Жертовна страва. Таємні смисли за популярними варениками
Для багатьох українців дитинство й поїздки в село до бабусі асоціюються з варениками з вишнею, чорницею чи сиром. Рідна півранку в неділю трудиться-трудиться, а ти прокидаєшся – і на столі стоїть тарілка з гарячою стравою. Тоненьке тісто із солодкавою начинкою – не встигнеш покласти – розчиняються в роті. І їси все без упину, поки живіт не лусне. Бабуся з дідусем сидять поруч та радіють: нарешті хоч трішки погладшає, бо «одні шкіра й кості»!
Тож не дивно, чому вареники стали (разом із борщем) найтиповішою, найвпізнаванішою та найпопулярнішою українською стравою – як серед своїх, так і серед іноземців. Цьому сприяє й величезне фольклорне нашарування, адже предки цінували й любили їх не менш, ніж ми сьогодні. Чого тільки вартий один образ козака-характерника з повісті Миколи Гоголя, до чийого рота вареники самі стрибали, викупавшись у сметані!
Від давнини українці надавали вареникам магічного значення. Їх обов'язково готували в день, коли телилась корова або ягнилася вівця. Це, за віруваннями, дарувало тваринам міцне здоров'я та плодючість. Також страву несли й жінці після пологів, використовували для ворожіння на Андрія, ставили на різдвяний стіл – як символ Місяця та продовження роду.
Процес же замішування тіста трактувався в ролі творення всесвіту і його структури, де жінка виступала матір'ю й прародителькою.
Особливу вагу вареники мали під час жнив – тоді ставали ледь не ритуальною стравою. Вони, нагадуючи місяць в останній чверті, – коли визначалась доля врожаю, надавали селянам «місячної» наснаги. Нерідко під час перепочинку виконувались жниварські пісні, де згадувались і вареники.
Валентин Кондратюк