Сусіди, але уже не друзі. Українці не вірять словам білорусів

Ракетний обстріл України з боку Білорусі, спротив резолюції ООН із засудженням російської анексії українських територій. Ці образи значно погіршили колись доброзичливе ставлення українців до Білорусі диктатора Олександра Лукашенка. Проте бурю емоцій викликала сформована в серпні цього року позиція лідера білоруської опозиції, яка запропонувала українському президенту Володимиру Зеленському співпрацювати зі створеним Об'єднаним перехідним кабінетом. «Здається, Тихановська впевнена, що «без вільної Білорусі не буде вільної України», але українці мають свою думку з цього приводу, — пише молода українська журналістка Анна Маслович для Niezalezna.pl.

Невдала революція

24 травня 2020 року сотні білорусів вперше за багато років вийшли на вулиці Мінська, щоб протестувати проти рішення Олександра Лукашенка повторно балотуватися на президентських виборах в 2020 році. Протести, ініційовані білоруським блогером і бізнесменом Сергієм Тихановським, були скеровані проти диктатора, який узурпував владу в країні протягом 26 років. Протести посилювалися, поки влада в Мінську не вирішила застосувати проти них силу. У липні того ж року білоруська міліція почала арешти опозиційних активістів лівого і правого крила, а також застосувала сльозогінний газ і гумові кулі проти мирних протестів на вулицях. Тихановського також заарештували. Проте мітинги за чесні вибори тривали, і 6 серпня вулицями Мінська пройшли 5000 людей з білими стрічками. Навіть більше – до 63 тис. людей, за даними Радіо Вільна Європа, зібралися на мітинг 30 липня 2020 року на підтримку нового кандидата в президенти Світлани Тихановської, дружини Сергія Тихановського.

У той час українці рішуче підтримували визвольний рух у Білорусі. Фальшиві вибори, поліцейське насильство, арешти та вбивства були для них надто знайомі. Проте, на відміну від скинутого у 2014 році президента України Віктора Януковича, який зрештою втік до Росії, Лукашенко залишився на місці.

Завдяки величезним зусиллям із блокування Інтернету, серії арештів і виступи військових проти мирного населення у власній країні, мітинги були розгнані, а білоруські голоси замовкли. Будучи лідером опозиції, Тихановській довелося залишити чоловіка (тоді затриманого вдруге), який може сидіти у в'язниці до 60 років, і втекти з країни, що знову поринула в диктатуру.

Сьогодні Тихановська називає себе «національним лідером Білорусі». Вона заявляє, що перемогла Лукашенка на виборах 2020 року, всупереч заявам режимної білоруської пропаганди та співпрацює з польською Координаційною радою з питань передачі влади в Білорусі, намагаючись очолити білоруський уряд у вигнанні. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну політикиня неодноразово висловлювала свою проукраїнську позицію, демонструючи підтримку українського опору та розповідаючи у своїх соцмережах про білоруських партизанів [міф про героїзм радянських білоруських партизанів — це важлива частина ідентичності сучасної Білорусі – ред.], які воюють на боці України, використовуючи хештеги #StandWithUkraine і #StandWithBelarus поруч. Однак її останнє звернення до Володимира Зеленського, яке вона опублікувала на YouTube у першій половині жовтня, загострило дискусію в Україні щодо реальної співпраці з «демократичною Білоруссю» та дипломатичних відносин після війни.

Порушений мир

Те, як українці сприймають Білорусь, дуже змінилося за останні 7 місяців. Хоча Лукашенко заприсягся, що не буде втручатися у війну Росії проти України, з перших днів війни ракети по Києву були випущені з території Білорусі в повному обсязі. Крім того, військам загарбників, які ввійшли в Україну через кордон з Білоруссю, вдалося 24 лютого захопити контроль над Чорнобильською АЕС, зануривши Європу в паніку ядерної війни.

Хоча понад 1,5 тис. білоруських добровольців воюють на боці України – як партизани або добровольці з полку Калиновського [добровільний загін територіальної оборони білорусів, створений у 2022 році для захисту України від російського вторгнення. Полк був названий на честь Костянтина Калиновського, одного з керівників Січневого повстання 1863 року в Литві та Білорусі – прим. ред.], перериваючи, як партизани, ланцюг постачання російської армії або надаючи гуманітарну допомогу та притулок українським біженцям, важко любити країну, якій, зрештою, багато в чому активно допомагає кремлівський правитель Володимир Путін. Із травня 2022 року з території Білорусі в бік України було випущено 630 ракет, а 15 жовтня ц.р. з'явилися повідомлення про прибуття нових підрозділів російських військ до Білорусі. Крім того, Білорусь 12 жовтня проголосувала проти резолюції ООН, яка засудила проведення Росією псевдореферендумів на територіях «ЛНР» і «ДНР», а також на тимчасово окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей України, що їх провели окупанти 23-27 вересня ц.р. Не дивно, що ці кроки змушують більшість українців повністю підтримувати санкції проти Білорусі. І цю несправедливість буде важко компенсувати навіть після демократизації нашого сусіда.

У світлі цих подій важко сказати, на що саме розраховувала Світлана Тихановська, опублікувавши на своєму YouTube-каналі 10 жовтня відео, де звертається до президента України з пропозицією «будувати союз з демократичною Білоруссю». Хоча це правда, як вона сказала у зверненні, що «Україна і Білорусь — жертви російського імперіалізму». Проте ще зарано розглядати Білорусь та її представників як цілком демократичних партнерів. На цей час Білоруссю править диктатор і звідти ведуть ракетний обстріл України. Опозиційний Об'єднаний перехідний кабінет міністрів далекий від реальної влади в країні і не впливає на рішення Лукашенка допомогти Путіну. Тож з точки зору українців усе, що робить цей уряд у вигнанні, закінчується самими деклараціями. Тихановська жодного разу не контактувала з полком Калиновського, який безпосередньо бере участь в українських бойових діях, а також відкрито не згадувала про російську збройну агресію та не засуджувала російську окупацію українських територій, таких як Крим.

Сумнівний союз

Не дивно, що звернення Тихановської до Зеленського викликало дискусію в українських соцмережах. Користувачі Twitter критикували білоруску за відсутність підтримки полку Калиновського, за їхню постійну лояльність до Росії, за те, що вона закликала українців, які воюють за свою країну, також воювати з режимом Лукашенка, за те, що вона висуває вимоги лише до українців, а не до інших сусідніх країн, які, однак, усе ще перебувають у кращому становищі, ніж Україна, і за політичну пасивність.

Слова Тихановської про те, що «без вільної Білорусі не буде вільної України», безумовно, були найбільш дискусійними для українців. Оскільки українці вже довели свою спроможність у боротьбі з надзвичайно могутнім і жорстоким ворогом і мають підтримку багатьох демократичних держав, свобода Білорусі, здається, не відіграє жодної ролі в цьому рівнянні. Перемога України над Росією може послабити вплив Путіна в Білорусі, що, у свою чергу, дасть шанс білорусам зробити другу революцію. Але власними силами білоруські добровольці, які сьогодні воюють разом з українськими солдатами, це розуміють, а Тихановська – явно ні. Побачивши це, український уряд негативно відреагував на її пропозицію про співпрацю.

14 жовтня голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах, член президентської партії «Слуга народу» Олександр Мережко в інтерв’ю Радіо Вільна Європа заявив: «Позиція Тихановської щодо Росії та Путіна недостатньо чітка. Вона ніби боїться називати речі своїми іменами. Наприклад, ясно заявити, що Росія є терористичною державою, агресором і ворогом білоруського народу. Крім того, в її оточенні є дещо сумнівні люди». Зрештою, Верховна Рада відмовилася визнавати Об’єднаний перехідний кабінет, водночас висловивши бажання підтримувати зв’язок із полком Калиновського – людьми, які насправді доводять, а не говорять, чого варта їхня солідарність».

Можливо, було б добре мати ще одну дружню державу, з якою можна було б співпрацювати під час війни та після неї, але ситуація з Білоруссю надто складна. Важко покладатися на союзника, який не вирішив власних проблем і який більше висуває вимоги, аніж допомагає. Поки російські ракети й російські війська не будуть відведені від Білорусі, про альянс не може бути й мови, особливо коли влада все ще в руках Лукашенка, а де-факто Путіна. Крім того, важливо знати, чи можна розраховувати на лояльність друзів, а дивлячись на Світлану Тихановську з точки зору України, поки невідомо, чи готова вона остаточно розірвати зв’язки Білорусі з Росією. Україна завжди буде вдячна тим білорусам, які не лише на словах, а й на ділі стали на бік України. Як здається, на державному рівні їх жодного немає – ні в країні, ні в еміграції.

          Офіційний сайт газети Niezalezna.pl  Niezależna.plNiezależna.pl

Світлина з Фейсбуку