Василь Я. ШЕВЧУК: Відновлення і реконструкція України. Допомога світу і домашні завдання

Василь Я. ШЕВЧУК: Відновлення і реконструкція України. Допомога світу і домашні завдання
217606 ПЕРЕГЛЯДІВ

Василь Я. ШЕВЧУК: Відновлення і реконструкція України. Допомога світу і домашні завдання

Найголовнішим словом, яке має бути на вустах усіх, хто будує, захищає і відроджує Україну, є відповідальність. Щоб стати сильною конкурентоздатною державою, треба усвідомити й утвердитись самим, що Україна – велика європейська країна і потенційно сильна держава «в сім’ї вольній, новій», та перейти до позиції політичної сміливості і відповідальності за майбутнє.

У 2020 році Юрій Щербак – письменник, дипломат, вчений, лікар, державний і громадський діяч – випустив у світ пророче послання «Україна в епоху війномиру: книга підсумків і пророцтв».

Три головні виклики, за визначенням автора, стоятимуть перед Україною впродовж усього XXI століття, принаймні з особливою гостротою – під час його першої половини:

«1. Війна з Росією, яка визначила себе смертельним ворогом непокірливої незалежної України й намагатиметься знищити українську державу будь-якими методами (синдром failed state) – військовими; засобами гібридної війни; підготовкою перевороту легального – через зміну курсу держави. Мета одна – впокорити, ліквідувати українську державу та українську націю.

2. Подолання жахливої економічно-технологічної й національно-психологічної відсталості України з-посеред країн Європи.

3. Побудова європейської за ментальністю, сильної, демократичної, справедливої Української держави.

СТАТИ СИЛЬНОЮ ДЕРЖАВОЮ – ось завдання для України на XXI століття, ось передумова виживання країни в конкурентному середовищі нових часів. Ми повинні вижити, завоювати право на майбутнє й утвердитися в ньому, зупинивши смертельні кульбіти й танці над прірвою» (с. 11-13).

Автор дає визначення сучасної національної держави (nation state), яка є найновішим витвором історії XVII-XX століть; аналізує чинники, під впливом яких формувалася українська держава, ставить діагноз основних її проблем:

«Набравши формальну і, частково, фактичну незалежність, Україна посткомуністична, дико капіталістична втратила безцінний скарб – людей, сповнених віри в майбутнє. Замість оптимізму творців у душах мільйонів українців надовго оселилася гіркота, цинізм, зневіра, безсилля, ненависть до крадіїв народних багатств. І байдужість до долі держави» (с. 121).

І як один з моральних авторитетів – членів групи сивих українських мудреців «Ініціатива 1-го грудня» Юрій Миколайович Щербак виписує рецепти оздоровлення і зміцнення державного організму:

«1. Стимулювання українського державного націоналізму, відродження патріотичних почуттів гордості за Україну та українські звершення в усіх сферах життя… Це також стосується беззаперечного статусу української мови як державної, підтримки розвитку української культури.

2. Збереження демократично-ліберальних принципів свободи і прав людини, свободи економічного життя та інших видів діяльності.

3. Побудова сильних Збройних сил України й територіальних військ, оснащення найновішими видами зброї, розробка зброї помсти – зброї Судного дня – для покарання агресора, не виключаючи – за виняткових обставин – створення ядерної зброї.

4. Інтеграція України в європейсько-атлантичні політико-економічні та політико-військові оборонні структури НАТО, забезпечення стратегічного партнерства з США, Канадою, Великобританією, країнами ЄС.

5. Стимулювання «м’якої сили України» – культури й мистецтва, літератури, кінематографа, візуальних мистецтв…

6. Організація спільних із зарубіжними країнами центрів науки і технології, вільних економічно-наукових зон, технопарків, створення сприятливого інвестиційного клімату для іноземних компаній» (с. 128-129).

«Другий комплекс проблем (а для більшості громадян – перший, головний), що вимагає якнайскорішого розв’язання з застосуванням радикальних методів, – це спроба зрушити Україну з ситуації національної ганьби: злиднів, соціальної несправедливості, нереформованості економіки та її відсталості.

Для більшості громадян є депресивним той факт, що їхня багата ресурсами й людським капіталом країна – одна з найвідсталіших в Європі, перебуває на позиції занедбаних африканських держав майже в усіх рейтингах економічного розвитку та економічної свободи» (с. 132). 

З метою подолання депресивної ситуації і створення умов для відновлення та реконструкції економіки України пріоритетне завдання держави – змінити модель розвитку, засновану на валових показниках екстенсивного виробництва; поєднати фактори інтенсифікації економіки з конкурентними перевагами країни, які сприятимуть зміцненню матеріальної бази життєдіяльності людей і водночас перетворенню України в притягальний магніт для зовнішніх інвестицій; гарантувати економічну свободу і безпеку бізнесу усіх форм власності; вчасно виявляти потенційні загрози й ухвалювати адекватні рішення; підвищити професійність державного управління; провести структурні та інституційні реформи таким чином, щоб життя людей ставало кращим, безпечнішим та справедливим. Сильна держава має спиратися на громадянське суспільство та єдину політичну націю, здатну захищатися і гідно жити в епоху війномиру.

2. ПРОБЛЕМИ І НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ

Основна проблема реформування – проблема якості. Вирішення цієї проблеми потребує, по-перше, нової якості державного управління, по-друге, нової якості соціально-економічного розвитку, по-третє, нової якості життя.

У світовому демократичному співтоваристві домінує принциповий критерій дієздатності влади: справедливість і демократія є лише там, де право панує над інтересами. Держава має бути сильною. Але держава сильна тільки тоді, коли відстоює національні, а не приватні, корпоративні і кланові інтереси.

Ключова умова для покращення бізнес-клімату – економічна свобода.

За рівнем економічної свободи Україна займала у 2021 році 127 місце серед 177 країн світу (Україна відноситься до категорії «Країни із в основному невільною економікою» через надто великий обсяг державного втручання в усі сфери життя). Співавтор Індексу економічної свободи американський професор інституту Фрейзера Джеймс Ґвартні вважає, що «українці успішні всюди, крім самої України; і станом на 2017 рік місце України в індексі – 149-те, між Анголою та Іраном. Ви бідні через відсутність економічної свободи. В Україні дуже слабка правова система, яка не забезпечує захист прав власності. У випадку з Україною – країною з величезним економічним потенціалом, земельними ресурсами та людським капіталом – мене вразила відсутність достатньої зміни в напрямку економічної свободи за ці роки».

У той же час природні ресурси України дозволяють їй зайняти одне з провідних місць у Європі та світі за виробництвом багатьох видів промислової продукції та широкого спектра якісних продовольчих товарів.

Екосистеми України є частиною Європейської екологічної мережі і нам є з чим іти до вільної Європейської співдружності. Україна займає 0,5 відсотка суші на Землі та унікальне географічне розташування, має два теплих моря, великі ріки (насамперед – величний Дніпро), гори, ліси, степи, родючі землі, багаті надра. Загальна територія земельного фонду становить 60,4 млн. га. Сільськогосподарськими землями охоплено 71,3 відсотка території країни, з них сільськогосподарських угідь – 69,2 відсотка. Значна площа земельних ресурсів має неперевершені еколого-економічні параметри, включаючи унікальні масиви чорноземів, частка яких у складі орних земель сягає 60 відсотків. Наша земля може забезпечити продовольством 400-500 млн. людей в Європі та світі.

Україна належить також до провідних мінерально-сировинних держав світу. В її надрах відкрито близько 8 тис. родовищ понад 90 видів корисних копалин, виявлено близько 20 тис. рудопроявів з 200 видами мінеральних ресурсів. За запасами й видобутком залізних, марганцевих, титан-цирконієвих руд і багатьох видів неметалевої сировини Україна донедавна посідала чільне місце серед провідних держав світу. Це забезпечувало близько 5 відсотків світового видобутку корисних копалин і продуктів їхньої переробки на суму понад 20 млрд. доларів (ще за старими цінами). Більш як третину надходжень від експорту Україна отримувала від реалізації мінерально-сировинної продукції.

Розташування у географічному центрі Європи на перетині глобальних логістичних шляхів спроможне забезпечити країні провідне місце найбільшого на євразійському континенті транспортно-логістичного вузла.

Наша країна є шостою в Європі за чисельністю населення. Поряд з цим слід враховувати, що «українство» є глобальним явищем (варто згадати Канаду, США, Аргентину, Австралію, сучасну Європу, терени Росії та інші регіони світу), і ця світова спільнота вболіває й готова підтримувати політику сталого розвитку та безпеки України, як складової цивілізованого демократичного світу.

Традиційно високий науково-освітній потенціал у поєднанні з розвинутою мережею наукових установ і вищих навчальних закладів здатен забезпечити Україні роль генератора новітніх технологій, виробництва і постачання на внутрішній та зовнішній ринки високотехнологічної конкурентоспроможної продукції, у тому числі оборонно-промислового комплексу.

Натомість країна перебуває на останньому місці в Європі по виробництву ВВП на душу населення, а відтак за розвитком внутрішнього ринку та купівельною спроможністю населення. Наслідком неадекватного економічного реформування, а по суті – економічного деформування, стала неприпустимо висока концентрація національного багатства у власності невеликого кола осіб, надмірна диференціація доходів на тлі непомірної розкоші фінансово-політичної верхівки, бідність широких верств населення, особливо тих, що працюють.

Виправлення усіх цих деформацій потребує кардинальної зміни соціально-економічної політики держави та консолідованих зусиль усього політикуму й суспільства. Нью-Йоркська «Спільна декларація про підтримку відновлення та реконструкції України» (25.09.2024 р.) актуалізувала необхідність радикального перегляду соціально-економічних критеріїв, пріоритетів та орієнтирів для відродження і розвитку. Перш за все йдеться про перехід від екстенсивних до інтенсивних факторів росту, зміни структури і якості економічного розвитку.

В ході економічного відновлення і реконструкції слід розвивати сферу високих технологій, оновлювати виробничі фонди на основі підвищення норми амортизації, норми виробничого нагромадження та скасування ввізного мита на високотехнологічне обладнання, якого немає в Україні.

Головна проблема якості економічного розвитку – підвищення рівня конкурентоспроможності країни, яка за методикою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) оцінюється на основі 12 показників: 1) якість інститутів, 2) інфраструктура, 3) макроекономічна стабільність, 4) здоров’я та початкова освіта, 5) вища освіта і професійна підготовка, 6) ефективність на ринку товарів і послуг, 7) ефективність на ринку праці, 8) розвиненість фінансового ринку, 9) рівень технологічного розвитку, 10) розмір внутрішнього ринку, 11) конкурентоспроможність компаній, 12) інноваційний потенціал.  

У 2014-2019 роках за Індексом глобальної конкурентоспроможності Україна посідала 76-85 місця із 141 країни. У 2020 році країна трохи посунулась донизу в рейтингу конкурентоспроможності та залишалася найменш конкурентоздатною в регіоні Західної та Східної Європи.

Основними напрямками вирішення цієї проблеми є формування сприятливого інвестиційного клімату, стимулювання інноваційної діяльності, оновлення основних виробничих фондів, створення високотехнологічних робочих місць, підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва, структурні та інституційні реформи.

Що стосується структурних реформ, які сприятимуть зростанню конкурентоспроможності економіки, то ними є оптимізація обсягів сировино-видобувних виробництв з одночасною глибокою модернізацією їх продуктивних потужностей, розвиток машинобудування і промисловості високих технологій, відновлення сільськогосподарського потенціалу на основі застосування екологічно чистих технологій та виробництва природних, нестимульованих продуктів харчування, організація глибокої переробки продовольчих товарів, забезпечення основної частини потреб населення у споживчих товарах за рахунок національного виробництва з одночасним запровадженням жорсткої економії енергоресурсів.

Основою процесу розширеного суспільного відтворення має стати інноваційно-інвестиційна модель розвитку. За такої моделі зростання обсягів виробленої продукції та підвищення її конкурентоспроможності досягається не шляхом збільшення витрат ресурсів, а переважно за рахунок інтенсивних факторів виробництва, активного використання нових знань та їх матеріалізованих результатів. Крім того, негативні тенденції, які склалися у виробничій сфері (старіння основних фондів, технологічного оснащення, втрата найбільш кваліфікованої частини кадрів тощо) ускладнюють процес виходу з системної кризи національної економіки. Тому енергійний перехід на інноваційну модель розвитку є єдиним шляхом виходу з кризи. Конструювання цієї системи залежить від адекватного усвідомлення та осмислення тих тектонічних зсувів, які відбулися у світовій економіці і політиці.

В плані інституційних реформ одним із домашніх завдань, згідно із «Спільною декларацією про підтримку відновлення та реконструкції України», є впровадження реформи системи правосуддя та просування верховенства права в контексті вступу до ЄС, реформа судової і правоохоронної систем.

Головною проблемою у судовому захисті прав власності та інвестицій, як показав досвід участі протягом восьми років у 286 засіданнях у трьох судових інстанціях, включно з Верховним Судом, є непередбачуваність судових рішень і відсутність відповідальності суддів за неправосудні рішення. Навіть коли ви впевнені на 100 відсотків у правовій чистоті, відповідності нормам закону і справедливості – судді можуть вирішити по іншому.

Так, на підставі рішень судів 3-х інстанцій у 36-ти анти-рейдерських справах можна зробити висновок: співвідношення між правосудними (такими, що відповідають закону) і неправосудними (такими, що суперечать закону, належним і достовірним доказам, обєктивним фактам, відомим суддям) оцінюється у місцевих судах як 70 : 30, в апеляційних судах – 80 : 20, у касаційних судах – 90 : 10, усе ж таки на користь закону і справедливості.

Дане співвідношення, вкупі з безвідповідальністю за неправосудні рішення, свідчить про необхідність реформування судової системи держави. Найперше, що необхідно зробити – поставити сумнівні рішення під незалежну перевірку комісій у складі авторитетних (включаючи іноземних) суддів у відставці, університетських вчених з відповідних галузей права, а також громадськості.

Очевидно, що перевірку законності судових рішень вже незабаром з легкістю й неупередженістю, без корупційної складової, міг би здійснювати штучний інтелект. Адже всі судові документи скануються в електронному вигляді і містяться у судових справах, законодавча база є доступною, судові рішення теж є відкритими у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Два неправосудних рішення мають бути підставою для звільнення судді.

Тому неспівмірне з бідністю працюючого населення грошове, соціальне та інше забезпечення суддів має бути доповнене відповідальністю. Також має бути виключений адміністративний вплив влади на судову систему держави, у чому знову ж таки сприятиме застосування штучного інтелекту.

Єдина проблема, що незалежної перевірки не хочуть судді, але це можна подолати при наявності політичної волі і контролю громадськості та партнерів.

Також потрібна реформа державної виконавчої служби, без чого діяльність судової системи нерідко втрачає сенс і лиш марно тратяться ресурси. Перебування державної виконавчої служби у складі Міністерства юстиції мало б підвищувати її дієвість, однак судові рішення практично не виконуються роками.

Крім того, потрібні зміни в правоохоронній системі, зокрема щодо захисту економічної свободи – досудові розслідування правопорушень проти прав власності і свободи інвестицій не повинні обмежуватись термінами і бути серед пріоритетних у діяльності слідчих органів системи МВС і прокуратури.

3. ВІДРОДЖЕННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

«Підтримка людського капіталу України шляхом постійного реагування на гуманітарні потреби та соціальний захист» (як зазначено у Нью-Йоркській Спільній декларації) та перехід до нової якості життя пов’язані з визнанням того факту, що основною соціальною проблемою України є оплата праці, проблема заробітної плати, отже, проблема подолання бідності працівників. Будь-які соціальні пільги, субсидії, преференції, виплати при народжуванні дитини – це паліатив. Без радикальної реформи політики заробітної плати проблему бідності широких верств працюючого населення розв’язати неможливо. Тому одним з найбільш невідкладних завдань є забезпечення виконання заробітною платою її відтворювальної та стимулюючої функцій.

У зв’язку з цим доцільно здійснити крупний соціально-економічний маневр, суть якого полягає у переході від обмежувально-стримувальної політики доходів до політики стимулювання їх зростання. Політика доходів повинна спиратися на соціальні стандарти, такі як прожитковий мінімум та мінімальна заробітна плата – місячна та погодинна.

Перш за все слід визначити реальний науково обґрунтований прожитковий мінімум. Наступний крок – підвищення мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму, що забезпечить суттєве зростання середньої заробітної плати. Такі зміни сприятимуть підвищенню питомої ваги заробітної плати у собівартості продукції та ВВП. А це, у свою чергу, неминуче зумовить зростання платоспроможного попиту та сприятиме зростанню ємності внутрішнього ринку.

Отже, йдеться про перехід від дешевої до дорогої робочої сили, що сприятиме оновленню виробничого апарату, ступінь зношеності якого сягнула 70-80 %. Дешева робоча сила – гальмо науково-технічного прогресу. Теорія і практика дешевої робочої сили є вкрай шкідливою не тільки для забезпечення економічного зростання, а й з точки зору зростання індексу людського розвитку.

Хибним є твердження, що зростання заробітної плати неминуче веде до зростання цін. Насправді ж зростання заробітної плати веде до зростання цін лише при одній умові – відсутності випереджаючого зростання продуктивності праці. До речі, категорія продуктивності праці у нас невмотивовано забута.

Успіх у здійсненні такого соціально-економічного маневру вирішальною мірою залежить від вирішення питання про погодинну заробітну плату та зростання питомої ваги заробітної плати у собівартості продукції та у ВВП.

Зростання заробітної плати автоматично потягне за собою зростання пенсій. Об’єктивною основою зростання пенсій має бути зростання заробітної плати, а не суб’єктивно встановлені добавки до пенсій. Тим більше не має жодного виправдання обкладання пенсій податком.

Найактуальнішим в умовах війни та післявоєнного миру є питання про порятунок і відродження людського капіталу країни. Згідно зі «Стратегією демографічного розвитку України на період до 2040 року», схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2024 року № 922-р, «чисельність постійного населення у 2021 році становила 41 млн. осіб (без урахування тимчасово окупованої російською федерацією території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя); очікувана чисельність населення у 2024 році – 31,1 млн. осіб; чисельність у 2040 році (за інерційним сценарієм і сценарієм змін) прогнозується в діапазоні 28,9-33,9 млн. осіб.

Цього явно недостатньо – людський капітал України має відродитися хоча б до 50 млн. осіб. Схвалена «стратегія» має концептуальний характер, а «операційний план заходів» починається зі створення «міжвідомчої робочої групи з питань щодо розроблення плану заходів з реалізації Стратегії у 2024-2027 роках» і «проведення стратегічної сесії з опрацювання плану заходів».

Очевидно, що потрібен наступний крок в реалізації більш активної демографічної політики, а саме – комплексна розробка за участю всіх міністерств і відомств, а також НАН України, і затвердження Верховною Радою України загальнодержавної програми розвитку людського капіталу України, як це передбачено пунктом 6 частини 1 статті 85 Конституції України.

4. НОВА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ

Україні потрібні високі темпи зростання ВВП для подолання бідності населення, але паралельно в умовах зміни клімату повинна формуватися нова модель розвитку – «зелене» відродження, «зелене» зростання, «зелений» розвиток, що ґрунтується на припливі інвестицій у відновлювальні джерела енергії, екологічно безпечне виробництво, «зелені» технології.

Для цього слід запровадити систему спеціальних стимулів і санкцій: субсидії на дослідження і створення «зелених» технологій та субсидії споживачам на їх освоєння; спеціальні тарифи на відновлювальні джерела енергії; пільгові кредити на купівлю технологій отримання сонячної та геотермальної енергії; застосування «зелених» інфраструктурних програм, зокрема програм розвитку громадського транспорту; введення обмежень на викиди парникових газів; пільгові податки для «зеленого» виробництва.

Еколого-соціальний розвиток – це такий розвиток, який не виводить цивілізацію за межі екологічної рівноваги, не викликає у біосфері процесів руйнування, деградації і виникнення непридатних для життя людини умов.

Адже наша планета – мала, як дитина, така ж вразлива і потребує такого ж відношення і захисту. Довжина екватора Землі становить 40 тисяч кілометрів, з яких 78,8 % припадає на моря, океани й озера і тільки 21,2 % – на сушу. Для усвідомлення розмірів і вразливості нашої однієї спільної планети достатньо поглянути на спідометри у ваших автомобілях і розділити їх показники на 40 тисяч – вийде скільки разів ви вже об’їхали навколо Землі по екватору. На спідометрі у моєму «шукачі стежок» 480 тис. км – 12 раз навколо Землі!

Треба також враховувати глобальний вплив воєнних агресій на людей і на природні середовища життєдіяльності – землю, гідросферу, атмосферне повітря, надра, рослинний і тваринний світи, клімат, біосферу в цілому. Природа реагує дуже болісно – землетрусами, епідеміями, пандеміями, засухами тощо. Це – реакція природи на втрату людством розуму. Природа не йде на компроміси. За розум має взятися людство. Інакше світ буде поділений між цивілізованою спільнотою і варварами, що остаточно поставить крапку на виживанні людства.

Щоб вижити, світ мусить «позеленіти» і перестати воювати, вернутися до свого природного кольору (замість неприродного криваво-сірого кольору війни), перейти до нової еколого-соціальної моделі розвитку (згодом до нової формації, бо іншої може й не бути). Цивілізовано-відповідальним державам – членам ООН – слід перестати мірятися кількістю ядерних боєзарядів, здатних знищити людську цивілізацію. Критерієм цивілізованості і успішності тієї чи іншої держави має стати внесок у збереження біосфери Планети Земля, зокрема, через національні внески у реалізацію міжнародних екологічних конвенцій. Для цього доцільно створити Раду екологічної безпеки Планети Земля без права вето.

5. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

«Спільна декларація про підтримку відновлення та реконструкції України», яку ухвалили 25 вересня 2024 року 30 провідних країн світу, включаючи країни «Великої сімки» (G7), і Європейський Союз під час Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку (США), дає народу і державі надію і шанс, який не можна втратити. Поряд із допомогою світу Україна має синхронно виконати домашні завдання.

Державне управління і регулювання процесів відновлення, реконструкції і сталого розвитку має передбачати створення системи програмних і прогнозних документів: національної стратегії; довгострокових і середньострокових прогнозів, створення ефективної системи взаємодії «центр – регіони» з передбаченням жорсткого дотримання низки обмежень. Цільові орієнтири повинні бути виражені у показниках, які характеризують якість життя, якість економічного розвитку та якість навколишнього природного середовища.

Національні стратегічні документи, у тому числі стратегію відновлення і розвитку України, доцільно гармонізувати за розділами з 17-ма цілями сталого розвитку ООН, які 25 вересня 2015 року Генеральна Асамблея ООН визначила одностайним консенсусом: 1) викорінення злиднів, 2) ліквідація голоду, 3) добре здоров’я і благополуччя, 4) якісна освіта, 5) гендерна рівність, 6) чиста вода і санітарія, 7) недорога і чиста енергія, 8) гідна робота й економічне зростання, 9) індустріалізація, інновації та інфраструктура, 10) зменшення нерівності, 11) сталі міста і населені пункти, 12) відповідальне споживання і виробництво, 13) боротьба зі зміною клімату, 14) збереження морських екосистем, 15) збереження екосистем суші, 16) мир, правосуддя та ефективні інститути, 17) партнерство в цілях сталого розвитку.

При цьому пункт «16) мир, правосуддя та ефективні інститути» доцільно зробити першим, оскільки від нього залежить досягнення всіх інших цілей.

У сучасному глобалізованому світі основним ресурсом стає людський капітал, а визначальним фактором виробництва – знання та їх матеріалізовані результати. На чільне місце серед показників розвитку країни виходять не валові показники економічного зростання (той же ВВП в абсолютних цифрах), а індекс людського розвитку, який має більше спільного з реальним життям людей.

Діяльність уряду треба оцінювати не по тому, скільки постанов чи законів ухвалено, а по тому, наскільки комфортно почуває себе населення у власній державі, а не шукає долі на чужих теренах. Індекс людського розвитку – дзеркало політичної відповідальності і якості державного управління.

Основними критеріями ефективності державного управління повинні стати динаміка індексу людського розвитку, що включає такі показники як «довге та здорове життя», «доступ до якісної освіти» та «гідний рівень життя» (які у свою чергу оцінюються показниками бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя, охорони здоров’я, соціальної захищеності, довголіття, екології, рівня злочинності, дотримання прав людини, ВВП на душу населення), зростання середньої тривалості, рівня і якості життя.

За індексом людського розвитку (ІЛР – індекс інтегральної оцінки бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя, охорони здоров'я, соціальної захищеності, довголіття, екології, злочинності, дотримання прав людини, ВВП на душу населення) наша країна у 2020 році займала 100 місце серед 193 країн і територій (у 2015 році – 81 місце, у 2019 році – 74 місце серед 188 країн світу). Вниз Україну традиційно тягнуть такі показники, як тривалість і рівень життя, а рятівним колом залишається рівень освіти.

Високорозвинені країни посилюють свою домінуючу роль у світових процесах тепер уже не за рахунок воєн, експлуатації природних чи людських ресурсів, а за рахунок використання новітніх знань. Решта країн, які не володіють цими знаннями та вміннями, потрапляють у залежність і будуть розраховуватись за блага цивілізації дешевою робочою силою, природними ресурсами, квотами на викиди парникових газів тощо, зрештою – міжнародним авторитетом.

Україна має всі можливості для відновлення й реконструкції як за рахунок ефективного використання природного і людського капіталів, так і застосування новітніх знань та їх матеріалізованих результатів. Наші вчені і фахівці беруть участь у розробці інформаційних та інтелектуальних технологій і виробів для оборони країни, а також для провідних компаній світу. Потрібно перейти до еколого-соціальної моделі розвитку, за якою вони будуть зацікавлені і зможуть зайняти достойне місце у своїй країні, повернутися додому.

Держава має покладатися на власні сили і науку, зокрема на потенціал Національної академії наук України, змінити своє недовірливе ставлення до національного мислення. Більше того – законодавча і виконавча гілки влади, а певною мірою – і вищі щаблі судової системи, мали б формуватися з високою часткою вчених у відповідних галузях науки і секторах державного управління.

Василь Я. ШЕВЧУК

Про автора

Доктор економічних наук (1992), професор (1997); державний службовець 1 рангу.

Освіта: Київський національний економічний університет імені В.Гетьмана (1971-1975), аспірантура Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (1977-1981).

Автор більше 200 наукових праць, у тому числі понад 30 монографій, книг і підручників з проблем державотворення, економіки, екології, національної і глобальної безпеки.

1981-1992 – Рада по вивченню продуктивних сил НАН України; керівник Центру досліджень і прогнозування Київського національного університету будівництва та архітектури.

02.1992-01.1993 – старший консультант Економічної служби Президента України.

01.1993-09.1997 – заступник міністра охорони навколишнього середовища України; перший заступник міністра охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України.

09.1997-08.1998 – перший заступник міністра економіки України.

08.1998-03.2000 – міністр охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України.

03.2000-12.2002 – керівник Апарату Ради національної безпеки і оборони України, директор Українського інституту досліджень навколишнього середовища і ресурсів РНБО України.

12.2002-06.2003 – міністр екології та природних ресурсів України.

06.2003-11.2003 – президент Фонду відродження Дніпра.

11.2003-08.2006 – керівник Секретаріату Голови Верховної Ради України.

08.2006-02.2011 – заступник директора-завідуючий відділом комплексних проблем державотворення Інституту законодавства Верховної Ради України.

04.2003-т/ч – голова Українського товариства охорони природи – всеукраїнської громадської наукової організації, утвореної у 1946 р., яка об’єднує понад 1 млн. членів.

03.2011-т/ч – президент Міжнародного фонду відродження Дніпра, генеральний директор Центру досліджень сталого розвитку, Київ.

 

 

 

Теги: Незалежний Медіа Форум, Independent Media Forum
Автор: uacenter.media

Незалежний Медіа Форум
www.uacenter.media
www.mediaforum.news
E-mail: [email protected]
Kyiv - Київ:  +38 067 461 6900
Варшава - Warszawa: +48 609 00 6656

Редакція Незалежного Медіа Форуму не завжди поділяє точку зору автора

© ICF "INDEPENDENT UKRAINIAN MEDIA CENTER IN EUROPE", 2022-2024
© POLSKO-UKRAIŃSKA FUNDACJA POKOJU CONCORDIA 818, 2023-2024

Мої відео