UA
EN
PL
Вселенський Патріарх ВАРФОЛОМІЙ І про російську церкву й ідеологію "русского міра"
Вселенський Патріарх Варфоломій І про ідеологію «русского мира»
Із новим рішучим засудженням війни в Україні виступив Вселенський Патріарх Варфоломій І у своїй промові 9 грудня 2022 на відкритті Міжнародної конференції «Конференція світової політики – за розумно відкритий світ», що відбулася в Абу-Дабі, підкреслив, що війна, яка триває, призвела до загибелі тисяч людей, українців і росіян, тоді як збитки інфраструктурі на території України є незліченні. Також Святіший владика торкнувся відносин з Російською Церквою, яка, за його словами, відповідає політичній ідеології «русского мира».
Святіший владика у своїй обширній промові перед високопоставленими особами з усього світу посилався на історичні духовні зв’язки Київської Русі зі Вселенським Патріархатом, від якого вони прийняли християнство у Х столітті, та на спроби підірвати Патріаршу Церкву Константинополя та її роль у православному світі від Росії, після падіння міста, і особливо з 19 століття, коли в поєднанні з доктриною панславізму вона інструменталізувала релігійні почуття для досягнення політичних і військових цілей. Таке ставлення, спрямоване на віддалення слов’янських віруючих від їхньої Матері-Церкви та пропагування Москви як «Третього Риму», спонукало Вселенський Патріархат засудити її в 1872 році як єресь, єресь етноплемінності.
Ця єресь етноплемінності з її носієм панславізму та розділення пастви Патріархату, підкреслив Патріарх, була корисною для цілей Москви та причиною ненависті, викликаної між православними християнами Балкан, яка виявилася під час Балканської війни та звірств, що сталися на початку 20 ст.
У своїй промові Його Святість згадав про маргіналізацію релігії за часів Радянського Союзу та її реінструменталізацію в роки після його падіння. За його словами, РПЦ стала на бік Володимира Путіна, особливо після обрання Патріарха Кирилова у 2009 році.
«Він бере активну участь у просуванні ідеології «Русского мира», згідно з якою мова і релігія дозволяють визначити єдине ціле, що включатиме Росію, Україну, Білорусь, а також інші території колишнього Радянського Союзу і діаспори. Москва (як політична, так і релігійна влада) була б центром цього світу, чия місія полягала б у боротьбі з декадентськими цінностями Заходу. Ця ідеологія є інструментом легітимації російського експансіонізму та основою його євразійської стратегії. Зв'язок з минулим етноплемінності і сьогоденням «Русского мира» очевидний. Таким чином, віра стає основою ідеології путінського режиму».
Потім Вселенський Патріарх згадав про відмову Російської Церкви брати участь у Священному і Великому Синоді Православної Церкви, що відбувся на Криті в 2016 році, а також про погіршення відносин після того, як Вселенський Патріархат надав автокефалію Православній Церкві в 2019 році Україні. Він додав, що вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року посилило поляризацію.
«Неоднозначна позиція патріарха Кирила щодо війни та його підтримка політики президента Путіна викликали різку критику в православному світі та за його межами. Українські православні, які вирішили залишитися під Російською церквою, також висловили своє несхвалення.
Так поглиблюється і розширюється розкол православного світу. Деякі Церкви погоджуються з Вселенським Патріархатом, інші, чиї країни занадто залежні від Росії, сліпо підтримують Московський Патріархат, треті вважають за краще зберігати співучасне мовчання. Тим часом Російська Церква використовує державні засоби для закріплення свого впливу на канонічній території інших Церков, всупереч найелементарнішим правилам церковної організації Православ’я. Її втручання в Африку подають як каральні дії проти Олександрійського Патріархату за визнання автокефалії Української Православної Церкви. Очевидно, що в цих умовах миротворча роль Церкви дуже ускладнюється».
Святіший Владика зазначив, що все вищесказане, окрім важливості для церковного життя, свідчить про зростання ролі релігійного чинника у головних глобальних проблемах.
«Ідеології слабшають одна за одною. Кінець комунізму залишив велику порожнечу в цілій частині світу, яка жила під його правлінням, і в інших людствах, які покладали на нього свої надії. Криза глобалізації та лібералізму також породжує глибокі розчарування та небезпечні образи. У цьому ландшафті краху матеріалістичних ідеологій духовність робить потужне повернення. Однак це повернення може бути небезпечним, якщо воно не виражається відповідно до підходів, які включають мудрість релігійних традицій, почерпнутих зі спадщини великих цивілізацій минулого».
Вселенський Патріарх підкреслив, що джерелом проблем є інструменталізація релігії людьми, які часто не мають справжньої віри. Він зазначив, що російські православні є великим надбанням для православ'я і для всього світу.
«Російське православ’я мало величезний духовний і мистецький внесок, а також інтелектуальний. Він, на жаль, став жертвою втручання російської політичної влади. Радянський гніт завдав шкоди, позбавивши цілі покоління благословення віри та мудрості Церкви. Неоімперський режим, потребуючи самозміцнення, покладався на те, що вважав цінним політичним капіталом: відновлені релігійні почуття російського народу. На жаль, йому вдалося спрямувати на цей шлях частину православного духовенства. Головним чином вона сприйняла і зміцнила єретичні підходи царського режиму в контексті неправильного тлумачення церковних канонів, частково через духовну гниль радянського періоду.
Наслідки дуже серйозні. Етно-релігійний фанатизм, який прищеплюється російській молоді, пригнічує перспективи миру та примирення. Православний світ розділений, і ця роздробленість спроектована на бідні країни, люди яких сподівалися знайти порятунок у вірі. Перш за все, це шкодить Російській Церкві, тому що рано чи пізно люди усвідомлять надмірності Церкви, підпорядкованої цілям, які не мають нічого спільного з її початковою місією».
Завершуючи свою промову, Святіший Владика підкреслив, що інколи фахівці з міжнародних відносин схильні ігнорувати або маргіналізувати роль і значення релігійного чинника, автентичного чи маніпульованого.
«Однак ми вступили в період, коли цей фактор стає все більш важливим. Богослови та інші спеціалісти з питань, пов’язаних із функціонуванням Церков, безсумнівно, повинні відкритися для інших перспектив і розвивати діалог з іншими науковими дисциплінами. Також важливо, щоб спеціальність соціальних наук, політичних наук і міжнародних відносин подолала будь-яке небажання заглиблюватися в релігійні питання. Розуміння нового світу, який формується на наших очах, не може ігнорувати релігійний факт».
