Московська церква: «Теологія» Бучі і Бахмута

Московська церква: «Теологія» Бучі і Бахмута

Ми вперше святкували Різдво Христове разом з нашими переважно українськими православними братами. Предстоятель нової автокефальної Православної церкви України дозволив вірянам святкувати за західним календарем, щоб висловити вдячність за солідарність і підтримку таких країн, як Польща, і водночас ще сильніше підкреслити відокремлення від Москви, яка прискореними темпами падає у прірву єресі «русского міра», на яку нещодавно вказав Вселенський Патріарх Варфоломій, почесний глава всього Православ’я.  

Це різновид відомої століттями єресі етноцентризму, коли під псевдорелігійними гаслами власна нація звеличується над усіма іншими, виправдовуючи і навіть підтримуючи із вівтаря агресію та злочини проти інших, «неповноцінних» націй згідно з божевільною кацапською ідеєю «примусово любити». Поки це були блукання теоретиків, такою собі «теологію» можна було б знехтувати, але давайте прочитаємо тепер, у контексті вторгнення «християнської» Росії на братню за православ’ям Україну, аргументи Олександра Дугіна, провідного творця. цієї доктрини:

«Хто контролює Україну, той визначає долю Духа. Або ця частина світу потрапить під омофор (частина єпископського облачення – Я.Л.] Христа і Його Пречистої Матері або опиниться під владою сатани, який незмірно зміцнить своє панування над тим, що є фактично колискою нашої російської державності, Церкви і культури, нашої нації. Боротьба за Донбас, Одесу, Київ і навіть Львів є частиною великої есхатологічної битви. Дехто підозрював, що так воно і буде, але ми самі не вірили до кінця, думаючи, що ще ні, але колись, згодом... Реальність передує мріям – також імперським, есхатологічним. Епоха матеріалізму, економіки, раціонального аналізу, експертів, технократів, менеджерів – закінчилася. Ідеї ​​повертаються в наш світ. І з цього моменту головна боротьба точиться між ними. Між російською ідеєю, катехонтом, православною цивілізацією і світом західного антихриста, що атакує нас. Україна нам, росіянам, не потрібна. Христу це потрібно. І тому ми там. І тому ми нікуди не підемо».

Звісно, ​​не підуть звідси ті загарбники, які вже гризуть українську землю, і ті, хто скоро піде їхніми слідами. А оскільки Україна справді «потрібна Христу», то можна бути впевненим, що сили Зла, які видають Його ім’я, отримають побої, які будуть пам’ятати набагато довше, ніж «русскій мір».

Єжи Любах, Gazeta Polska Daily

Карикатура: Олексій Кустовський, Радіо Свобода