спецслужби продовжують практику політичних вбивств опонентів закордоном, зокрема на території Канади… — а в цей час, всі ті, хто так гучно волав про захист „кожного дюйма території країн НАТО” дуже красномовно мовчать. Авжеж: червоні лінії вони звикли проводити лише для себе!

На цьому тлі вступ до НАТО, залишаючись стратегічною метою, конкретизується в рамках реалізації відповідних безпекових стратегем, зокрема через підписання двосторонніх безпекових угод, в тому числі і з країнами-членами НАТО, але не обмежуючись ними. Наразі зміст цих угод здебільшого лишається не публічним і не відомим широкому загалу, однак зрозуміло одне: ніхто фізично за Україну воювати не буде.

На сучасному етапі крупномасштабні війни стають не лише об’єктом вивчення у підручниках із військової історії, а суворою реальністю і практикою міжнародних відносин. Усі балачки про „превалювання мирних засобів”, „soft power”, „smart power” залишилися на папері, як і багато безпекових угод, які не були виконані щодо України.

Фактор сили стає вирішальним в сучасному світі

Держави знову повертаються до нарощування виробництва звичайних озброєнь у промислових масштабах, які фактично виявилися на полі бою ефективнішими, ніж віртуальна високотехнологічна зброя, результати від застосування якої можна було побачити лише на симуляторах та у віртуальному просторі або у варіантах і сценаріях розвитку, що пропонує генеративний штучний інтелект.

У теорії геостратегії, засади якої системно розробляються мною протягом двох десятиліть, поняттям „стратегеми” позначають напрями державної політики в найбільш важливих сферах життєдіяльності, здійснення яких відбувається в контексті реалізації геостратегії.

Легалізація і конкретизація даних напрямів відбувається у відповідних актах стратегічної правотворчості — стратегіях державної політики. Більшість із них уводить в дію Рішеннями РНБОУ і затверджуються відповідними указами президента. Цим власно і підкреслюється роль президента як гаранта державного суверенітету та незалежності Української Держави, головного боронителя української державності.

За пропонованого мною підходу формується логічна і несуперечлива система, в якій чітко визначаються сфери життєдіяльності — відповідні їм стратегеми як напрями державної політики — відповідні їм стратегії, як акти стратегічної правотворчості.

Стратегемність мислення виступає відмінною рисою інтелектуальної еліти — стратіархів, які формують і творять стратегічну політику держави, котра реалізується через її стратегічний курс. У межах стратегемного мислення ментальні процеси відбуваються лише на стратегічних рівнях, які формується стратегічною меритократією.

Свого часу Вацлав Липинський відмічав, що основою національного відродження є народ, функцію управляння яким має здійснювати виборна аристократія, поєднуючою ланкою між народом та аристократією має стати інтелігенція.

Щодо сучасності, то на прикладі Ілона Маска в США ми чітко побачимо, що для ефективного управління державою замало бути: або лише розумним, або лише багатим, або лише відомим — замало очолити міністерство ефективності. Потрібен синтез багатьох як ментальних та професійних, так духовних і державницьких навичок умінь та компетенцій.

Руйнування глибинної держави має насправді куди глибші наслідки, адже створення Лефіафана мало на меті формування такої політико-територіальної організації громадянського суспільства, в рамках якої людина почувалася б убезпеченою, відчувала здатність прогнозувати власне майбутнє через розуміння сталості і стійкості інституційної системи.

Окрема тема: тема стійкості та сталості в контексті політичної теології — також потребує детальних роздумів, адже саме релігія свого часу мала відігравати роль непорушного боронителя людських цінностей: щастя людини, кохання чоловіка і жінки, продовження роду як результат кохання чоловіка і жінки, народження дитини як чуда Творця. Але тенденції трансформації настільки захопили церкву, що в одвічній гонитві за прихожанами, на кшталт уподобайок в соціальних мережах, церква втратила здатність боронителя цінностей людства, перетворюючись на чергову організацію людей за певними ознаками. Дедалі гучніше відчувається наростаючий гул і клекіт народного гніву, поштовхи якого увиразнюються в результатах виборів в європейських країнах, де частіш перемагають ультраправі націоналістичні партії.

У цьому контексті національна геостратегія має складатися із сукупності різноманітних стратегем, які накопичуються кожним поколінням правлячих еліт і потім складаються у певний алгоритм, прораховану послідовність дій, спрямованих на досягнення утаємниченої, прихованої мети з урахуванням психології та ментальності  різних цільових аудиторій, на які спрямовано вплив, становища та інших ключових параметрів геостратегічного ландшафту.

Одним із перекладів із китайської слова „стратегема” є хитрощі.

Більше того, в Хадісі, який приписується пророку Мухаммаду, також вказується: „Війна — це хитрощі” (араб. الحرب خدع‎, al-harb khuda'un)”. Хитрощі передбачають використання талановитим стратегом будь-якої підступності.

Отже, стратегеми та геостратегія виступають найвищою мудрістю та хитрістю, спрямованою на реалізацію стратегічних національних інтересів, тобто на досягнення конкретно визначеного стратегічного результату.

На підставі застосування системного міждисциплінарного, а також синергетичного підходів, методів структурно-факторного моделювання формулюю визначальні характеристики стратегем:

1)                становлять напрями державної політики у визначених в геостратегії найбільш важливих сферах життєдіяльності;

2)                реалізують пріоритетні національні інтереси України в найбільш важливих сферах життєдіяльності;

3)                легітимовані актами стратегічної правотворчості — відповідними стратегіями, затвердженими президентом Української Держави;

4)                детерміновані напрямами стратегічного розвитку держави, зміст якої визначаються стратегічною меритократією, завдяки чому мінімізується вплив на стратегічний курс держави змінюваними, виборними внаслідок голосування, владними командами;

5)                є реальним ствердженням самостійної і самодостатньої національної стратегічної політики, як наслідок національної автентичності, державної ідентичності, самосвідомості та інтелектуальної аналітичної діяльності стратегічної меритократії — вищого керівництва держави як уособлення гідної, професійної, компетентної україно- і державоцентричної еліти суспільства;

6)                ґрунтуються на методології геостратегії і націобезпекознавства, політології і міжнародних відносин, які враховують історичну динаміку розвитку державності як живого організму і засновані на національній ідеї, безпекознавчій парадигмі, економічному прагматизмі;

7)                обумовлені вищими геостратегічними закономірностями розвитку міжнародних відносин на засадах справедливості та динамічного балансу, адаптивності, підтримці стійкості архітектури безпеки з метою дотримання міжнародного порядку, заснованого на правилах, сформованого на підставі стратегічної культури і стратегічної свідомості;

8)                увиразнюють централізацію смислів геостратегії в органічному поєднанні із децентралізацією засобів і напрямів реалізації стратегем;

9)                формують сприятливі умови для вироблення і поширення власної традиції, запровадження медіакомунікаційних стратегій щодо обговорення українських питань з позицій самої України, формування та впровадження українських національних стратегічних наративів.

Вище окреслено найбільш визначальні характеристики стратегем як політико-безпекової практики реалізації геостратегії у конкретних сферах життєдіяльності.

Звичайно, що цей перелік можна і потрібно доповнювати, адже сфера практичних міжнародних відносин є вкрай динамічною і потребує адекватного динамічного державницького мислення і сприйняття нової реальності. Нова реальність — період стратегічної невизначеності. Вона стане для нашого покоління важливим випробуванням на зрілість, державність і готовність відстоювати власні цінності.

В реальному житті нічого і ніколи не трапляється в потрібному місці і в потрібний час. Це справа архітекторів вибору — досягнути потрібного результату! Тож жити, означає діяти!

Слава Українській Державі та її живим та полеглим героям!

Володимир ЛІПКАН,

доктор юридичних наук, професор