Олег ЛИСТОПАД: Чи відповість росія за зруйноване довкілля?

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів нарахувало вже понад два трильйони гривень збитків за зруйноване російськими агресорами довкілля. Це величезна сума, і вона й далі зростає щодня, зокрема й після підриву греблі Каховської ГЕС. Зрозуміло, що нашому довкіллю завдано величезної шкоди. Зрозуміло, що винні мають за це відповісти, а країна-агресор має відшкодувати ці збитки. Але чи можливо це зробити?

Злочинців — за ґрати

Почнемо з кримінальної відповідальності. Протягом 2022 року Офіс генерального прокурора відкрив 16 кримінальних проваджень за статтею про екоцид, саме за злочини, вчинені росіянами. Зокрема, через наслідки прильоту двох російських ракет на нафтобазу під Калинівкою Київської області в березні минулого року. Там вигоріла величезна кількість нафти, а також чимало її розтеклося навколо і потрапило в сусідні водойми. Виздихала уся риба, отруєно підземні горизонти. Інші приклади — кримінальні провадження через загибель кількох мільйонів птахів на фабриці у Чорнобаївці Херсонської області, обстріли росіянами ядерної установки «Джерело нейтронів» у Харкові тощо.

Фото 1. Рештки техніки після ракетного удару по Калинівці. Фото Олега Листопада

Якби ці жахливі речі скоїв якийсь диверсант, якого ми тут піймали, і могли б судити, як нині за інші злочини щодо деяких російських військових суди відбуваються, то було б простіше. Але злочинці, які віддавали накази й запускали ці ракети, перебувають поки що за межами нашої юрисдикції. Тому нам доводиться думати про те, як скористатися міжнародними механізмами.

Римський статут Міжнародного кримінального суду в статті 8 («Воєнні злочини») містить, зокрема, і рядок про шкоду довкіллю. Тобто, здавалося б, все нормально і можна працювати.

Але насправді це формулювання дуже обтічне і не надто чітке. Не дивно, що практика застосування цієї статті Міжнародним кримінальним судом на сьогодні відсутня. Тож якщо нам вдасться цю статтю змусити працювати, ми будемо піонерами в цій справі.

Ще Римський статут пише таке: якщо немає якихось чітких речей у міжнародному законодавстві, то можна скористатися законодавством національним. У нас у Кримінальному Кодексі є стаття 441 — «Екоцид»: «Масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу,  — караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років». Ура? Ні, не ура. Бо не зрозуміло, що таке «масове знищення» і що таке «екологічна катастрофа», як це оцінити, в яких цифрах.

Тобто знову стаття не дуже чітка. І практика у нас теж, скажемо так, дуже скромна. У квітні цього року вперше (!) до суду передали справу про екоцид. Вона стосується отруєння річок Случ та Хомора однією з фабрик. Про замори риби у цих річках ми чуємо останні п’ять років, і от тільки тепер  справа пішла до суду.

А от по інших «екологічних» статтях  (за діяння з менш масштабними наслідками) Кримінального Кодексу практика є, і доволі широка. І практика застосування інших екологічних законів є. Тобто ми бачимо, що зможемо чогось домогтися тільки тоді, якщо зробимо законодавство чіткішим, кращим, яснішим.