Майбутнє української культури без міністерства?

Переосмислення чи нова точка відліку:

що чекає на українську культуру?

Висновок-узагальнення належить директорці відомого музею:

«…музеї демонструють неймовірну горизонтальну співпрацю між собою, і ця тенденція набуває розвитку серед інших культурних інституцій».

Сьогодення культури, її спроможність вистояти через численні втрати і погляд у завтрашній день стали головною темою розмови, що відбулася в Українському кризовому медіа-центрі в рамках Діалогової платформу. «Війна проти української культурної ідентичності триває декілька століть. Зараз ми переусвідомлюємо і перевідкриваємо для себе ті загрози, які існували під час російської, а потім радянської імперій… Іноді доводиться чути від іноземних партнерів, що єдина спроба української державності була лише на початку двадцятого століття. Розвінчувати цей міф, говорити про це нам потрібне як всередині, так і на зовні», – таку думку висловила заступниця міністра культури та інформаційної політики Галина Григоренко.

Вона відзначила, що втрати, які Україна несе і в фізичному вимірі і в людському креативному капіталі, позначяться на роки і десятиліття. І не можна виміряти в грошовому виразі. Діти навчаються у бомбосховищах, а не в школах. Митці позбавлені можливості творити, а музиканти – спокійно працювати, створювати щось нове. «Водночас, будь-яка криза – це те, від чого можна відштовхнутись, аби дивитись вперед і розвиватися, – наголосила Галина Григоренко. – Для професіоналів цієї сфери завдання – цим скористатися, артикулювати, наскільки важлива культура. Акцентувати увагу на тому, що це не розваги і дозвілля, а те, що визначає нас і сферу національної безпеки».  

Директорка Музею Ханенків Юлія Ваганова зі своєї сторони відмітила, що майбутнє вже формується: «Ми не маємо чекати до перемоги. Процес триває. Не знаємо, яким він буде. Прислухаємось, придивляємось, і маємо бути максимально відкритими до тих змін, які навколо нас відбуваються. Вже зрозуміло, що ми не будемо такими, як були. Чим скорше відпустимо себе і почнемо бути в цьому часі, тим вільніше і стабільніше зможемо побудувати наше майбутнє».

Спікерка переконана в тому, що деколонізація країни буде проходити через десовєтизацію, і тут величезне значення мають відігравати музеї. Їм як ніколи буде потрібна уся підтримка держави і суспільства. Музеї треба перенаповнити. Цей момент буде одним з визначальних у сенсі того, як українці про себе розповідатимуть.

Куратор Діалогової платформи Олексій Ананов запитав про долю викрадених культурних цінностей, і те, хто має сформулювати завдання української культури.

Зі слів Галини Григоренко, є списки, триває комунікація з партнерами, вони включаються в бази пошуку міжнародних організацій, і якщо викрадене з’являється на чорних ринках, воно повертається до України.

«Нещодавно у нас із візитом була міністерка культури Хорватії. Вона розказала, що досі триває процес повернення артефактів, викрадених з музеїв, колекцій, бібліотек та архівів цієї країни, хоча війна закінчилася ще у 1995 році. На цей час з території Сербії і Чорногорії повернуто вже 32 тисячі артефактів. Це той позитивний досвід, який ми маємо засвоювати», – підкреслила заступниця міністра культури та інформаційної політики.

Що стосується уявних візій і мрій про майбутнє культури України, то є досить багато документів, напрацьованих різними експертними групами з 2014 року. Насправді, вони про одне і те саме  – децентралізацію, дерегуляцію, людиноцентричність. Треба пропрацювати те, як до цього дійти.

На думку Юлії Ваганової, трошки поміняти взаємодію і відносини між органами управління та інституціями можна в тому разі, якщо перші і другі сформулюють для себе одне і те саме питання: для чого вони працюють? Проте, не все залежатиме від органів управління.

Ті ж самі музеї демонструють неймовірну горизонтальну співпрацю між собою, і ця тенденція набуває розвитку серед інших культурних інституцій.

На світлині: Галина ГРИГОРЕНКО 

https://uacrisis.org