UA
EN
PL
Український інститут книги видав книгу "Неймовірна історія кота Бучика"
Фінберг Олена
Неймовірна історія кота Бучика / Ілюстрації Валентини Єсіпової-Левіч. — Київ:
ДУХ І ЛІТЕРА, 2023. – 112 с.
Страшна війна прийшла в Україну. Разом з українськими воїнами Кіт Бучик стає на захист Батьків-
щини. Кіт з міста Буча, на долю якого випали й окупація, й полон, і фронтові будні зі звитягами
й втратами, розповідає дітям про мир і війну, про український опір ворогам. Поряд з Бучиком
немає місця страху, відчаю, зневірі. Разом з побратимами Бучик робить усе можливе, щоб ця війна
на нашій землі стала останньою. Книга для дітей віком від 6 років.
Рудий кіт Бучик воює з путіним
Дорогий читачу! У 2023 році українська дитяча література збагатилася книжкою Олени Фінберг (видавництво «Дух і Літера») «неймовірні історії Кота Бучика». Це захоплююча, мудра, дотепна і повчальна повість про пригоди рудого Київського (з Бучі) симпатичного кота Бучика, який зловісною силою обставин був утягнутий у події російсько-української війни і став одним з її героїв.
Кота Бучика талановито змалювала з натури художниця Валентина Єсіповалевіч, а з котячої мови (мур-мурської) переклала на українську Олена Фінберг.
Хоч «пригоди Бучика» і вважається літературою дитячою, відкритою для читання дітлахів з 6-ти років – цей текст рекомендую прочитати також і дорослим – і не лише в Україні. Українську драму, пов’язану з кривавим вторгненням російської орди в Україну, можна побачити і в долі рудого лінивого кота, якому так затишно жилося в мирному передмісті Києва.
Кіт Бучик безстрашно стає на захист своєї домівки, своїх господарів-друзів, його карколомні вчинки захоплюють читача, зміцнюють його рішучість у боротьбі з жорстоким окупантом.
Олена Фінберг знайшла надзвичайно ємкий і привабливий образ незвичайного героя цієї війни.
Немає сумніву, що кота Бучика, пригоди якого тривають не лише на фронті, а й у Львові та Лондоні, чекає довга і щаслива доля, бо цей персонаж – безсмертний.
Переконаний, що з’являться комікси, мультфільми, ігри з котом Бучиком, створеним добротою й талантом Олени Фінберг – відомого київського лікаря, яка лікує наші хвороби не тільки гомеопатичними пігулками, а й словам – не котячим, а добірним українським.
Відсьогодні НМФ починає друкувати вибрані розділи з «Пригод кота Бучика». Гарного Вам читання!
Юрій Щербак, письменник і дипломат,
Голова Ради Незалежного Медіа Форуму
Розділ перший
ЩАСТЯ
Доброго дня, я з України!
Я великий рудий кіт Бучик. Мене назвали так, бо народився я в чудовому квітучому містечку неподалік Києва, в Бучі.
Я трохи схожий на свою далеку родичку Рись. Впевнений, ви зустрічали велетнів-котів, які мають елегантні китиці на вушках. Отож усі вони мої родичі. Наше родове прізвище — Мейн-кун.
Пращури мої приїхали з далекої Америки, зі штату Мейн.
Там вони жили на волі, добре пристосувалися до будь-яких негараздів, навчилися захищати себе. Згодом Мейн-куни роз'їхалися по світу, навчилися жити з людьми. Але вони завжди відстоювали свою незалежність і свободу.
Мейн-кун — не м'яка іграшка. Такий кіт не буде дружити будь з ким. Люди кажуть, що ми самі обираємо собі хазяїв. Не можу з цим не погодитися.
Коли я лягаю на тепле сонячне підвіконня й розтягуюся від китиць на вушках до кінчика хвоста, приходять спогади.
Перше, що я запам'ятав у житті, — теплий шорсткий язичок, який ніжно лизав мою спинку. "Ня-я-а-в", — тільки пронявчав я та й знову заснув. Біля теплого маминого живота тулилися мої братики й сестрички.
Ще один спалах пам'яті. Я, маленьке кошеня, сиджу на
килимку. Навколо діти, дорослі та якийсь здоровенний звір.
Це моя людська сім'я: міцний, кремезний татко Петро, весела мама Марічка, хлопчик Данилко, якому тільки-но виповнилося вісім років, і близнюки Яринка та Катруся. їм теж вісім років, але на двох, тобто по чотири на кожну Дівчатка — близнюки, однакові в усьому. Тільки резиночки в косичках різні. Ох, і смішно мені буває, коли котрийсь із гостей прагне здогадатися, хто з них Катруся, а хто Яринка. Майже завжди помиляються.
А мені смішно. Для котів не має значення, як назвуть людину. Ми розрізняємо людей за запахом.
От і дівчатка мають зовсім різні запахи. Ніжні, п'янкі, солодкі, але різні.
Ледь не забув. "Страшний звір" — це мій друг, пес Арі.
В нього довжелезне красиве ім'я — Арістотель, яке записано в собачому паспорті. Так звали давньогрецького філософа, твори якого Петро перекладав з давньогрецької мови на українську. Арі в нас теж філософ. Нічого не робить наспіх, усе спершу добре обдумає. А думає він завжди. Це написано на його рудій морді. Навіть голос подає тільки після глибоких роздумів. Єдине, що Арі готовий робити цілодобово, перериваючи глибокі роздуми, — бавитися з дітьми. Тоді він забуває про собачу філософію й стає схожим на смішне цуценя.
Його порода — Ердельтер'єр. Розповідає, що пращури його приїхали з Британських островів. Він може мовчати по- англійськи і гавкає теж по-англійськи. Кажуть, він розуміється на тонкому англійському гуморі.
У Бучі я маю великий дім з прекрасним садом. Мама Марічка, тато Петро, Данилко, дівчата й Арі живуть зі мною в цьому домі. В кожного з людей є своя кімната. Я, як хазяїн, живу в будь-якій із цих кімнат, де сподобається. Арі має ще й окрему будку в дворі.
Що в нас спільного? Любов.
Кожен стоїть за кожного, й радіє кожному, й турбується про кожного, й захищає кожного.
Бо тільки всі разом ми сім'я.
Розділ другий
ТРИВОГА
Отак лежав я наприкінці лютого, занурений у свої роздуми, й думав, про те, як коти пізнають світ. Коти не вивчають іноземні мови, історію, географію. Для нас не мають значення слова. Коти розрізняють звуки, інтонацію. Добре розуміють, до якої людини варто підійти, а від якої слід щосили тікати. Коти добре відчувають біль іншого. Й нерідко вгамовують його самим лише дотиком.
Коти розрізняють тисячі відтінків запахів.
Ти радієш, що можеш відрізнити запах троянди від запаху часнику? А запах кожної людини чи тварини, запахи сотень машин, запахи пригод, надій, радості, тривоги, біди розрізнити можеш? Отож.
Запахи — це енциклопедія котячих відчуттів.
Т ого нещасливого дня в домі панував запах тривоги. Він ішов від Петра й Марічки, розливався липкою рідиною по підлозі, піднімався вгору, поступово заповнював увесь простір.
Якийсь безлад у діях, нісенітниця в коротких репліках...
Марічка почала пакувати валізу. Почала, покинула її в кутку, потім знову щось туди поклала. Здавалося, вона й хотіла, й дуже не хотіла робити цю справу. Петро весь час дивився у свій комп'ютер, наче щось важливе там шукав. Діти гралися з Арі, вони не відчували біди.
У чому річ? Звідки ця напруга? В роздумах минув день. Тривога не давала заснути, я ледь дрімав.
Ще не світало, коли мене розбудило якесь гупання за вікном. Незвичайні, чужі, зловісні, страшні звуки. Діти вже розбуджені, нашвидку одягнені. Петро і Марічка закидають речі в машину, діти займають свої місця на задньому сидінні. Арі за командою стрибає в багажник.
Наша сім'я любить подорожувати. Всі, крім мене. Бо я хазяїн, тож маю бути вдома. Маю пильнувати, бути напоготові. Особливо коли незрозуміла тривога не покидала мене ні на мить.
Тихенько сховався під ліжком, прикрився килимком. Шукайте...
"Бучику, Бучику", — по черзі гукали всі.
Я вирішив перечекати. Нехай їдуть, я залишаюся. їжі, води вдосталь. Схочу погуляти — є в мене свої дверцята на вулицю. А надворі все гупало й гупало.
"Затримуватися неможливо, небезпечно. Бучик, мабуть, пішов кудись у своїх котячих справах. У дім він сам зайде, їжу знайде. Та й сусіда попросимо наглянути", — з цими словами Петро вийшов з дому й зачинив двері на ключ. Запанувала тиша.
"От і добре, — подумав я. — Погуляють і повернуться. А я, як завжди, зустріну їх на порозі. Ото й буде радість усім".
Трохи заспокоївся, хоч відчуття небезпеки не зменшилося. Заснути так і не вдалося.
У лютому день короткий, закінчується швидко. Вибухи за вікном не припинялися, гриміло до самої ночі. Згадалося слово "війна", яке в останні дні декілька разів чув від Петра. Але що ж воно означає?..
